Справа № 22-ц-1217/11 Головуючий у 1 інстанції: Мельничук О.Я.
Доповідач в 2-й інстанції: Богонюк М. Я.
26 травня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
Головуючого судді: Богонюка М.Я.
Суддів: Шашкіної С.А., Федоришина А.В.
При секретарі: Качмар М.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20 жовтня 2010 року, -
Оскаржуваним рішенням відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до Управління комунального майна Львівської міської ради, Львівської міської ради, Залізничної районної адміністрації м. Львова, Регіонального фонду "Право і демократія", ОСОБА_3, Релігійної громади Свідків Єгови в Залізничному районі м. Львова, Дитячого дошкільного закладу №26 про визнання недійсними договорів купівлі -продажу будинковолодіння, визнання права власності.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов.
Апелянт вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи. Стверджує, що судом не взято до уваги те, що виконавчий комітет Львівської обласної ради народних депутатів незаконно та безпідставно позбавив його діда -ОСОБА_5 приватної власності на будинок по АДРЕСА_1, оскільки не був визнаним недійсним договір купівлі - продажу за реєстровим номером №11434/31 та не було скасоване свідоцтво про право власності на будівлю. Після смерті його діда ОСОБА_5, всі ланки його спадкоємців були позбавлені можливості оформити свої права на спадщину, внаслідок того, що будинковолодіння було незаконно включено до житлового фонду Львівської міської ради. Враховуючи вищенаведене вважає, що теперішні орендарі спірного майна в особі Дитячого дошкільного закладу №26 та власники в особі Релігійної громади Свідки Єгови в Залізничному районі м. Львова володіють, користуються цим майном незаконно.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення сторін на підтримання та заперечення скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така задоволенню не підлягає.
У відповідності до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною 1 статті 60 ЦПК України на сторони покладається обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. В зв'язку з чим необхідно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
ОСОБА_2 у вересні 2006 року звернувся в суд з позовом про визнання права власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 та визнання недійсними ряду договорів купівлі -продажу та оренди частини приміщень спірного будинковолодіння.
При цьому покликався на те, що його дід -ОСОБА_5 в 1931 році набув у власність дане будинковолодіння, на підставі договору купівлі -продажу. В подальшому, Львівською обласною та міською радами було прийнято ряд рішень щодо спірного будинковолодіння, яке спочатку було віднесено до житлового фонду Львівської міської ради, потім переведено в нежитловий фонд та передані у власність територіальної громади м. Львова. В подальшому частина приміщень була відчужена шляхом укладення договорів купівлі -продажу, а частина приміщень передана в оренду.
Вважав, що його діда ніхто не позбавляв права власності на спірне будинковолодіння, а тому всі договори купівлі -продажу, та оренди приміщень є недійсними, і він як спадкоємець на законних підставах успадкував таке після смерті діда та своєї матері.
Судом достовірно встановлено, що ОСОБА_5, який приходиться дідом позивачеві, 28 жовтня 1931 року на підставі договору купівлі -продажу, придбав у власність будинковолодіння по АДРЕСА_1 загальною площею 827 кв.м.
В 1939 році дане будинковолодіння було націоналізовано.
В подальшому щодо даного будинковолодіння прийнято ряд рішень виконавчим комітетом Львівської міської ради і остаточно рішенням Львівської обласної ради від 15 серпня 1961 року спірний будинок зарахований до житлового фонду місцевої ради.
Спірний будинок був переданий у власність територіальної громади м. Львова і частина приміщень відчужена, а на частину приміщень будинку укладено договір оренди.
Відмовляючи в задоволенні позову про визнання недійсними договорів купівлі -продажу частини спірного будинковолодіння та договору оренди частини будинковолодіння, суд першої інстанції вірно виходив з того, що позивачем не доведено порушеного його права. Ним не доведено факту входження в спадкову масу спірного будинковолодіння після смерті діда ОСОБА_5, успадкування цього майна членами його родини, та його право на таке спадкове майно.
Рішення органів влади щодо націоналізації спірного будинковолодіння, передачу його у власність територіальної громади м. Львова, не відмінені та не скасовані.
Також позивачем пропущено строк звернення до суду.
Враховуючи вищенаведене суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову в задоволенні позову.
Судом вірно встановлені фактичні обставини справи, правильно застосований матеріальний закон та дотримана процедура передбачена ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 307 ч. 1 п. 1, 308, 314 ч. 1 п. 1, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 -відхилити.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20 жовтня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий:
Судді: