01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"06" жовтня 2011 р. Справа № 7/117-11
Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-ГТВ», Київська область, м. Біла Церва,
до Приватного акціонерного товариства «Білоцерківський завод гумових технічних виробів», Київська область, м. Біла Церва,
про стягнення 168 121,06 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 -представник за довіреністю №2 від 24.12.2010 року;
від відповідача: ОСОБА_2 -представник за дорученням №6 від 06.06.2011 року;
секретар судового засідання: Мельничук Л.В.
Обставини справи:
12.09.2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер-ГТВ»(далі -позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою вих. №44/2330 від 05.09.2011 року (вх. №3729 від 12.09.2011 року) до Приватного акціонерного товариства «Білоцерківський завод гумових технічних виробів»(далі -відповідач) про стягнення 168 121,06 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором відповідального зберігання №260/58 від 01.09.2008 року, а саме щодо оплати в повному обсязі вартості наданих послуг зі зберігання товару за період з липня 2010 року по червень 2011 року, а тому просить суд стягнути з відповідача 161 494,80 грн. суму основного боргу, 4 770,24 грн. пені, 923,26 грн. 3% річних та 932,76 грн. інфляційних втрат, а всього 168 121,06 грн.
Ухвалою господарського суду Київської області від 12.09.2011 року було порушено провадження у справі № 7/117-11 та призначено її розгляд на 06.10.2011 року.
У судовому засіданні 06.10.2011 року представник позивача у справі надав суду витребувані ухвалою від 12.09.2011 року документи та подав заяву про зменшення розміру позовних вимог №44/2591 від 05.10.2011 року. В поданій заяві позивач, враховуючи проведений перерахунок штрафних санкцій, просить суд стягнути з відповідача 161 494,80 грн. суму основного боргу, 3 288,96 грн. пені, 594,33 грн. 3% річних та 200,05 грн. інфляційних втрат, а всього 165 578,14 грн. Заява про зменшення розміру позовних вимог прийнята судом до розгляду вимог №44/2591 від 05.10.2011 року.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, вважає їх правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з врахуванням поданої заяви про зменшення розміру позовних вимог.
Представник відповідача у судовому засіданні 06.10.2011 року надав відзив на позовну заяву б/н від 06.10.2011 року, в якому відповідач викладає свій контррозрахунок штрафних санкцій і визнає позов у сумі 165 578,14 грн., з яких визнає повністю заявлену позивачем суму основного боргу у розмірі 161 494,80 грн., пеню в розмірі 3 288,96 грн., 3% річних в розмірі 594,33 грн. та інфляційні втрати в сумі 200,05 грн. Поданий відзив разом з додатками залучені судом до матеріалів справи. Відтак, представник відповідача у справі у судовому засіданні 06.10.2011 року визнав позов у сумі 165 578,14 грн. та просив суд задовольнити позов лише в цій частині (з врахуванням поданого відповідачем контррозрахунку штрафних санкцій).
У судовому засіданні 06.10.2011 року господарським судом на підставі ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представника сторін, дослідивши та оцінивши представлені докази в їх сукупності, суд встановив:
01.09.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер-ГТВ»(зберігач за договором, позивач у справі) та Публічним акціонерним товариством «Білоцерківський завод гумових технічних виробів»(згідно Додаткової угоди №4 від 10.06.2011 року, поклажодавець за договором, відповідач у справі) було укладено договір відповідального зберігання №260/58 (далі -договір).
Відповідно до п. 1.1. договору зберігач зобов'язується за винагороду зберігати продукцію протягом строку визначеного даним договором, а саме гумові технічні вироби -надалі товар, орієнтовано на загальну суму 5 000 000,00 грн., який належить поклажодавцю на праві власності.
Пунктом 1.2. договору визначено, що винагорода зберігачеві становить 0,5% від балансової вартості продукції на початок звітного місяця та виплачується поклажодавцем по закінченню кожного звітного періоду (місяць), але не пізніше 25-го числа місяця, що слідує за звітним. Зазначена винагорода включає в себе вартість розвантажувально-навантажувальних робіт.
Як передбачено п. 5.1. договору, строк зберігання товару за даним договором становить з 01.09.2008р. по 31.12.2008р.
Господарським судом встановлено, що сторонами 25.12.2008 року, 28.12.2009 року та 27.12.2010 року були підписані Додаткові угоди №1, №2, №3, якими сторони продовжували термін дії договору відповідального зберігання №260/58 від 01.09.2008 року.
У відповідності до Додаткової угоди №3 сторони дійшли згоди продовжити дію договору відповідального зберігання №260/58 від 01.09.2008 року до 31.12.2011 року.
Оскільки жодною із сторін не надано суду доказів дострокового розірвання договору чи визнання його недійсним, господарським судом встановлено, що договір відповідального зберігання №260/58 від 01.09.2008 року є чинним на момент розгляду спору у суді.
На виконання умов договору позивач надав відповідачеві послуги зі зберігання товару на загальну суму 170 036,61 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000105 від 30.06.2011 року за 2 квартал 2011 року на суму 49 980,18 грн., №ОУ-0000050 від 31.03.2011 року за 1 квартал 2011 року на суму 31 647,48 грн., №ОУ-0000230 від 31.12.2010 року за 4 квартал 2010 року на суму 47 583,47 грн., №ОУ-0000171 від 30.09.2010 року за 3 квартал 2010 року на суму 40 825,48 грн. (оригінали актів оглянуті судом у судовому засіданні).
Вказані акти здачі-прийняття робіт (послуг з відповідального зберігання) за липень 2010 року-червень 2011 року підписані уповноваженими представниками як позивача, так і відповідача та скріплені печатками товариств. Як вбачається з вищенаведених актів та наявних матеріалів справи, жодних претензій щодо якості виконаних послуг відповідачем не заявлялось, а послуги були прийняті в повному обсязі на загальну суму 170 036,61 грн.
Як зазначає позивач у додаткових поясненнях по суті спору і не заперечується відповідачем, враховуючи, що акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) підписувались сторонами щоквартально, то обов'язок з оплати наданих послуг у відповідача виникає після їх підписання та з урахуванням п. 1.2. договору, тобто не пізніше 25-го числа місяця, що слідує за останнім місяцем відповідного кварталу.
У зв'язку з існуванням заборгованості у ПАТ «Білоцерківський завод гумових технічних виробів»з оплати послуг відповідального зберігання, позивач звертався до нього з претензією вих. №44/345 від 08.02.2011 року про сплату суми заборгованості, яка станом на 07.02.2011 року становила 85 601,72 грн.
У відповіді №61/44-41юр від 03.03.2011 року на претензію відповідач визнав існування перед позивачем боргу у сумі 85 601,72 грн. та зобов'язувався її погасити. Копія претензії та відповідь на неї наявні в матеріалах справи.
Матеріалами справи підтверджується, що після звернення позивача з претензією відповідач лише частково оплатив суму отриманих послуг зі зберігання товару, і станом на момент звернення позивача з позовом до суду сума боргу відповідача з оплати послуг з відповідального зберігання за період з липня 2010 року по червень 2011 року включно становила 161 494,80 грн.
Факт існування вищезазначеної суми заборгованості підтверджений відповідачем у відзиві на позовну заяву та в підписаному обома сторонами акті звірки взаєморозрахунків від 01.07.2011 року.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором зберыгання.
Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно з ч. 1 ст. 946 ЦК України встановлено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приписами статті 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечно факт отримання послуг зберігання, однак доказів сплати повної вартості наданих послуг суду не надав.
З огляду на вищенаведене, а також на визнання відповідачем в повному обсязі позову в цій частині, господарський суд дійшов до висновку про доведеність існування суми боргу відповідача в розмірі 161 494,80 грн., яка підлягає стягненню на користь позивача.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором, позивач також просить суд стягнути з відповідача 3 288,96 грн. пені (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).
Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 3.2. договору передбачено, що у разі порушення виплати поклажодавцеві винагороди згідно п. 1.2, 2.2. поклажодавець несе відповідальність у вигляді неустойки-пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу від суми несплаченої винагороди.
На цій підставі позивачем нараховано до сплати пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми в розмірі 3 288,96 грн.
Беручи до уваги вимоги ЦК України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», перевіривши розрахунок пені з врахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України, господарський суд дійшов до висновку, що поданий позивачем розрахунок є арифметично вірним.
Враховуючи вищенаведене та беручи до уваги, що наведений відповідачем розрахунок пені співпадає з розрахунком позивача, доданому до заяви про зменшення розміру позовних вимог, господарський суд зазначає, що позовна вимога про стягнення пені є правомірною та обґрунтовано, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 3 288,96 грн.
Позивачем, згідно ст. 625 ЦК України, заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 200,05 грн. та 3% річних -594,33 грн.
Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Оскільки, відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, то відповідно вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних витрат, нарахованих на суму боргу та трьох відсотків річних є правомірними.
Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних, господарський суд дійшов висновку, що надані позивачем розрахунки вказаних сум є арифметично вірними, а також відповідають тим розмірам, які наведені відповідачем в наданому суду контррозрахунку.
Враховуючи вищенаведене, господарський суд дійшов висновку, що позов, з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, підлягає задоволенню повністю, у сумі 165 578,14 грн., з яких 161 494,80 грн. сума основного боргу, 3 288,96 грн. пеня, 200,05 грн. інфляційні втрати та 594,33 грн. 3 % річних.
Відповідно до абз. 2. п. 4.2. Роз'яснення Вищого господарського суду України від 04.03.1998 року №02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України»якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.
Згідно абз. 4 п. 9 вищезазначеного Роз'яснення Вищого господарського суду України Розподіл між сторонами сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи (аудиту), послуги перекладача, а також інших судових витрат проводиться за правилами розподілу державного мита.
Враховуючи вищевикладене та подану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог, судові витрати відповідно до ст. 44, 49 ГПК України частково покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-
вирішив:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Білоцерківський завод гумових технічних виробів»(09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Леваневського, буд. 85, код ЄДРПОУ 00152448) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-ГТВ»(09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Леваневського, буд. 85, код ЄДРПОУ 31781365) 161 494 (сто шістдесят одну тисячу чотириста дев'ятсот чотири) грн. 80 коп. основного боргу, 3 288 (три тисячі двісті вісімдесят вісім) грн. 96 коп. пені, 200 (двісті) грн. 05 коп. інфляційних втрат, 594 (п'ятсот дев'яносто чотири) грн. 33 коп. 3 % річних та судові витрати: 1 655 (одну тисячу шістсот п'ятдесят п'ять) грн. 78 коп. державного мита і 232 (двісті тридцять дві) грн. 44 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Суддя В. М. Антонова
Повне рішення складено 12.10.2011 року