донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
16.08.2011 р. справа №16/191
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого:
суддівПриходько І. В.,
Ломовцевої Н.В., Черноти Л.Ф.
за участю
представників сторін:
від позивача:не з'явився;
від відповідача:ОСОБА_1. -довіреність № 87 від 12.04.2011р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»м.Київ
на рішення господарського суду Донецької області
від14.06.2011 р.
у справі№ 16/191 (суддя Довголюк В.О.)
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»м.Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «Новатор»м.Донецьк
простягнення заборгованості у розмірі 1 431 229,92 грн., неустойки у розмірі 9 348,59 грн., інфляційних у розмірі 217 615,71 грн., 3 % річних у розмірі 65 748,14 грн.,
У червні 2009 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»м.Київ (далі позивач) звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «Новатор»м.Донецьк (далі відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 273 791,23 грн. за Договором фінансового лізингу № 839/05/2007, неустойки у розмірі 8 997,18 грн., інфляційних у розмірі 2 960,63 грн., 3 % річних у розмірі 1 124, 66 грн.
У липні 2009 р. відповідач надав позовну заяву про визнання недійсним з моменту укладання Договору фінансового лізингу №839/05/2007 від 17.05.2007 р., яка на підставі положень статті 60 ГПК України була прийнята для спільного розгляду з первісним позовом (а.с.62-66 том 1).
Рішенням господарського суду Донецької області від 16.10.2009 р. у задоволені первісних позовних вимог було відмовлено, позовні вимоги за зустрічним позовом -задоволені.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.01.2010 р. рішення господарського суду Донецької області від 16.10.2009 р. було скасоване, первісний позов -задоволено, у зустрічному позові -відмовлено (а.с. 170-176 том 1).
Постановою Вищого господарського суду України від 12.04.2010 р. рішення господарського суду Донецької області від 16.10.2009 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.01.2010 р. було скасовано, справу передано на новий розгляд (а.с. 59-63 том 2).
Рішенням господарського суду Донецької області від 09.11.2010 р., яке було залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.01.2011 р., у задоволені первісних позовних вимог було відмовлено, зустрічний позов -задоволено та визнано недійсним з моменту укладання Договір фінансового лізингу № 839/05/2007 від 17.05.2007 р. (а.с. 100-104, 133- 135 том 2).
Постановою Вищого господарського суду України від 28.03.2011 р. рішення господарського суду Донецької області від 09.11.2010 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.01.2011 р. в частині первісного позову скасовано та справу направлено на новий розгляд, в частині зустрічного позову рішення господарського суду Донецької області від 09.11.2010 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.01.2011 р. залишено без змін ( а.с. 159-164 том 2).
19.05.2011 р. позивач за первісним позовом збільшив позовні вимоги та просив стягнути заборгованість у розмірі 1 431 229,92 грн. за Договором фінансового лізингу № 839/05/2007, неустойку у розмірі 9 348,59 грн., інфляційні у розмірі 217 615,71 грн., 3 % річних у розмірі 65 748,14 грн. Збільшення позовних вимог прийнято господарським судом до розгляду на підставі положень статті 22 ГПК України (а.с. 13-15 том 3).
Рішенням господарського суду Донецької області від 14.06.2011 р. у задоволені первісних позовних вимог відмовлено з підстав визнання недійсним з моменту укладання Договору фінансового лізингу №839/05/2007 від 17.05.2007 р.(а.с. 50-52 том 3).
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач за первісним позовом звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення місцевого господарського суду та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог заявник апеляційної скарги посилався на порушення судом першої інстанції положень статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України та не врахування вказівок касаційної інстанції, які містить постанова Вищого господарського суду України від 28.03.2011 р. по справі № 16/191.
Крім того, вважає помилковим при вирішенні спору застосування судом першої інстанції положень частини першої статті 236 Цивільного кодексу України.
Представник скаржника у судове засідання 16.08.2011 р. не з'явився, надав клопотання № 1065 про відкладення слухання апеляційної скарги у зв'язку з неможливістю прибуття в судове засідання жодного з представників товариства.
Представник відповідача за первісним позовом проти доводів апеляційної скарги заперечував, надав відзив на апеляційну скаргу б/н від 16.08.2011 р., проти відкладення розгляду справи заперечував.
Дослідив матеріали справи, клопотання позивача № 1065, відсутність доказів неможливості прибуття в судове засідання представників позивача, а також ті обставини, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів приходить до висновку, що клопотання позивача про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню та вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представника позивача за наявними в справі матеріалами.
Розглянув матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухав представника відповідача, суд встановив наступне.
17.05.2007 р. між сторонами був підписаний договір фінансового лізингу № 839/05/2007 р. (а.с.15-23 том 1).
Відповідно до вказаного договору позивач (лізингодавець) зобов'язується придбати та передати у тимчасове володіння за плату відповідачу (лізингоотримувачу) майно-баштовий кран НК 40/21В вантажопідйомністю 12 тон.
До Договору № 839/05/2007 був підписаний Додаток № 1 «Графік внесення платежів»(а.с. 24 том 1).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за вказаною угодою та несплату лізингових платежів за період з 22 по 3 (з лютого 2009р. по травень 2010р.) в наслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 1 431 229,92 грн. (а.с.13-15 том 3).
Крім того, з матеріалів справи убачається, що рішенням господарського суду Донецької області від 09.11.2010 р., залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.01.2011р., зустрічний позов було задоволено та визнано недійсним з моменту укладання Договір фінансового лізингу № 839/05/2007 від 17.05.2007 р. (а.с. 100-104, 133- 135 том 2).
Постановою Вищого господарського суду України від 28.03.2011 р. рішення господарського суду Донецької області від 09.11.2010 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.01.2011 р. в частині зустрічного позову залишено без змін (а.с. 159-164 том 2).
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.
Статтею 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу, якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у том числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України, підставами виникнення господарського зобов'язання є зокрема господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
У Розділі 6 Договору 839/05/2007 було визначено загальну суму лізингових платежів та порядок розрахунків. На виконання умов вказаної угоди між сторонами був підписаний додаток № 1 «Графік внесення платежів».
Заявляючи позовні вимоги щодо стягнення заборгованості, позивач посилався на невиконання відповідачем зобов'язань за Договором №839/05/2007 та порушення Графіку внесення платежів, який укладений до цього Договору.
Рішенням господарського суду Донецької області від 09.11.2010 р., залишеним без змін судами апеляційної та касаційної інстанції, Договір фінансового лізингу № 839/05/2007 від 17.05.2007 р. було визнано недійсним з моменту укладання (а.с. 100-104, 133- 135 том 2).
Як зазначено частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Таким чином, визначальним є принцип, згідно з яким недійсний правочин не створює для сторін чи інших осіб правових наслідків. Зокрема, сторони не зобов'язані виконувати передбачені таким правочином умови, одна сторона недійсного правочину має право відхилити вимоги другої сторони щодо вчинення певних дій.
Судова колегія вважає юридично неспроможним посилання скаржника на частину другу статті 216 Цивільного кодексу України як на підставу задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості за договором № 839/05/2007 з урахуванням наступного.
Сторони досить часто виконують частково чи повністю умови недійсного правочину, зокрема, передають майно, надають послуги, здійснюють їх оплату тощо. Вчинення таких дій за правочином, визнаним судом недійсним, не має під собою правової підстави, а відтак набуває ознак неправомірності.
Абзац другий частини першої статті 216 Цивільного кодексу України містить положення про те, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а якщо це неможливо, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість одержаного за цінами, які існують на момент відшкодування.
Враховуючи викладене, вказана норма статті 216 Цивільного кодексу України стосується правовідносин, які вже були вчинені сторонами до визнання правочину недійсним.
Частина друга статті 216 Цивільного кодексу України передбачає випадок коли вчинення недійсного правочину може призвести до заподіяння збитків та моральної шкоди другій стороні або третій особі. Такі збитки та моральна шкода відшкодовуються винною стороною. Порядок такого відшкодування має здійснюватись згідно з правилами, встановленими для зобов'язань, що виникають із факту заподіяння шкоди.
Отже, посилання скаржника в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції положень частини другої статті 216 Цивільного кодексу України є необґрунтованим, оскільки ніяким чином не стосується заявлених позовних вимог щодо стягнення заборгованості за умовами Договору № 839/05/2007.
Також судова колегія вважає помилковим посилання апелянта на статтю 207 Господарського кодексу України, якою визначено, що коли зобов'язання за змістом може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
З матеріалів справи убачається, що рішенням господарського суду Донецької області від 09.11.2010 р., залишеним без змін судами апеляційної та касаційної інстанції, Договір фінансового лізингу №839/05/2007 від 17.05.2007 р. було визнано недійсним з моменту укладання (а.с. 100-104, 133- 135 том 2).
З цих же підстав є юридично неспроможними посилання апелянта на безпідставне застосування судом першої інстанції положень частини другої статті 236 Цивільного кодексу України.
Згідно з п.4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Позивач в обґрунтування позовних вимог посилався на Договір № 839/05/2007 від 17.05.2007 р., який було визнано недійсним з моменту укладання.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що у відповідача не виникло зобов'язання щодо сплати лізингових платежів за період: лютий 2009 р. -травень 2010 р. за договором № 839/05/2007.
Оскільки, судом відмовлено у позовних вимогах щодо стягнення суми основного боргу у розмірі 1 431 229, 92 грн., безпідставним є й нарахування індексу інфляції, 3 % річних та неустойки, що є похідними від суми основного боргу.
Що стосується посилань апелянта на порушення судом першої інстанції статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України, то судова колегія зазначає, що дійсно положення вказаної статті визначають, що вказівки, які містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Проте постанова касаційної інстанції не може містити вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів наш іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.
Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що у постанові від 28.03.2011 р. містяться міркування та висновки щодо недійсності правочину у часі, але рішення господарського суду першої інстанції від 09.11.2010 р., яким визнано недійсним правочин з моменту укладення, залишено без змін.
З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Донецької області від 14.06.2011 р. у справі № 16/191 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита по апеляційній скарзі покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»м. Київ, на рішення господарського суду Донецької області від 14.06.2011 р. у справі № 16/191 залишити без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 14.06.2011 р. у справі № 16/191 -без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, направляється сторонам по справі в триденний строк та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.
Головуючий суддя І. В. Приходько
Судді Н.В.Ломовцева
Л.Ф.Чернота
Надруковано: 5 прим.
1-позивачу
2-відповідачу
3-у справу
4-ГСДО
5-ДАГС