"06" жовтня 2011 р.Справа № 5016/1805/2011(8/86)
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Мишкіної М.А
Суддів : Сидоренка М.В.
Будішевської Л.О.
(Склад судової колегії змінений розпорядженнями голови суду №495 від 26.08.2011р., №585 від 05.10.2011р. )
при секретарі судового засідання Войт К.В.
за участю представників сторін:
від позивача -ОСОБА_1. -по довіреності;
від прокуратури -Лянна О.А. -прокурор відділу прокуратури Одеської області;
від відповідача -ОСОБА_2. -по довіреності
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Міністерства промислової політики України
на рішення господарського суду Миколаївської області від 08.08.2011 р.
по справі № 5016/1805/2011(8/86)
за позовом заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Міністерства промислової політики України
до Державного підприємства „Суднобудівний завод імені 61 Комунара”
про стягнення коштів у сумі 10900000грн.
Сторони належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.
У судовому засіданні 06.10.2011р. згідно ст.85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Встановив:
У червні 2011р. заступник прокурора Миколаївської області звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства промислової політики України до Державного підприємства „Суднобудівний завод імені 61 Комунара” (надалі - відповідач, ДП) про стягнення заборгованості за договором фінансової підтримки №7373/07 від 04.09.1997р. у сумі 10900000грн.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на положення ст.ст. 525, 530, 629, ч.1 ст.1046, ч.1 ст.1049 ЦК України та мотивував свої вимоги тим, що відповідач не виконав умов договору на закінчення будівництва рефрижераторних суден №7373/07 від 04.09.1997р., не повернув кошти до Державного бюджету України.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 08.08.2011р. (суддя Гриньова-Новицька Т.В.) в позові відмовлено повністю.
Рішення суду обґрунтовано посиланнями на положення ст.ст. 256, 257, ч.1 ст. 261, ст. 266, ч.ч. 2-5 ст.ст. 267, 654, ч.1 ст. 1046, ч.1 ст. 1049 ЦК України та вмотивовано тим, що позивачем пропущено строк позовної давності і поважні причини для його відновлення відсутні, адже позивач знав про порушення свого права на отримання коштів з 02.01.2005р., тому позовна давність спливла 02.01.2008р.; посилання ж позивача на те, що позовна давність спливає 02.01.2013р., на підставі отримання листа №10/3-1-1451 від 09.10.2009р. не береться до уваги судом, адже строк дії та строк виконання договірних зобов'язань не є тотожними поняттями, копія зазначеного листа не підписана посадовою особою, виправлення дат не засвідчено у встановленому порядку, лист №10/3-1-1451 від 09.10.2009р. не є належним доказом внесення змін до договору №7373/07 від 04.09.1997р.; щодо листа №36/814 від 18.09.2009р. суд зазначив, що останній був направлений позивачу вже після закінчення строку дії договору №7373/07 від 04.09.1997р. і навіть після спливу загальної позовної давності; позивачем не наведено поважних причин пропущення позовної давності.
Не погодившись з рішенням суду, перший заступник прокурора Миколаївської області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги заступника прокурора Миколаївської області задовольнити, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Скаржник мотивує свої вимоги тим, що листом від 18.09.2009р. про продовження строку дії основного договору до 01.07.2011р. між позивачем та відповідачем була досягнута згода щодо відстрочки виконання зобов'язань за договором, що підтверджує визнання відповідачем боргу та свідчить про переривання строку позовної давності; висновок суду першої інстанції щодо листа №36/814 від 18.09.2009р. суперечить нормам ст. 202 ГК України та глави 50 ЦК України, оскільки припинення зобов'язання не ставиться в залежність від строку позовної давності.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечував проти її задоволення з підстав непідтвердженості суми боргу поданими доказами та правильності висновку суду стосовно пропуску строку позовної давності.
Міністерство промислової політики України у відзиві на апеляційну скаргу стверджує, що перебіг позовної давності за вимогою повернути кошти починається з 02.01.2010р., оскільки шляхом обміну листами сторони продовжили строк дії договору до 01.01.2010р., отже строк позовної давності не був пропущений; лист Міністерства від 09.10.2009р. №10/3-1-1451 є належним доказом погодження позивачем продовження строку дії договору №7373/07 та безпідставно не взятий до уваги судом.
Представник прокуратури в засіданні суду апеляційної інстанції підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, вважаючи, що суд першої інстанції надав вірну юридичну оцінку фактичним обставинам справи та правильно застосував норми матеріального права.
Так, встановивши, що в порушення умов додаткової угоди №2 від 17.01.2001р. до договору №7373/07 від 04.09.1997р. та положень ст.ст. 1046, 1049 ЦК України (які застосовуються до правовідносин сторін на підставі п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України) відповідач не повернув грошові кошти у сумі 10 900 000грн. у строк до 01.01.2005р., суд першої інстанції дійшов правильного висновку про сплив строку позовної давності за вимогою про їх стягнення в судовому порядку 02.01.2008р. відповідно до приписів ст.ст. 256, 257, ч.1 ст. 261 ЦК України.
Також обґрунтовано судом відхилена позиція прокурора та позивача стосовно продовження строку дії договору до 02.01.2013р. відповідно до листа позивача від 09.10.2009р. та , як наслідок, закінчення строку позовної давності 02.01.2013р. Так, на час обміну сторонами листами №36/814 від 18.09.2009р. та 10/3-1-1451 від 09.10.2009р. строк дії договору згідно додаткової угоди №1 від 08.10.1997р. закінчився (01.01.2005р.) та не міг бути продовжений.
Крім того, оскільки відповідач виступав виконавцем робіт за державним замовленням (замовником виступав державний орган виконавчої влади в особі Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу та конверсії, правонаступником якого є Мінпромполітики України), до оформлення угод про внесення змін до договору з врахуванням вимог ст. 654 ЦК України слід застосовувати положення ст.ст. 183, 188 Господарського кодексу України, приписи яких вимагають внесення змін до господарських договорів за державним замовленням шляхом підписання сторонами єдиного документа (ч.3 ст. 183 ГПК України).
Місцевий господарський суд цілком правильно звернув увагу також і на те, що навіть за умови продовження строку договору строк виконання зобов'язань за ним не є таким же, оскільки це не тотожні поняття та регулюються різними нормами матеріального права (ст. 530 ЦК України, ст. 631 ЦК України).
Щодо наявності підстав для переривання строку позовної давності згідно із ч.1 ст. 264 ЦК України, колегія суддів повністю погоджується з місцевим господарським судом в оцінці листа №36/814 від 18.09.2009р. як такого, що не є доказом переривання перебігу строку позовної давності, оскільки на час підтвердження ДП свого боргу (18.09.2009р.) позовна давність вже сплинула (02.01.2008р.) та переривання цього строку не могло відбутися у зв'язку з його закінченням.
З врахуванням наведеного, місцевий господарський суд на законних підставах застосував положення ч.ч. 2-5 ст. 267 ЦК України та відмовив прокурору та позивачу в задоволенні позовних вимог у зв'язку із спливом позовної давності та відсутністю поважних причин її пропущення.
Викладеним спростовуються доводи апеляційної скарги, які у своїй сукупності не спроможні слугувати підставою для скасування або зміни оскарженого судового рішення.
Щодо позиції відповідача стосовно недоведеності заявленої до стягнення суми боргу, колегія суддів зауважує, що існування заборгованості в сумі 10 900 000грн. підтверджується змістом додаткової угоди №2 від 17.01.2001р. до договору №7373/07 та двостороннім актом звіряння розрахунків станом на 01.01.2002р. в матеріалах справи (позиція 3), наявність заборгованості у цьому ж розмірі станом на дату подання позову та час вирішення справи відповідачем не спростована.
Суд першої інстанції, встановивши, що право позивача є порушеним, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для його захисту в судовому порядку у зв'язку із спливом позовної давності та пропуском відповідного строку без поважних причин.
Скаржник, стверджуючи про неврахування судом вимог ст. 202 ГК України та глави 50 ЦК України, помилково ототожнює застосування судом позовної давності із звільненням від відповідальності за невиконання зобов'язання. По-перше, суд першої інстанції не робив висновків про відсутність обов'язку повернути грошові кошти, а навпаки, встановив, що право позивача є порушеним. По-друге, стягнення суми боргу за невиконаним зобов'язанням не є заходом відповідальності за його невиконання та згідно з ч.2 ст. 16 ЦК України є примусовим виконанням обов'язку в натурі-способом захисту порушеного права.
На підставі вищевикладеного, суд апеляційної інстанції залишає оскаржене рішення господарського суду Миколаївської області від 08.08.2011р. без змін як законне та обґрунтоване.
Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, колегія суддів -
Постановила:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду Миколаївської області від 08.08.2011р. залишити без змін.
Постанова в порядку ст. 105 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя: М.А. Мишкіна
Суддя: М.В. Сидоренко
Суддя: Л.О. Будішевська