Справа № 22-ц-2296/11 Головуючий у 1 інстанції: Луців-Шумська Н.Л.
Доповідач в 2-й інстанції: Монастирецький Д. І.
30 травня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого -судді Монастирецького Д.І.,
суддів: Зубарєвої К.П., Бакуса В.Я.,
секретаря Луньо К.А.
з участю ОСОБА_2 та адвоката ОСОБА_3, ОСОБА_4 та адвоката ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 04 лютого 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7, третя особа орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, про встановлення порядку користування квартирою, усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, вселення, виселення, відшкодування моральної шкоди, зустрічним позовом ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про припинення права на частку в майні,-
Оскаржуваним рішенням в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7 про встановлення порядку користування квартирою АДРЕСА_1, усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, вселення, виселення, відшкодування моральної шкоди -відмовлено.
Зустрічний позов задоволено. Припинено право власності ОСОБА_2 на 1/5 ідеальну частку у квартирі АДРЕСА_1.
Стягнуто з ОСОБА_6 та ОСОБА_4 солідарно в користь ОСОБА_2 88 800 грн. компенсації вартості цієї частки.
Визнано за ОСОБА_6 та ОСОБА_4 право спільної сумісної власності на 1/5 ідеальну частку квартири АДРЕСА_1.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_2
В апеляційній скарзі зазначає, що з рішенням суду не погоджується, оскільки вважає, що таке є незаконним і порушує її права та права її малолітнього сина. Суд невірно взяв до уваги показання відповідачів, що вона з дитиною проживає у чоловіка, не врахувавши того, що у спірній квартирі вони проживали до тих пір, поки відповідачі не почали чинити їм перешкоди, на ствердження їх непроживання протягом тривалого часу не представили суду жодних доказів. Судом не було враховано, що законом не заборонено право громадян володіти житлом на праві власності, не встановлено наявності у малолітньої дитини іншого житла, придатного для проживання, окрім спірного за місцем його реєстрації. Спірна квартира складається з трьох кімнат і є реальна можливість користуватися кожному із сторін своєю часткою. Наголошує на тому, що згоди на отримання компенсації за свою частку не надавала, що не було враховано судом. Таким чином вважає, що судом не з»ясовано обставин, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити первісний позов, а в задоволенні зустрічного позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З матеріалів справи вбачається, що у травні 2009 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_4, ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні власністю, вселення у квартиру АДРЕСА_1, виселення з цієї квартири ОСОБА_7, відшкодування 10 000 грн. моральної шкоди. Уточнивши вимоги, ОСОБА_2 просить встановити порядок користування жилим приміщенням квартири АДРЕСА_1, виділивши їй у користування кімнату площею 10,8 кв. м., комунальні послуги залишити у спільному користуванні, зобов»язати відповідачів не чинити їй перешкоди у користуванні цією кімнатою та комунальними послугами, вселити її з малолітнім сином у спірну квартиру, виселити відповідачку ОСОБА_7 з цієї квартири та стягнути з відповідачів у її користь 10 000 грн. моральної шкоди.
ОСОБА_4, ОСОБА_4 та ОСОБА_7 подали зустрічний позов до ОСОБА_2 про припинення її права на частку у спільному майні квартири АДРЕСА_1 з виплатою грошової компенсації вартості її частки.
Відмовляючи у первісному позові ОСОБА_2 та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_4, ОСОБА_4, ОСОБА_7 районний суд виходив з того, що ОСОБА_2 тривалий час не проживала у спірній квартирі, фактично проживає разом з малолітньою дитиною у квартирі чоловіка ОСОБА_8, яка є власністю останнього, площа цієї квартири значно перевищує розмір частки позивачки у спірній квартирі, припинення її права на частку у спірній квартирі з виплатою їй грошової компенсації не завдасть істотної шкоди інтересам позивачки та її малолітньої дитини.
Проте з такими висновками суду погодитись не можна, оскільки вони зроблені з порушенням норм матеріального права.
Відповідно до статей 21, 24, 41 Конституції України, статті 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.
За положеннями ст. ст. 319, 321, 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, власник квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів сім»ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання у право власника можливе лише на підставах, передбачених законом.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_6 (3/5 частин), ОСОБА_4 (1/5 частина), а також ОСОБА_2 (1/5 частина), тому остання також має законне право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю часткою у квартирі на власний розсуд.
Відповідно до ст. 365 ЦК України, яка регулює можливість припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім»ї.
Посилання позивачів за зустрічним позовом на те, що ОСОБА_2 проживає у квартирі свого чоловіка не є визначальною у вирішенні цього спору і не може слугувати підставою для припинення її права власності на 1/5 частку у спірній квартирі, оскільки, як встановлено у суді, однокімнатна квартира АДРЕСА_2 належала і належить на праві власності ОСОБА_8 з 2001 року, ще до часу його одруження з позивачкою, її житлова площа становить 24,70 кв.м., у цій квартирі проживають четверо осіб: ОСОБА_8 та його мати, ОСОБА_2 та малолітній ОСОБА_9 Як ствердила в суді ОСОБА_2 відносини у неї з чоловіком неприязні.
Наведене свідчить, що припинення права власності ОСОБА_2 на частку у спільному майні -спірній квартирі АДРЕСА_1 завдасть істотної шкоди її інтересам та інтересам її неповнолітньої дитини.
Крім того, судом установлено, і цього не заперечують сторони, що власниця 3/5 частин у квартирі, позивачка ОСОБА_4, займає найбільшу кімнату площею 17,4 м. кв., її син, а брат позивачки, ОСОБА_4 -власник 1/5 частки, займає другу по величині кімнату -площею 12,7 м.кв., третя кімната площею 10,8 м.кв., яку займала ОСОБА_2 -власниця 1/5 частки квартири, є вільною.
Зважаючи на таке, частку ОСОБА_2 не слід вважати незначною, спільне володіння і користування спільним майном -квартирою АДРЕСА_1 є можливим.
Суд приймає до уваги і те, що знайшов своє підтвердження у суді апеляційної інстанції і висновок Шевченківського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області від 30 березня 2009 року про те, що відповідачі по первісному, а позивачі по зустрічному позовах -мати і брат позивачки, ОСОБА_4 і ОСОБА_4 чинили і чинять перешкоди ОСОБА_2 перешкоди у користуванні її часткою у спільному майні. Працівниками міліції з відповідачами ОСОБА_4 проведені профілактичні бесіди про недопущення антигромадської поведінки в побуті (матеріали перевірки звернення гр. ОСОБА_2 (ЖОІ № 86 від 26.03.2009 р.).
Згідно ч. 2 ст. 156 ЖК України за згодою власника квартири член сім»ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім»ї.
Як встановлено у суді першої та підтверджено у суді апеляційної інстанції -відповідачка ОСОБА_7, яка згідно довідки № 323 від 24.03.2010 року проживає та прописана з батьками у АДРЕСА_3, вселилася у спірну квартиру АДРЕСА_1 без згоди на те співвласника квартири ОСОБА_2, що суперечить вимогам зазначеної статті.
З висновку № 574 судової будівельно-технічної експертизи від 24 вересня 2010 року вбачається, що ОСОБА_2, власнику 1/5 ідеальної частини квартири АДРЕСА_1 неможливо виділити її частку в натурі.
Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що позов ОСОБА_2 підлягає до задоволення в частинах усунення їй та малолітній дитині перешкод у користуванні спірною квартирою, їх вселення, та виселення ОСОБА_7 з цієї квартири. Що стосується вимоги про відшкодування їй відповідачами моральної (немайнової) шкоди, то колегія суддів вважає, що звернення ОСОБА_2 з позовом про поновлення її порушеного права є одним із засобів захисту її права, і задоволення її позову апеляційним судом колегія суддів вважає достатнім, тим більше, що яких-небудь доказів на підтвердження наявності моральної шкоди позивачка не надала.
В позові ОСОБА_4, ОСОБА_4, ОСОБА_7 слід відмовити за безпідставністю.
Будь яких інших належних та допустимих доказів, передбачених статтями 57, 58, 59 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, ОСОБА_4, ОСОБА_4, ОСОБА_7 не представлено як у суді першої, так і апеляційної інстанцій.
Таким чином, судом першої інстанції порушено норми матеріального права, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи і це, відповідно до ч. 1 п.п. 3, 4 ст. 309 ЦПК України, є підставою для скасування її судового рішення з ухваленням нового.
Керуючись ст. ст. 303, 304, ч. 1 п. 2 ст. 307, ч. 1 п.п. 3, 4 ст. 309, ч. 2 ст. 314, ст. ст. 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 04 лютого 2011 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким:
Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Зобов»язати ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7 не чинити ОСОБА_2 та її неповнолітньому сину ОСОБА_9 перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та вселити їх у цю квартиру, виселивши із зазначеної квартири ОСОБА_7.
В позові ОСОБА_2 у частині встановлення порядку користування квартирою АДРЕСА_1 та відшкодування моральної шкоди -відмовити.
В зустрічному позові ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про припинення права на частку в майні -відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: Монастирецький Д.І.
Судді: Зубарєва К.П.
Бакус В.Я.