01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"04" жовтня 2011 р. Справа № 19/096-09
За позовом Приватного акціонерного товариства «Росава», м. Біла Церква;
до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова
компанія», м. Фастів;
про стягнення 311817,30 грн.
Суддя Т.П. Карпечкін
Представники:
від позивача: ОСОБА_1 (довіреність № 05-40 від 16.05.2011 р.);
від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність № 1624 від 17.05.2011 р.).
До господарського суду Київської області звернулось Закрите акціонерне товариство «Росава»(надалі -позивач) з позовом до Акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»(надалі -відповідач) про стягнення заборгованості по виплаті страхового відшкодування в сумі 311817,60 грн.
Позивач обґрунтував вимоги тим, що 08.08.2006 р. стався страховий випадок, на який поширюється дія Договору страхування вантажів № 839-73/10 від 26.11.2003 р., укладеного з відповідачем, а саме: при розвантаженні залізничного вагону № 91817544 з вантажем автомобільних шин у кількості 3200 шт. в асортименті на суму 61746,00 доларів США, які поставлялися ТОВ «Спецпромсервіс» на ст. Кзил-Сай м. Чимкент, Республіка Казахстан, було виявлено недостачу шин у кількості 2096 шт. на суму 41101,20 доларів США. У відповідності до п. 4.1. Договору страхування вантажів №839-73/10 від 26.11.2003 р., позивач направив всі необхідні документи для вирішення питання щодо виплати страхового відшкодування, однак листом № 607 від 23.02.2009 р. відповідач відмовив у виплаті страхового відшкодування з посиланням на підпункт «б»пункту 5.2. договору страхування, що, на думку, позивача є незаконним та стало підставою для звернення з позовом до суду.
Ухвалою від 13.04.2009 р. суд порушив провадження у справі № 19/096-09.
Розгляд справи неодноразово відкладався.
Ухвалою від 13.07.2009 р., на підставі ч. 1 ст. 79 ГПК України, суд зупинив провадження у справі № 19/096-09 до остаточного вирішення справи № 6/035-09, яка безпосередньо пов'язана зі справою № 19/096-09, оскільки в цих справах беруть участь ті самі сторони і вимоги позивача в обох справах ґрунтуються на порушенні відповідачем умов Договору страхування вантажів № 839-73/10 від 26.11.2003 р.
Ухвалою від 31.08.2011 р., на підставі ч. 3 ст. 79 ГПК України, господарський суд поновив провадження у справі № 19/096-09, оскільки за допомогою автоматизованої системи «Документообіг господарського суду»було встановлено, що справа № 6/035-09 вирішена по суті і рішення по справі у встановленому законом порядку набрало законної сили.
Присутній у судовому засіданні 20.09.2011 р. представник позивача заявив клопотання про перенесення розгляду справи, у зв'язку з необхідністю ознайомитись з матеріалами справи.
Крім того, представники сторін звернулись до суду з клопотаннями про зміну назви позивача та відповідача, оскільки відбулась зміна назв товариств з метою приведення їх у відповідність до Закону України «Про акціонерні товариства.
Судом дані клопотання представників сторін задовольнив.
Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України, в засіданні суду була оголошена перерва на 04.10.2011 р.
Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, з підстав наведених у позові та додаткових поясненнях, наданих під час розгляду справи.
Представник відповідача проти позову заперечив, посилаючись на те, що за умовами зовнішньоекономічного договору з вантажоодержувачем вантаж позивач поставляв на умовах DAF-ст. Зерново, на якій втрата вантажу не зафіксована, а втрата вантажу відбулася на шляху прямування від кордону України до станції призначення. До того ж, вагон прибув на станцію призначення з пропиленими вушками запірного пристрою дверей вагону, вантажоодержувач погодився з висновками робітників станції призначення, що слідів розкрадання не встановлено. Вантажоодержувач підписав комерційний акт, складений робітниками станції призначення без зауважень. Таким чином, своїми діями вантажоодержувач звільнив перевізника від відповідальності за нестачу вантажу. Крім того, позивач не надав належних доказів понесення матеріальних збитків.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.
Згідно ст. 85 ГПК України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд, -
26.11.2003 р. між позивачем та відповідачем був укладений Договір страхування вантажів № 839-73/10 за умовами якого страхувальник (позивач) передає на страхування вантажі, які належать страхувальнику або страхуються ним за дорученням третіх осіб та перевозяться від і до будь-яких пунктів, а страховик (відповідач) приймає зазначені вантажі та зобов'язується при настанні страхового випадку виплатити страхувальнику (вигодонабувачу) страхове відшкодування з метою компенсації завданого йому прямого фактичного збитку.
Об'єктом страхування за умовами договору є майнові інтереси, пов'язані з відшкодуванням шкоди, завданої вантажу страхувальника під час його перевезення. Конкретний вантаж передається на страхування відповідачу через укладання до договору страхування №839-73/10 додаткових угод.
В даному випадку сторонами було укладено Додаткову угоду № 7718 від 24.07.2006 р., в якій сторони, не зважаючи на збіг строку дії договору 2003 року, послалися на його умови та домовилися, що страхувальник приймає на страхування шини автомобільні в асортименті у критому вагоні № 91817544, за кількістю місць 3200, за залізничною накладною № 32592680 від 24.07.2006 р., пункт від якого страхується вантаж ст. Роток до пункту ст. Кзил-Сай, Казахстан, види ризиків страхування згідно пункту 1.3. договору, страхова сума 331 817,30 грн., страховий тариф 1,1%, страховий платіж 3429,99 грн. На відміну умови договору №839-73/10 страховий тариф при перевезеннях залізничним транспортом на станції Казахстанської Темір-Жоли залізниці складають 1,3% від страхової суми.
Як вбачається з умов Контракту № 161/1050 від 29.12.2005 р., укладеного між позивачем та ТОВ «СпецПромСервіс», та рахунку-фактури № 4008 від 21.07.2006 р. на суму 61746 дол. США, умови поставки продукції за договорами ЗЕД є DAF-кордон України-Росії (ст. Зерново), тобто згідно Інкотермс 2000, товар надається у розпорядження покупця в узгодженому місці на кордоні і покупець зобов'язаний прийняти поставку товару на узгодженій станції переходу, а не на станції призначення, як в даному випадку аргументує позивач. Щодо страхування, то відповідно до статті А.3. б). базисної умови, до обов'язків продавця укладання договору страхування не входить. Відповідно до статті А.4. «Поставка. Продавець зобов'язаний надати товар у розпорядження покупця нерозвантаженим на прибулому транспортному засобі в названому місці поставки на кордоні, у встановлену дату або в межах узгодженого переходу». Перехід ризиків відповідно до статті Б.5. «Продавець зобов'язаний нести всі ризики втрати чи пошкодження товару з моменту здійснення його поставки у відповідності з статтею А.4.», тобто перехід ризиків до покупця відбувся на станції Зерново.
Відповідно до статті 308 Господарського кодексу України, вантажовідправник має право застрахувати вантаж в порядку передбаченому законодавством.
За загальним правилом особою, яка укладає договір страхування (страхувальником), страхуються власні майнові інтереси. Однак, страхувальник вправі укласти договір на користь третьої особи (ст. 636 ЦК України), майнові інтереси якої стають предметом договору страхування. У цьому випадку учасником страхового правовідношення виступає особа, інтерес якої застрахований. Якщо страхувальник не укладає договір на користь третьої особи, то застрахованою особою вважається він сам.
Як зазначалося, за п.1.1. Договору страхування № 839-73/10 страхувальник передає на страхування вантажі, що належать страхувальнику або страхуються ним за дорученням третіх осіб. Доручень третіх осіб на страхування вантажу в даному випадку позивачем не надано.
Страхувальником за Додатковою угодою № 7718 від 24.07.2006 р. є сам позивач - ЗАТ «Росава», а об'єктом страхування (п.1.2.договору страхування) майнові інтереси, пов'язані з відшкодуванням шкоди, завданої вантажу страхувальника під час його перевезення. Право власності на вантаж з всіма ризиками перейшло до покупця за контрактом в узгодженому місці на кордоні держави відправника DAF-ст. Зерново.
За умовами Додаткової угоди № 7718 від 24.07.2006 р., при настанні страхового випадку страхове відшкодування виплачується страхувальнику з метою компенсації завданого йому прямого фактичного збитку.
Відповідач, (страховик), листом за № 607 від 23.02.2009 р. відмовив позивачу, (страхувальнику) в задоволенні його заяви про виплату страхового відшкодування, на підставі пункту 5.2.б Договору № 839-73/10, тобто грубої недбалості страхувальника та порушення встановлених правил перевезення. При цьому, у своєму листі страхувальник повідомив, що вагон прибув на станцію призначення з ознаками доступу до вантажу на шляху прямування, про що свідчить Акт загальної форми ст. Озинки від 02.08.2006 р. В порушення положень діючої Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення вантажоодержувачем не використано його право на віднесення відповідальності за нестачу вантажу на перевізника.
Таким чином, відповідач визнав обставину настання страхового випадку та за умов визначених в договорі страхування 5.2.б договору № 839-73/10 не відшкодував збитки, які, на його думку, виникли внаслідок грубої недбалості страхувальника та порушення встановлених правил перевезення, пересилання й зберігання вантажів.
Відповідно до приписів ст. 1 Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Згідно ст. 8 вказаного Закону, страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Статтею 9 цього ж Закону визначено, що страхова виплата - це грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку, при цьому страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
До реальних збитків зараховуються, по-перше, витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням майна, і по-друге, витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до статті 43 ГПК України, ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Якщо мало місце визнання однієї стороною фактів і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, це не є для суду обов'язковим.
Як вбачається з наданого відповідачем рішення Спеціалізованого міжрайонного економічного суду м. Астана, який вирішив справу №02-2383-07 від 19.11.2007 р. за позовом ТОВ «Спецпромсервіс»(одержувача вантажу) к АО «Національна компанія «Казакстан темір жоли»(залізниця) про стягнення суми шкоди, заподіяної при перевезенні вантажу в результаті його втрати та нестачі (ЗАТ «Росава»приймало участь в судовому процесі в якості третьої особи) з відмовою у задоволенні позовних вимог.
Постановою № 2н-556-08 від 19.06.2008 р. наглядовою колегією м. Астани було відмовлено в порушенні провадження в порядку нагляду з перегляду рішення Спеціалізованого міжрайонного економічного суду м. Астана від 19.11.2007 р.
Відповідно до статті 7 міжнародної Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 р., учасниками якої є Україна, Казахстан та інші держави, Держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав взаємно визнають і виконують рішення компетентних судів, що набрали чинності.
Отже, в даному випадку рішення Спеціалізованого міжрайонного економічного суду м. Астана від 19.11.2007 р. приймається господарським судом Київської області в якості доказу та оцінюється разом з іншими доказами, які мають значення для справи.
Крім того, відповідно до Акту комісійного завантаження № 30 від 23.07.2006 р. та Акту № 886 від 23.07.2006 р., вагон № 91817544 був відправлений зі станції Роток (Україна) повністю завантаженим.
Згідно запису за № 17 Книги обліку контрольних переважувань вагонів на станції Фастів, вагон № 91817544 був переважений та встановлено, що фактична маса брутто вагону відповідає даним, вказаним в накладній СМГС, тобто 53 тонни.
На станції Озинки (Росія) було складено Акт загальної форми № 1533 від 02.08.2006 р., у зв'язку з виявленням на дверному вушку вагону № 91817544 слідів краски, іншої по кольору ніж колір краски вагона. Втім, залізницями Російської Федерації вказаний вагон прийнято без зауважень, що, в свою чергу дає всі підстави вважати, що втрата вантажу відбулася під час його перевезення за межами України, тобто на території Росії, де відповідач, як продавець та вантажовідправник не мав зобов'язань перед вантажоодержувачем TOB «Спецпромсервіс».
Вантажоодержувачем -TOB «Спецпромсервіс», при прийманні вантажу від перевізника було порушено параграф 6 ст. 18 СМГС, в якому передбачено, що вантажоодержувач має право вносити в комерційний акт свої зауваження. При прийманні вантажу від перевізника на станції Кзил-Сай (Казахстан) було виявлено нестачу вантажу. Комерційний акт № 663511 від 09.08.2006 р. був складений за участю вантажоодержувача -ТОВ «Спецпромсервіс», проте в ньому не було зазначено про недоліки, що були виявлені на станції Озинки (Росія) та зафіксовані в Акті загальної форми № 1533 від 02.08.2006 р. Таким чином, вантажоодержувач -ТОВ «Спецпромсервіс»не зробив припис в комерційному акті про розпил вушка та наявності іншого кольору краски, чим, в свою чергу, порушив правила перевезення. Дані обставини також були встановлені рішенням Спеціалізованого міжрайонного економічного суду м. Астана від 19.11.2007 р.
Крім того, Спеціалізованим міжрайонним економічним судом м. Астани було встановлено, що вантажоодержувач -TOB «Спецпромсервіс»сплатив продавцю та вантажовідправнику - ЗАТ «Росава»повну вартість вантажу, що перевозився вагоном № 91817544. Доказів повернення позивачем на адресу TOB «Спецпромсервіс»коштів за втрачений вантаж під час розгляду даної справи позивач господарському суду не надав.
Суд також враховує, рішення господарського суду Київської області від 21 квітня 2009 року по справі № 6/035-09, залишеного без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.07.2009 р. та постановою Вищого господарського суду України від 11.11.2009 р., яким позивачу було відмовлено в задоволенні позовних вимог, оскільки справа № 6/035-09 є ідентичною по суті справі № 19/096-09, в якій беруть участь ті самі сторони, оскільки різниця в підставах позовних вимог становить лише у номерах вагонів та датах поставки вантажу вантажовідправником -ЗАТ «Росава»вантажоодержувачу - TOB «Спецпромсервіс».
Згідно ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти встановленні рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов, що позовні вимоги не підтверджуються належними та допустимими доказами, а відтак задоволенню не підлягають.
Судові витрати, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Т.П. Карпечкін
Рішення підписано: 10.10.2011 р.