01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"26" вересня 2011 р. Справа № 4/106-11
Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" в особі відділення «Київська регіональна дирекція», м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Корунд-плюс", м. Миронівка
про стягнення 2 645 037,63 грн.
за участю представників сторін:
позивач -ОСОБА_1. -предст., довіреність № 299/11.5.2 від 06.04.2011 р.;
відповідач - не з'явився.
Обставини справи:
Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" (позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Корунд-плюс" (відповідач) про стягнення 2 645 037,63 грн., які складаються з 391 384, 79 грн. заборгованості по кредиту, 135027,75 грн. інфляційних втрат, 353 533, 06 грн. 30% річних від суми простроченої заборгованості, 1 290 395, 65 грн. пені, 316 787, 08 грн. заборгованості по сплаті процентів, 60 602, 78 грн. інфляційних втрат на нараховані відсотки, 97 306, 52 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки.
Вказаний позов обґрунтований неналежним виконанням Приватним підприємством «Феліса»(позичальник) умов кредитного договору № 60 від 26.05.2005р.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між АКБ «Мрія»(іпотекодержатель), правонаступником якого є позивач, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Корунд-плюс" (іпотекодавець) було укладено Іпотечний договір від 26.05.2005р., предметом якого є передача іпотекодавцем іпотекодержателю в іпотеку нерухомого майна -нежиле приміщення №2, загальною площею 738,8 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Миронівка, вул. Леніна, 139 (предмет іпотеки) для забезпечення виконання зобов'язань ПП «Феліца»за договором № 60 від 26.05.2005р.
Ухвалою господарського суду Київської області від 15.07.2011р. було порушено провадження у справі № 4/106-11, розгляд справи призначено на 08.08.2011р.
Ухвалою суду від 08.08.2011р., 22.08.2011р. розгляд справи відкладався, у зв'язку з неявкою в судове засідання відповідача та поверненням на адресу суд ухвал про відкладення відміткою органу поштового зв'язку «за зазначеною адресою не проживає».
28.08.2011р. через загальний відділ господарського суду позивачем було подано заяву про доручення до матеріалів справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, з якого вбачається, що юридична адреса Товариства з обмеженою відповідальністю "Корунд-плюс" (08800, Київська обл., м. Миронівка, вул. Леніна, 139).
Ухвалою суду від 12.09.2011р. розгляд справи було відкладено на 26.09.2011р. та ухвалу суду відправлено за адресою зазначеною у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Відповідно до частини 1 статті 93 Цивільного кодексу України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.
До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України 02.06.2006 № 01-8/1228 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році”).
Враховуючи те, що ухвали суду були направлені за адресами, які вказані у позовній заяві та за адресою зазначеною у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців суд дійшов висновку, що відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином.
Ухвалою суду від 15.09.2011р. термін розгляду справи, за заявою позивача, було продовжено на 15 днів.
26.09.2011р. в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, суд
встановив:
26 травня 2005 року між Акціонерним комерційним банком «Мрія», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк»(банк) та Приватним підприємством «Феліца»(позичальник) укладено Кредитний договір № 60 (Кредитний договір).
В забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним Кредитним договором між АКБ «Мрія»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Корунд-плюс»укладено Іпотечний договір від 26 травня 2005 року, посвідчений приватним нотаріусом Миронівського районного нотаріального округу 26 травня 2005 року ОСОБА_2., за умовами якого TOB «Корунд-плюс»передає Банку в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язань позичальником в повному обсязі, щодо повернення кредиту, сплати плати за користування кредитом, комісій, пені, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюються кредитним договором № 60 від 26 травня 2005 року та будь-якими додатковими угодами до нього.
Відповідно до п. 2.2 кредитного договору грошові кошти перераховуються банком з позичкового рахунку на банківський (поточний) рахунок позичальника після підписання з банком договору щодо забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором та на підставі письмової заяви позичальника про перерахування грошових коштів у 5 денний строк з дня отримання банком заяви.
Згідно з умовами кредитного договору (п.1.1 та 3.1) позичальникові було надано Кредит в сумі 470 000 (чотириста сімдесят тисяч) гривень 00 копійок, зі сплатою 25% річних, строком користування кредитними коштами до 26.05.2008 року включно.
Відповідно до п. 4.1. Кредитного договору, позичальник зобов'язується повернути Банку отриманий кредит в повному обсязі в строк та у порядку встановлених Кредитним договором.
Відповідно до п. 4.2. кредитного договору, позичальник зобов'язаний сплатити Банку проценти за користування кредитом у розмірі та порядку, що встановлені Кредитним договором.
Однак, всупереч вимогам Кредитного договору позичальник свої зобов'язання в частині дотримання графіку погашення заборгованості за вказаним Кредитним договором не виконує належним чином, у зв'язку з чим за останнім утворилась заборгованість в розмірі 391 384,79 грн.
Враховуючи викладене, відповідачу був направлений лист від 22.05.2008р., в якому повідомлялось, що Приватне підприємство «Феліца» не виконує своїх зобов'язань за кредитним договором.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу, Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань.
Аналогічні положення містяться у статтях 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до п. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ч. 2. ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до п. 7.2 кредитного договору,відсотки за користування кредитом нараховуються щомісячно з 25 числа по останній робочий день поточного місяця, виходячи з календарної кількості днів і суми отриманих коштів.
Відповідно до розрахунку позивача, розмір прострочених процентів за користування кредитними коштами становить 316 787,08 грн.
Виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором повинно було відбуватися належним чином відповідно до умов, встановлених кредитним договором. Оскільки, у термін встановлений кредитним договором, позичальник не повернув банку суми кредиту та проценти за користування кредитними коштами, то у цьому випадку з боку позичальника має місце порушенням зобов'язання щодо повернення кредиту.
Відповідач письмового відзиву на позов не подав, в судове засідання неодноразово не з'явився, доводів позивача не спростував, доказів, які б свідчили про повну оплату кредитних коштів, а також процентів за користування кредитними коштами не надав, у зв'язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача 391 384,79 грн. заборгованості по сплаті кредитних коштів, 316 787,08 грн. процентів за користування кредитними коштами є обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
Крім суми боргу, позивачем нарахована пеня за несвоєчасну сплату кредиту в розмірі 1 290 395,65 грн. (за період з 27.05.2008р. по 31.05.2011р.) та 97 306,52 грн. пеня за несвоєчасну сплату процентів (за період з 03.03.2008р. по 01.06.2011р.).
Згідно п. 9.1 Кредитного договору, у разі несвоєчасного повернення кредиту позичальник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням пені в розмірі 0,3% від суми невчасно сплаченого кредиту за кожен день прострочення.
Пунктом 9.2 визначено, що у разі несвоєчасної (неналежної) сплати відсотків за користування кредитом, позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно зі ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно роз'яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за не виконання або неналежне виконання грошових зобов'язань” від 29.04.1994 року № 02-5/293, пеня встановлена чинним законодавством або договором, підлягає сплаті за весь період часу, протягом якого не виконано грошове зобов'язання з урахуванням 6-місячного строку позовної давності.
Суд, здійснивши власний розрахунок пені встановив, що заявлений позивачем до стягнення розрахунок пені за несвоєчасну сплату кредиту в розмірі 1 290 395,65 грн. та 97 306,52 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів (за період з 03.03.2008р. по 01.06.2011р.) є арифметично невірним, оскільки позивачем нарахована пеня з порушенням граничного терміну, встановленого законодавством України (п.6 ст. 232 ГК України), а також в порушення статтей 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, у зв'язку з чим стягненню підлягає розмір пені, здійснений за розрахунком суду та з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ в сумі 39 523, 45 грн. (за несвоєчасну сплату кредиту) та 3 017,12 грн. (за несвоєчасну сплату процентів).
Крім того, позивач, посилаючись на норми ст. 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути з відповідача 135 027,75 грн. інфляційних втрат нарахованих на заборгованість по кредиту, 353 533,06 грн. 30% річних від суми простроченого кредиту, 360 602, 78 грн. інфляційних втрат нарахованих на прострочені відсотки, станом на 01.06.2011 р.
Частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 9.1 кредитного договору,у разі несвоєчасного повернення кредиту позичальник зобов'язаний сплатити 30% річних від простроченої суми.
Розрахунок інфляційних втрат та 30% річних відповідає вимогам законодавства (відповідно до перерахунку суду) та обставинам справи, а тому вимога про стягнення 135 027,75 грн. інфляційних втрат нарахованих на заборгованість по кредиту, 353 533,06 грн. 30% річних від суми простроченого кредиту, 360 602, 78 грн. інфляційних втрат нарахованих на прострочені відсотки підлягає задоволенню.
Враховуючи те, що відповідач заборгованість за договором в повному обсязі та у встановлені кредитним договором строки не погасив, доказів оплати суду не надав та доводів позивача не спростував, судом встановлено факт існування заборгованості за кредитним договором в сумі 1 299 875, 97 грн., які складаються з 391 384, 79 грн. заборгованості по кредиту, 135027,75 грн. інфляційних втрат, 353 533, 06 грн. 30% річних від суми простроченої заборгованості, 39523,45 грн. пені, 316 787, 08 грн. заборгованості по сплаті процентів, 60 602, 78 грн. інфляційних втрат на нараховані відсотки, 3017,12 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до статті 24 Закону України "Про іпотеку", відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.
Згідно з п.1.1. Іпотечного Договору від 26.05.2005р., предметом договору є передача іпотекодавцем іпотекодержателю в іпотеку нерухомого майна -нежилого приміщення №2, загальною площею 738,8 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Миронівка, вул. Леніна, 139 (предмет іпотеки) для забезпечення виконання зобов'язань ПП «Феліца»за договором № 60 від 26.05.2005р. та яке оцінено сторонами в сумі 341 245,00 грн.
Відповідно до ст.ст. 589 ЦК України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Згідно положень статті 590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибір заставодержателя.
Згідно зі ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону, серед яких зокрема (п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону) передбачено: передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання.
Частиною 1,3 статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя.
Згідно статті 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Враховуючи те, що відповідачем не надано суду доказів, які б свідчили про повернення банку суму кредиту та процентів згідно Кредитного договору № 60 від 26.05.2005р., позивачем правомірно заявлена вимога про звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки з ТОВ «Корунд-плюс», як іпотекодаця перед банком.
За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" в особі відділення «Київська регіональна дирекція»про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Корунд-плюс" заборгованості шляхом звернення стягнення на майно, є обґрунтованими, документально підтверджуються, а відтак, підлягають задоволенню частково, виходячи з задоволеної суми боргу в розмірі 1 299 875, 97 грн..
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 ГПК України покладаються на пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись, ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Корунд-плюс" (08800, Київська обл., м. Миронівка, вул.. Леніна, 139, код ЄДРПОУ 30830835) на користь Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" в особі відділення «Київська регіональна дирекція»(01004, м. Київ, бул. Тараса Шевченка, 8/26, код ЄДРПОУ 14359319) - 391 384 (триста дев'яносто одну тисячу триста вісімдесят чотири) грн.. 79 коп. заборгованості по кредиту, 135 027 (сто тридцять п'ять тисяч двадцять сім) грн. 75 коп. інфляційних втрат по несплаченому кредиту, 353 533 (триста п'ятдесят три тисячі п'ятсот тридцять три) грн. 06 коп. 30% річних від суми простроченої заборгованості, 39523 (тридцять дев'ять тисяч п'ятсот двадцять три) грн. 45 коп. пені, 316 787 (триста шістнадцять тисяч сімсот вісімдесят сім) грн. 08 коп. заборгованості по сплаті процентів, 60 602 (шістдесят тисяч шістсот дві) грн. 78 коп. інфляційних втрат на нараховані відсотки, 3017 (три тисячі сімнадцять) грн. 12 коп. пені, 1677 (одну тисячу шістсот сімдесят сім) грн.. 28 коп. державного мита та 115 (сто п'ятнадцять) грн.. 98 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежиле приміщення № 2, загальною площею 738,8 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська обл.., м. Миронівка, вул.. Леніна, 139.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя О.В. Щоткін
Дата підписання повного тексту рішення: 29.09.2011р.