01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"06" жовтня 2011 р. Справа № 26/148-11
Господарський суд Київської області у складі судді Лилака Т.Д., розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „АУЗ Факторинг”, м. Київ до Державного підприємства „Тхорівський спиртовий завод”, Київська обл., с. Тхорівка про стягнення 753 893,13 грн. за участю представників позивача -ОСОБА_1, довіреність № РГ9601д-3 від 01.09.2011 року, відповідача ? ОСОБА_2, довіреність № 1411-01 від 14.09.2011 року,
У серпні 2011 року позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовом до відповідача про стягнення 600 000,00 грн. заборгованості з тіла кредиту, 153 893,13 грн. відсотків за користування кредитом, а загалом 753 893,13 грн. у зв'язку із неналежним виконанням останнім зобов'язань за кредитним № 4958-Ю від 16.12.2003 року.
Ухвалою господарського суду Київської області від 31.08.2011 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 15.09.2011 року.
У судовому засіданні 15.09.2011 року представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував і просив в задоволені позову відмовити.
У судовому засіданні 15.09.2011 року оголошувалася перерва на 06.10.2011 року.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Ухвалою господарського суду Київської області від 07.05.2008 року у справі про банкрутство № 152/14б-04/11, затверджено мирову угоду від 09.04.2008 року, укладену між Державним підприємством „Тхорівський спиртовий завод” головою комітету кредиторів Скибою Іриною Михайлівною, розпорядником майна Агафоновим Олегом Юрійовичем та Сквирською міжрайонною державною податковою інспекцією, відповідно до якої борги боржника першої черги забезпечені заставою в розмірі 637 295,09 грн. перед Акціонерним товариством “Індустріально-експортний банк” згідно кредитного договору № 4958-ю від 16.12.2003 року, підлягають сплаті на таких умовах: борг в сумі 637 295,09 грн. підлягає сплаті протягом 6 років. Перший платіж проводиться через 6 місяців з моменту затвердження Мирової угоди господарським судом Київської області. Боржник зобов'язується сплатити борг рівними частинами щомісяця, до 30 числа кожного місяця. Перший та наступні щомісячні платежі становлять 8 851,32 грн.
26.09.2009р. між Акціонерним товариством „Індустріально-експортний банк” (далі ? АТ “Індустріально-експортний банк”/клієнт/первісний кредитор) та ТОВ „АУЗ факторинг” (далі-фактор/новий кредитор) укладено договір факторингу №03/09, відповідно до якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором за кредитним договором № 4958-Ю від 16.12.2003 р. За цим договором новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника (відповідача) належного виконання всіх зобов'язань за основним договором (кредитним договором № 4958-ю від 16.12.2003 року).
Повідомленням від 28.09.2009 року первісний кредитор повідомив боржника про заміну кредитора за кредитним договором № 4958-Ю від 19.12.2003 року шляхом укладення 26.09.2009 року договору факторингу №03/09.
Як зазначає відповідач, та не заперечує позивач, відповідач свої обов'язки за Мировою угодою в частині своєчасної сплати грошових коштів не виконав, суму боргу за кредитним договором № 4958-Ю від 16.12.2003р. не сплатив, а тому позивач просить суд стягнути з відповідача 753 893,13 грн. заборгованості, з яких 600 000,00 грн. заборгованості з тіла кредиту та 153 893,13 грн. заборгованості по відсотках за користування кредитом.
З вищенаведеного вбачається, що вимоги позивача фактично зводяться до стягнення з відповідача 753 893,13 грн. у зв'язку з неналежним виконанням останнім умов мирової угоди від 09.04.2008р. затвердженої ухвалою господарського суду Київської області від 07.05.2008 року у справі про банкрутство № 152/14б-04/11.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Втім, згідно зі ст.4 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Мирова угода в процедурі банкротства -це механізм фінансового оздоровлення не платоспроможного підприємства, яка створює баланс інтересів, воно є підсумком всієї процедури банкротства та результатом всіх проведених спеціальних заходів по фінансовому оздоровленню боржника, передбачених процедурою банкротства.
Відповідно до ст.35 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.
Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.
Мирова угода підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство (ст. 37 Закону).
Відповідно до ч. 4 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі. Зазначена норма кореспондується з приписами пункту 7 частини першої статті 80 цього Кодексу, згідно з якими господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом, а частиною четвертою цієї статті передбачено, що ухвалу про припинення провадження у справі може бути оскаржено.
Ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди, є судовим актом, для якого передбачений особливий порядок його виконання.
Таким чином, виконання мирової угоди, яка затверджена ухвалою суду, врегульовано нормами процесуального права, у зв'язку з чим у сторін з укладанням такої угоди, і лише у разі її затвердження судом, виникають не цивільні чи господарські права та обов'язки, а господарсько-процесуальні права та обов'язки.
Наведена правова позиція викладена також і у постановах Вищого господарського суду України від 02.03.2010р. по справі №12/190/09, та від 21.07.2009р. по справі №31/382.
Затвердження господарським судом мирової угоди сторін з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розцінюватися як два самостійних акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження у справі.
За таких обставин, мирова угода не є договором у цивільно-правовому розумінні, оскільки порядок її укладання та затвердження регламентовано відповідними положеннями Господарського процесуального кодексу України.
Зазначена правова позиція відповідає позиції, викладеній в постанові Верховного Суду України від 20.01.2009 у справі № 24/489 та постанові Вищого господарського суду України від 28.10.2009р. у справі №6/27.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 753 893,13 грн. заборгованості за Мировою угодою з підстав ст. 525 ЦК України та ст. 193 ГК України, оскільки зазначені норми матеріального права застосовуються до зобов'язань, що виникають з підстав договору або закону.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 ГПК України, у разі відмові у позові покладаються судом на позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 49, 78, 80 Господарського процесуального кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 525 Цивільного кодексу України суд
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Суддя Т.Д. Лилак
Повне рішення складено 11.10.2011р.