Справа № 11-253/11 Головуючий у 1 інстанції: Едер П.Т.
Доповідач: Марітчак Т. М.
22 березня 2011 року колегія суддів Апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючогоМарітчака Т.М.,
суддів апеляційного судуГалина В.П. та Галапаца І.І.
за участю прокурораФединця В.М.
розглянувши у судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду у м. Львові апеляції засудженого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_6 на постанову Шевченківського районного суду м. Львова про відмову в заміні не відбутої частини покарання більш м'яким, у вигляді виправних робіт, від 13.01.2011 року, -
встановив:
цією постановою відмовлено в задоволенні подання адміністрації Личаківської виправної колонії УДДУ з питань виконання покарань у Львівській області за № 30 та спостережної комісії Шевченківської державної районної адміністрації Львівської міської ради про заміну не відбутої частини покарання більш м'яким, у вигляді виправних робіт, засудженому ОСОБА_5.
Аргументуючи свою постанову, суд першої інстанції покликався на те, що засуджений ОСОБА_5 неодноразово судимий, на шлях виправлення не став і вчинив новий тяжкий злочин, за який вироком Залізничного районного суду м. Львова від 01.08.2006 року визнаний винним за ч. 2 ст. 121 КК України і засуджений на 9 (дев'ять) років позбавлення волі. Суд першої інстанції у своїй постанові також покликається на те, що ОСОБА_5 не визнав свою вину в інкримінованому йому злочині та висловлює незгоду з вироком суду. Крім того, суд першої інстанції покликався на те, що стосовно засудженого ОСОБА_5 за час відбування покарання 8 (вісім) разів застосовувались дисциплінарні стягнення (5 доган, 1 попередження, 2 рази -по 3 доби карцеру), а тому наявність при цьому у засудженого 3 заохочень на протязі останніх 3 років відбування покарання не свідчить про те, що він став на шлях виправлення.
В обгрунтування своєї постанови суд першої інстанції також покликається на те, що 24 липня 2008 року, 12 лютого 2009 року та 24 грудня 2009 року адміністративною комісією установи засудженому ОСОБА_5 відмовлено в застосуванні заохочувальної норми, передбаченої відповідно до вимог ст.ст. 81, 100-101 та 82 КК України, відповідно як такому, що не став на шлях виправлення та не довів своє виправлення, а 3 серпня 2010 року Шевченківським районним судом м. Львова відмовлено в застосуванні до засудженого ОСОБА_5 умовно-дострокового звільнення від відбування покарання відповідно до вимог ст. 81 КК України у зв'язку з його безпідставністю.
Таким чином, постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до переконання, що адміністрація не надала достатніх доказів того, що ОСОБА_5, зразковою поведінкою та сумлінним ставленням до виконання своїх обов'язків в період відбування покарання, засвідчив успішність процесу виправлення. А належне виконання засудженим ОСОБА_5 законних вимог представників адміністрації виправно-трудової установи під час відбування покарання, його належна поведінка та сумлінне ставлення до праці, на думку суду першої інстанції, є для нього обов'язком впродовж всього строку відбування покарання.
Не погоджуючись з постановленим рішенням суду першої інстанції, засуджений ОСОБА_5 подав апеляцію, в якій просить постанову Шевченківського районного суду м. Львова від 13.01.2011 року скасувати. В обгрунтування наведеного, засуджений покликається на те, що суд першої інстанції упереджено розгляну справу. Так, суд не взяв до уваги його сумлінне відношення до праці, його навчання у Львівському навчальному центрі за № 30, здобуття професії столяра-реставратора і продовження навчання для здобуття ще однієї професії -оператора котельного обладнання та проігнорував 4 (чотири) заохочення від адміністрації виправної колонії. Натомість, суд першої інстанції взяв до уваги факти накладення на нього дисциплінарних стягнень під час його перебування у слідчому ізоляторі, які давно погашені. Крім того, вони були накладені у зв'язку з порушенням правил поведінки у слідчому ізоляторі і збігаються з оголошеним ним голодуванням та потребують додаткового вивчення.
На думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно покликався на те, що адміністрація виправної колонії не надала достатніх доказів того, що він зразковою поведінкою та сумлінним ставленням до виконання обов'язків, в період відбування покарання, став на шлях виправлення.
Засуджений ОСОБА_5 також покликається на те, що судом грубо порушено вимоги ст. 322 КПК України (таємницю нарадчої кімнати), оскільки з залу судового засідання під час прийняття рішення його вивели, однак там залишились, крім судді, працівники установи -начальники відділень СВПР, які представляли інших засуджених і начальник спецчастини установи М. Піскун та секретар судового засідання А. Гілета і прокурор А. Максимчук. Оскільки, дії окремих працівників установи він оскаржував, то не виключає, що в цей час міг чинитись тиск на суд тому, що в подальшому ці ж особи перешкоджали йому в законному поданні апеляційної скарги.
Окрім вищенаведеного, судом не було оголошено жодної мотивації відмови, з обґрунтуванням такої відповідно до закону. За таких умов, на думку засудженого ОСОБА_5, судове рішення є упередженим, а судове засідання проведено з істотним порушенням вимог КПК України, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 370 КПК України є підставою для скасування постанови та розгляду подання про заміну не відбутого покарання більш м'яким іншим складом суду.
В апеляції захисник засудженого ОСОБА_5 -адвокат В. Баєва просить постанову Шевченківського районного суду м. Львова скасувати та винести нову постанову, якою замінити не відбуту частину покарання засудженому ОСОБА_5 більш м'якшим покаранням у вигляді виправних робіт. Крім мотивів, викладених в апеляції засудженого захисник покликається на те, що ОСОБА_5 був працевлаштований в місцях позбавлення волі електрогазозварювальником і до виконання своїх обов'язків відноситься добре.
Заслухавши доповідача, прокурора про залишення постанови суду першої інстанції без змін та перевіривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції засудженого ОСОБА_5 та його захисника підлягають до задоволення, а постанову Шевченківського районного суду м. Львова про відмову в заміні засудженому ОСОБА_5 не відбутої частини покарання більш м'яким, у вигляді виправних робіт, від 13.01.2011 року необхідно скасувати з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 82 КК України, єдиною підставою для заміни не відбутої частини покарання більш м'яким є те, що засуджений став на шлях виправлення.
У спільному поданні адміністрація Личаківської виправної колонії УДДУ з питань виконання покарань у Львівській області за № 30 та спостережна комісія Шевченківської державної районної адміністрації Львівської міської ради просять суд замінити не відбуту частину покарання засудженим ОСОБА_5 більш м'яким -виправними роботами, оскільки він відбув понад ѕ строку покарання, за час відбування покарання в установі з 10 жовтня 2007 року допустив одне порушення вимог режиму утримання, за що притягався до дисциплінарної відповідальності. Відповідно до вимог ч. 14 ст. 134 КВК України визнається таким, що не має стягнення. Засуджений неодноразово заохочувався адміністрацією установи за добру поведінку і сумлінну працю. Крім того, ОСОБА_5 постійно підвищує свій ідейно-професійний рівень, за час відбування покарання здобув професію столяра-реставратора і продовжує навчання для здобуття ще однієї професії -оператора котельного обладнання (а.с. 1).
Довідкою з особової справи засудженого ОСОБА_5 вбачається, що останній після 29.11.2007 року порушень режиму утримання не допускав, за 2008-2010 роки щодо нього 3 рази застосовувались заохочення за активну участь у покращенні комунально-побутових умов та активну участь у ремонтах приміщень гуртожитку. За допущені 8 порушень режиму утримання з 2004 по 2007 рік ОСОБА_5 відповідно до вимог ч. 14 ст. 134 визнається таким, що не має стягнень (а.с. 4).
Таким чином, на думку колегії суддів, постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції помилково прийшов до переконання, що адміністрація не надала достатніх доказів того, що ОСОБА_5 зразковою поведінкою та сумлінним ставленням до виконання обов'язків в період відбування покарання став на шлях виправлення.
Крім того, ч. 4 ст. 82 КК України передбачено умову застосування заміни не відбутої частини покарання більш м'яким, відповідно до якої вона можлива після фактичного відбуття засудженим не менше половину строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 вироком Франківського районного суду м. Львова від 12 квітня 2002 року засуджений за ч. 1 ст. 296 КК України на 2 роки 3 місяці обмеження волі. Попередні судимості ОСОБА_5 за 1986 та 1999 роки погашені. За даним вироком Залізничного районного суду від 1 серпня 2006 року ОСОБА_5 засуджений за ч. 2 ст. 121 КК України на 9 років позбавлення волі.
На час розгляду судом першої інстанції подання про заміну не відбутого покарання більш м'яким, у вигляді виправних робіт, засуджений ОСОБА_5 відбув 7 років 2 місяці призначеного судом покарання, тобто значно більше від 1/2 його частин, встановлених законом.
Покликання суду першої інстанції на те, що у ОСОБА_5 вже третя судимість, однак після звільнення відбування покарання він на шлях виправлення не став і вчинив новий тяжкий злочин, за що вироком суду засуджений на 9 років позбавлення волі не є підставою для відмови в заміні не відбутого покарання на більш м'яке -виправні роботи засудженому ОСОБА_5, оскільки відповідно до вимог ч. 4 ст. 82 КК України, він не є особою, яка відбувала покарання у виді позбавлення волі і до погашення чи зняття судимості знову вчинила злочин, за який засуджена до позбавлення волі, хоча і в цьому випадку по відбуттю не менше Ѕ частини покарання він може претендувати на заміну не відбутого покарання на більш м'яке.
Крім того, на думку колегії суддів, покликання суду першої інстанції на те, що засуджений ОСОБА_5 не визнав свою вину в злочині, за який він засуджений є надуманим і не відповідає вимогам закону.
Належне виконання засудженим законних вимог представників адміністрації виправно-трудової установи під час відбування покарання, його сумлінна поведінка та ставлення до праці, у зв'язку з чим він став на шлях виправлення, на думку колегії суддів, є для нього не тільки обов'язком впродовж всього строку відбування покарання, але й єдиною підставою для застосування щодо нього заміни не відбутої частини покарання більш м'яким.
У зв'язку з вищенаведеним, оскаржувану постанову необхідно скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.
Під час нового розгляду суду першої інстанції необхідно ретельно дослідити особу засудженого ОСОБА_5, накладені на нього стягнення і врахуванням вимог ст. 134 КВК України про їх погашення впродовж 6 місяців, наявність у нього судимостей із врахуванням їх погашення відповідно до закону, дослідити наявність підстав та умов для застосування щодо нього заміни не відбутої частини покарання більш м'яким відповідно до вимог ст. 82 КК України та прийняти обґрунтоване рішення у справі.
Керуючись ст.ст. 362-366 КПК України колегія суддів апеляційного суду, -
постанову Шевченківського районного суду м. Львова від 13.01.2011 року про відмову засудженому ОСОБА_5 в заміні не відбутої частини покарання на більш м'яке -виправні роботи скасувати, задовольнивши повністю апеляцію засудженого ОСОБА_5, а його захисника адвоката ОСОБА_6 -частково.
Справу направити на новий судовий розгляд в цей же суд, в іншому складі суддів.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
підпис підпис підпис
Галапац І.І. Галин В.П. Марітчак Т.М.
Копія відповідно до оригіналу.
Суддя апеляційного суду Т. Марітчак