01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"14" вересня 2011 р. Справа № 3/094-11
Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Кредитної спілки "Українська кредитно-фінансова група", м. Київ
до Відділу державної виконавчої служби Переяслав-Хмельницького міськрайонного управління юстиції, м. Переяслав-Хмельницький, Київська область
Державного казначейства України, м. Київ
про стягнення 4000,00 грн. та зобов'язання вчинити дії
за участю представників: згідно протоколу судового засідання
Обставини справи:
Кредитна спілка "Українська кредитно-фінансова група" (далі позивач) заявлено позов до Відділу державної виконавчої служби Переяслав-Хмельницького міськрайонного управління юстиції (далі відповідач 1) та Державного казначейства України (далі відповідач 2) про відшкодування шкоди в розмірі 4000,00 грн. та зобов'язанні відповідача 2 списати за рахунок державного бюджету на користь позивача 4000,00 грн. шкоди
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ "Діке" через неправомірні дії державного виконавця ВДВС Переяслав-Хмельницького МРУЮ у Київської області зазнала майнову шкоду в розмірі 4000,00 грн.
Ухвалою господарського суду Київської області від 04.08.11р. було порушено провадження у даній справі, розгляд справи призначено на 31.08.11р.
Ухвалою господарського суду Київської області від 31.08.11р., у зв'язку з неявкою представників відповідачів, розгляд даної справи було відкладено на 14.09.11р.
Враховуючи, що відзив на позовну заяву відповідачами не подано, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, господарський суд,
встановив:
Позивач зазначає, що 18.04.11р. державним виконавцем ВДВС Переяслав-Хмельницького МРУЮ у Київській області було порушено право кредитної спілки "Українська кредитно-фінансова група", і відповідно з метою захисту своїх прав та інтересів кредитна спілка "Українська кредитно-фінансова група" звернулась за юридичною допомогою до ТОВ "Діке".
21.03.11р. між кредитною спілкою "Українська кредитно-фінансова група" та ТОВ "Діке" було укладено договір №1 предметом якого є надання юридичних послуг.
27 квітня 2011 року кредитна спілка "Українська кредитно-фінансова група" звернулась до Печерського районного суду м. Києва зі скаргою на неправомірні дії державного виконавця ВДВС Переяслав-Хмельницького міськрайонного управління юстиції в Київській області та скасування постанови про повернення виконавчого листа №6-780-1/09 стягувачеві, зобов'язання звернути стягнення на квартиру.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10.05.11р. у справі №4-С-58/11 скаргу кредитної спілки "Українська кредитно-фінансова група" на неправомірні дії державного виконавця ВДВС Переяслав-Хмельницького міськрайонного управління юстиції в Київській області та скасування постанови про повернення виконавчого листа №6-780-1/09 стягувачеві, зобов'язання звернути стягнення на квартиру -задоволено частково. Визнано неправомірною та скасовано постанову державного виконавця ВДВС Переяслав-Хмельницького міськрайонного управління юстиції в Київській області Шило Л.В. від 31.03.11р. про повернення виконавчого листа №6-780-1/09 стягувачеві.
11.05.11р. між кредитною спілкою "Українська кредитно-фінансова група" та ТОВ "Діке" було складено та підписано акт прийому-передачі виконаних робіт за договором від 21.03.11р. на суму 4000,00 грн.
Платіжним дорученням від 18.05.11р. №3647 позивач перерахував на рахунок ТОВ "Діке" 4000,00 грн. витрат за юридичні послуги згідно договору від 21.03.11р.
В обґрунтування свої позовних вимог позивач посилається на те, що для відновлення свого порушеного права він поніс матеріальну шкоду за надання правової допомоги в розмірі 4000,00 грн. При цьому зазначає, що якщо б право кредитної спілки "Українська кредитно-фінансова група" не було порушено, то позивач міг би отримати дохід, у розмірі сплаченої суми за надання правової допомоги в розмірі 4000,00 грн., які позивач реально одержав при звичайних обставинах.
Згідно ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Статтею 1192 ЦК України встановлено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Аналогічний припис міститься у ст. 224 ГК України, згідно з якою учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Стаття 614 ЦК України передбачає, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань покладається при наявності вини (умислу або необережності).
У відповідності з вимогами п. 4 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та моральної шкоди.
Проте, притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише за певних, передбачених законом умов, сукупність яких формують склад правопорушення, що є підставою цивільно-правової відповідальності. При цьому складовими правопорушення, необхідними для відповідальності у вигляді відшкодування збитків, є суб'єкт та об'єкт правопорушення, а також суб'єктивна та об'єктивна сторони.
Суб'єктом цивільного правопорушення є боржник, а об'єктом правопорушення -зобов'язальні правовідносини кредитора та боржника. Суб'єктивну сторону становить вина боржника, а об'єктивну -протиправна поведінка боржника (невиконання або неналежне виконання обов'язку), наявність збитків у майновій сфері кредитора, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Згідно з ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Важливим елементом доказування наявності реальних збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.
Загальні підстави цивільно-правової відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 ЦК України, згідно якої для настання відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина.
Перераховані підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом.
Отже, предметом доказування згаданої позовної вимоги є факти неправомірних дій (бездіяльності) відповідача, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) відповідача і заподіяння ним шкоди.
Обов'язок доказування відповідно до п. 4 частини третьої ст.129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і позивача, який мав довести наявність таких обставин, на підставі яких ним заявлені позовні вимоги.
Зокрема, відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.
Однак, позивачем не надано доказів завдання йому шкоди на суму 4000,00 грн., в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того факту, що внаслідок неправомірних дій відповідача -ВДВС Переяслав-Хмельницького міськрайонного управління юстиції в Київській області останній не отримав прибуток в розмірі 4000,00 грн. І як наслідок, визначена позивачем сума неотриманого доходу у розмірі 4000,00 грн. не може розглядатися судом як збитки завдані позивачеві внаслідок неправомірних дій (бездіяльності) відповідача, оскільки позивачем не доведено того факту, що саме неправомірні дії (бездіяльність) відповідача унеможливлювали отримати позивачем прибуток у розмірі 4000,00 грн.
Разом з тим, зазначені витрати за надання юридичних послуг в розмірі 4000,00 грн. не мають і обов'язкового характеру, їх здійснення не має безпосереднього впливу на відновлення порушеного права.
За наведених обставин, доводи позивача викладені в позовній заяві господарський суд вважає непереконливими, оскільки наявні в матеріалах справи докази та встановлені на їх підставі обставини справи не підтверджують сукупність необхідних складових для притягнення відповідача 1 до відповідальності, і відповідно для задоволення позовних вимог.
Оскільки суд відмовив у стягненні 4000,00 грн. шкоди з відповідача 1 то наслідком зазначеного є і відмова у зобов'язанні відповідача 2 списати за рахунок державного бюджету на користь позивача 4000,00 грн. шкоди.
Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними, недоведеними належними доказами та такими, що не підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті державного мита відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судом покладаються на відповідача.
Враховуючи вищезазначене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 22, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
вирішив:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя А.В. Лопатін
Дата підписання: 27.09.11р.