20 вересня 2011 р. Справа № 59122/09/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Кушнерика М.П.
суддів Пліша М.А., Старунського Д.М.
розглянувши в порядку письмового провадження у м.Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15.06.2009р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську про визнання протиправною відмови щодо перерахунку пенсії та зобов'язання здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії як дитині війни, -
30.04.2009р. позивач звернувся з адміністративним позовом у якому просив визнати протиправною відмову відповідача щодо перерахунку пенсії відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, зобов'язати здійснити перерахунок призначеної пенсії з урахуванням ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та забезпечити її виплату за 2006-2008р.р. в сумі 4471,20 грн., а також проводити виплату перерахованої пенсії в подальшому.
Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15.06.2009р. позов задоволено частково. Визнано неправомірною відмову відповідача щодо підвищення пенсії позивачу у розмірі передбаченому ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Зобов'язано пенсійний орган нарахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії, отриманої за період з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. та з 22.05.2008р. по 31.12.2008р. у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із постановою суду, її оскаржив відповідач, який, покликаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову по справі, якою у задоволенні позову відмовити.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що після прийняття Конституційним Судом України рішення № 6-рп/2007 від 09.07.2007р. зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» не вносилися, законодавчим органом не приймалися акти на виконання вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни», не визначено за рахунок яких коштів і джерел, в якому порядку, яким чином обчислювати розміри спірного підвищення до пенсії.
Також не взято до уваги, що встановлений ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону, і не може використовуватися для обчислення надбавок або підвищень інших пенсій; приписами Закону України “Про соціальний захист дітей війни” передбачено проведення фінансування з Державного бюджету України, а не з коштів Пенсійного фонду України.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, а відтак на підставі п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що позивач належить до категорії громадян, на яких поширюються державні соціальні гарантії дітей війни, а тому має право на встановлене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії.
Оскільки Конституційний Суд України своїми рішеннями №6-рп/2007 від 09.07.2007р. та від 22.05.2008р. №10-рп/2008 визнав неконституційними положення п.12 ст.71 та ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та п.41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими було зупинено і обмежено право на отримання спірних виплат, відмова пенсійного органу у проведенні перерахунку пенсії позивачу із врахуванням вимог ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. та з 22.05.2008р. по 31.12.2008р. є незаконною.
У частині вимог за 2006 рік суд виходив з того, що Конституційний Суд України не приймав рішень щодо неконституційності Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» яким обмежувалась дія ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” , через що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Не підлягає задоволенню вимога позивача виплатити конкретну суму заборгованості, оскільки нарахування розміру пенсії, яка підлягає до виплати, в тому числі і надбавок до пенсії, проводиться органами Пенсійного Фонду України, у функцію суду проведення та нарахування надбавок, доплат до пенсії не входить.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права і фактичним обставинам справи.
Безспірно встановлено, що позивач є дитиною війни та відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) мав право на отримання підвищення виплачуваної йому пенсії за віком.
Позивач перебуває на обліку в управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську.
Оскільки чинним законодавством не було визначено порядку нарахування і виплати у 2006 році щомісячної державної соціальної допомоги відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а Конституційний Суд України не приймав рішень щодо неконституційності Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» (з наступними змінами і доповненнями) повністю чи в окремих його частинах, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо розглядуваного підвищення до пенсії за 2006 рік.
Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007р. у справі № 1-29/2007 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення п.12 ст.71, ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими було зупинено на 2007 рік дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», із вказівкою на те, що дане рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Оскільки дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була відновлена з 09.07.2007р., позивачу протягом 2007 року не виплачувалося підвищення до пенсії згідно вказаної норми Закону в повному обсязі, тому колегія суддів приходить до висновку про підставність позовних вимог щодо зобов'язання провести нарахування і виплату щомісячного підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09.07.2007р. до 31.12.2007р. включно, з урахуванням проведених виплат за вказаний період.
Відповідно до п.41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01.01.2008р., ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була викладена у новій редакції, відповідно до якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Згідно рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008р. у справі 1-28/2008 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення п.41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України»; останні втратили свою чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, яке також містить вказівку про преюдиціальне значення цього рішення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Оскільки дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, яка передбачає виплату дітям війни підвищення у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, була відновлена з 22.05.2008р., з 01.01.2008р. позивачу виплачувалося підвищення до пенсії у розмірі 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, згідно діючого на той час законодавства, тому колегія суддів приходить до висновку про задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача провести нарахування підвищення до пенсії за віком як дитині війни у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з 22.05.2008р. до 31.12.2008р. включно, з урахуванням проведених виплат за вказаний період.
Покликання апелянта на відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» доплат до пенсії як на причину невиконання покладених на нього зобов'язань до уваги не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).
Оскільки розмір мінімальної пенсії за віком визначається за правилами ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», чинним законодавством інший мінімальний розмір пенсії за віком не визначений, тому слід застосовувати цей розмір.
Що стосується вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача виплачувати йому підвищення до пенсії надалі, то вона задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Таким чином, неможливо зобов'язати відповідача на майбутнє вчиняти певні дії, оскільки відсутні факти порушення пенсійних прав позивача в майбутньому.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 160, 195-197, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську - залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15.06.2009р. в адміністративній справі №2а-1027/09 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий суддя: М.П.Кушнерик
Судді: М.А.Пліш
Д.М.Старунський