15 серпня 2011 р. Справа № 21351/11
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Сапіги В.П., Попка Я.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області на постанову Любешівського районного суду Волинської області від 17 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області про визнання дій протиправними та зобов'язання провести перерахунок пенсії,
22 листопада 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому після уточнення позовних вимог, просив визнати неправомірною відмову управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області (далі - УПФ України в Любешівському районі) у перерахунку та виплаті йому пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, згідно із вимогами ст.ст. 50, 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (Закон № 796-XII) та зобов'язати відповідача провести перерахунок належної йому пенсії з 18.03.2003 року, виходячи з розрахунку основної пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, обчисленої згідно із ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Ухвалою Любешівського районного суду Волинської області від 06 грудня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 у частині перерахунку його пенсії за період з 18 березня 2007 року по 21 травня 2010 року залишено без розгляду у зв'язку із пропуском ним строку звернення до адміністративного суду.
Постановою Любешівського районного суду Волинської області від 17 грудня 2010 року вказаний позов повністю задоволено, зобов'язано УПФ України в Любешівському районі здійснити перерахунок і виплатити позивачу пенсію по інвалідності згідно із ст.ст. 50, 54 ч. 4 Закону № 796-XII за період з 22 травня 2010 року по 17 грудня 2010 року виходячи з основної (державної) пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком і додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком.
У поданій апеляційній скарзі УПФ України в Любешівському районі просить зазначене судове рішення скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні вимог позивача, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та неповноту з'ясування істотних обставин справи. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що встановлений ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону, і не може враховуватися для перерахунків або підвищень інших пенсій, в тому числі пенсій, призначених згідно із Законом № 796-XII. Просить врахувати, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією даного Закону здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, а не Пенсійного фонду України. Стверджує, що пенсію позивачу правомірно було обчислено відповідно до положень ст. 54 Закону № 796-XII. Вказує на те, що при розрахунку розміру пенсії позивача необхідно керуватися насамперед постановами КМ України № 530 від 28.05.2008 року та № 654 від 16.07.2008 року. Стверджує, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом не були враховані положення бюджетного законодавства України, а також видаткові можливості основного фінансового документу держави і Пенсійного фонду України.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, а відтак на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апелянта у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних мотивів.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд виходив із того, що він є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії, визнаний інвалідом II групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а тому відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону № 796-XII має право на пенсію, не нижчу восьми мінімальних пенсій за віком, і додаткову пенсію у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, розрахунок якої необхідно проводити виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального і процесуального права та фактичним обставинам справи.
Як безспірно встановлено, позивач є особою, яка постраждала внаслідок чорнобильської катастрофи, з 18.03.2003 року визнаний інвалідом ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується наявною у справі довідкою( а.с. 8). Положеннями статті 14 Закону № 796-XII його віднесено до І категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до ч.1 ст. 50 зазначеного Закону особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами II групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком.
Згідно із ч. 4 ст. 54 Закону № 796-XII в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів II групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України положення п. 28 Розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими було змінено редакції ст.ст. 50, 54 вищевказаного Закону та обмежено право на отримання спірної пенсії, із вказівкою на те, що дане рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей законів, що визнані неконституційними.
Відповідно до ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
За таких обставин колегія суддів приходить до переконання про підставність адміністративного позову ОСОБА_1 про зобов'язання УПФ України в Любешівському районі провести перерахунок і виплату належної йому пенсії по інвалідності виходячи з положень ст.ст. 50, 54, 67 Закону № 796-XII та правомірність задоволення цих вимог судом першої інстанції.
Відповідно до вимог ст. 8 КАС України адміністративний суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, його права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. У своєму рішенні у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 року Європейський Суд з прав людини звертає увагу на те, що у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з бюджету. Держава може вводити, припиняти або закінчувати виплату цих надбавок. Проте, якщо правове положення, що діє, передбачає виплату певних надбавок, і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідне положення є таким, що діє (п. 23). Одночасно Європейський Суд з прав людини не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність засобів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26).
Пленум Верховного Суду України у п. 5 постанови № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» звернув увагу на те, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включаються мінімальний розмір заробітної плати, мінімальний розмір пенсії за віком, неоподатковуваний мінімум доходів громадян, розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.
З урахуванням наведених норм, колегія суддів приходить до переконання, що законодавством України Кабінету Міністрів України не надано повноважень щодо встановлення розміру мінімальної пенсії за віком або по встановленню в абсолютних цифрах розмірів соціальних виплат, які відповідно до чинного законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної пенсії за віком або розміру мінімальної заробітної плати. Встановлюючи у постановах № 530 від 28.05.2008 року та № 654 від 16.07.2008 року вищезазначений суб'єкт владних повноважень вийшов за межі своїх повноважень, оскільки не уповноважений Законом № 796-XII зменшувати закріплені останнім конкретні розміри доплат, пенсій і компенсацій.
У вказаному Законі викладено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я. Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень. Тому звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом № 796-XII, є неправомірним і безпідставним.
Крім того, з статей 50 та 54 Закону № 796-XII випливає, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до переконання, що положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не слід брати до уваги при вирішенні спору, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтями 50 та 54 Закону № 796-XII.
Відповідно до частини третьої статті 67 Закону № 796-XII, яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Аналіз зазначеної норми, яка носить імперативний характер, на переконання колегії суддів свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення такого мінімуму.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму. Оскільки позивачу слід визначати пенсію, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивача повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.
Тому відмова УПФ України в Любешівському районі у проведенні такого перерахунку у разі встановлення нового розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, є протиправною.
Відтак колегія суддів приходить до переконання, що судом першої інстанції було повно і правильно встановлено фактичні обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Доводи апелянта висновків суду не спростовують, а тому подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України колегія суддів,
апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області залишити без задоволення, а постанову Любешівського районного суду Волинської області від 17 грудня 2010 року у справі № 2а-316/10 - без змін.
Ухвала є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Т.В.Онишкевич
Судді В.П.Сапіга
Я.С.Попко