12 вересня 2011 р. < Текст >Справа № 65448/09/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Пліша М.А., Гуляка В.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Дунаєвецької районної державної адміністрації Хмельницької області на постанову Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 13 серпня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Дунаєвецької районної державної адміністрації Хмельницької області про утримання недоплаченої разової щорічної грошової допомоги учаснику війни,-
24.07.2009 року позивач звернулася з вищезазначеним позовом до суду та просив відновити пропущений строк звернення до суду та зобов'язати відповідача донарахувати щорічну разову допомогу за 2007-2008 роки, як учаснику війни. Зокрема зазначає, що у 2007-2008 роках з порушенням вимог Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», призначена грошова допомога виплачена, як учаснику війни не в повному обсязі.
Постановою суду від 13 серпня 2009 року позов задоволено. Зобов'язано управління праці та соціального захисту населення Дунаєвецької районної державної адміністрації Хмельницької області нарахувати та провести ОСОБА_1 виплату як учаснику війни недоплаченої разової щорічної грошової допомоги за 2007 рік в сумі 1175,18 грн., та за 2008 рік - 1378 грн., всього 2553,18 грн. відповідно до вимог ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»
Постанову в апеляційному порядку оскаржив відповідач, вважає її незаконною та необґрунтованою, такою, що не відповідає вимогам законодавства, просить постанову скасувати та ухвалити нову, якою у позові позивача відмовити повністю. Зокрема зазначає, що виплата грошової допомоги для ветеранів війни, потребує фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України, його обсяги не можуть визначатися будь-яким іншим законом, крім закону про Державний бюджет України. Крім того, управління праці та соціального захисту населення як розпорядник коштів керувався виключно нормами чинного законодавства, відповідно до статей Бюджетного кодексу України та Законів України про Державний бюджет на відповідні роки, відповідно до яких надходили кошти до управління праці та соціального захисту населення для проведення виплати одноразової щорічної допомоги.
Особи, які беруть участь у справі в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступило, а тому, колегія суддів, у відповідності до п.п. 1,2,ч. 1 ст. 197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судовому рішенні, колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку про підставність апеляційної скарги та незаконність рішення суду першої інстанції.
При цьому колегія суддів враховує наступне.
Задовольняючи позовні вимоги позивача за 2007-2008 роки, суд першої інстанції виходив з того, що Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 та від 22.05.2008 року № 8-рп/2008 визнані неконституційними положення статей Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 та 2008 роки», якими встановлено виплату щорічної разової допомоги у розмірі 55 грн. та 65 грн., а тому виплата разової щорічної грошової допомоги до 5 травня учаснику війни у 2007 та 2008 році повинна здійснюватись у розмірах, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, не відповідають нормам матеріального права і фактичним обставинам справи.
Колегія суддів зазначає, що позивач відноситься до категорії осіб, на яких поширюються норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та яким щорічно до 5 травня виплачується разова грошова допомога у розмірах встановлених цим Законом.
Відповідно до Законів України «Про Державний бюджет України на 2007, 2008 роки», виплата щорічної разової допомоги за вказані роки була визначена сталою сумою, яку позивачем отримано.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання.
Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
З огляду на наведене, Законами України «Про Державний бюджет України на відповідні роки» фактично змінено положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який діяв у часі раніше, а отже пріоритетними в даному випадку є положення Закону України «Про Державний бюджет України».
Суд першої інстанції не врахував, що в термін до 5 травня діяли Закони України «Про Державний бюджет України на 2007, 2008 роки» та такі виплати проведені у відповідності до їх норм, а рішення Конституційного Суду України за 2007, 2008 роки, які за змістом ч. 3 ст. 150, ч. 2 ст. 152 Конституції України є обов'язковими до виконання на території України, були прийняті поза вказаним терміном і зворотної дії в часі не мають, тому сторона відповідача діяла у відповідності до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції.
Подібне не суперечить судовій практиці Вищого адміністративного суду України.
З врахуванням викладеного вище, судом першої інстанції прийнято незаконне рішення, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Рішення ухвалене не на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, не підтверджених тими доказами, які були наявними у матеріалах справи та досліджені в судовому засіданні.
Постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про повну відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 195, 197 ч.1, п.3 ч.1 ст. 198, 202, ч.2 ст. 205, ст. 207, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Дунаєвецької районної державної адміністрації Хмельницької області задовольнити, постанову Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 13 серпня 2009 року у справі № 2-а-3082/09 скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволені позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Н.М. Судова-Хомюк
Судді А.М. Пліш
В.В. Гуляк