Справа № 22-ц-768/11 Головуючий у 1 інстанції: Посисень
Доповідач в 2-й інстанції: Зверхановська Л. Д.
07 лютого 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого: Петричка П.Ф.
суддів: Зверхановської Л.Д., Бойко С.М.
при секретарі: Глинському О.А.
з участю: представника позивачки ОСОБА_1 -ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, його представника - ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 08 вересня 2010 року,
Оскаржуваним рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 08 вересня 2010 року частково задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, треті особи на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог: виконавчий комітет Бориславської міської ради Львівської області, Бориславська державна нотаріальна контора, Садівницьке товариство „Хімік” про визнання недійсним договору дарування від 08.12.1995 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 в частині Ѕ спільного майна, набутого ними -ОСОБА_6 та ОСОБА_1 у шлюбі, як подружжям; про визнання за ОСОБА_1 права приватної власності на 2/5 ідеальні частини всього будинковолодіння на АДРЕСА_1, набутих у шлюбі; про визнання за ОСОБА_1 права приватної власності на спільно набуте у шлюбі та в порядку спадкування майно: 4/6 ідеальних частин вартості будівельних матеріалів незавершеного будівництва всього торгового центру на АДРЕСА_3 на суму 276 062 грн. згідно з висновком судової експертизи; 4/6 ідеальних частин всієї земельної ділянки на АДРЕСА_2 площею 0,05 га; 4/6 ідеальних частин всієї земельної ділянки на АДРЕСА_1 площею 0,1000 га.
Поновлено ОСОБА_1 строк позовної давності на звернення в суд з позовними вимогами про визнання недійсним договору дарування від 08.12.1995 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 в частині Ѕ спільного майна, набутого ними -ОСОБА_6 та ОСОБА_1 у шлюбі, як подружжям.
Визнано недійсним договір дарування від 08.12.1995 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 в частині Ѕ спільного майна, набутого ними -ОСОБА_6 та ОСОБА_1 у шлюбі, як подружжям. Визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на 2/5 ідеальні частини всього будинковолодіння на АДРЕСА_1, набутих у шлюбі. Визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на спільно набуте у шлюбі та в порядку спадкування майно: 4/6 ідеальних частин вартості будівельних матеріалів незавершеного будівництва всього торгового центру на АДРЕСА_3 на суму 276 062 грн. згідно з висновком судової експертизи. Визнано за ОСОБА_1 право приватної власності в порядку спадкування за законом на майно: 1/3 ідеальну частину всієї земельної ділянки на АДРЕСА_2 площею 0,05 га; 1/3 ідеальну частину всієї земельної ділянки на АДРЕСА_1 площею 0,1000 га.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто в користь ОСОБА_1 із ОСОБА_3 та ОСОБА_5 по 865,5 грн. з кожного судових витрат.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_3. В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, несправедливим, постановленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування, про визнання права приватної власності на спільно набуте у шлюбі та в порядку спадкування за законом майно. Вказує, що суд, вирішуючи спір між подружжям про майно, повинен встановити обсяг спільно набутого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з»ясовувати джерело і час його придбання. Тому відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.57, ст.60 СК України будинковолодіння АДРЕСА_1 не є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_1, а відтак його батько мав право розпорядитися ним без відповідної згоди ОСОБА_1 Зазначає, що в період з 1984 року по 1989 рік батьком було побудовано літню кухню, гараж та декілька господарських споруд, що стверджується письмовими доказами, які знаходяться в матеріалах справи. житлову добудову до належної йому квартири АДРЕСА_4(кімнату і веранду) його батько побудував ще до укладення щлюбу з позивачкою. Житлова прибудова, яка у 1995 році була виділена в окреме будинковолодіння з присвоєнням окремого номеруАДРЕСА_1, також побудована за кошти батька, що стверджується зібраними судом доказами. Однак, суд безпідставно не взяв їх до уваги, мотивуючи це тим, що вони спростовані іншими доказами. Висновки суду про те: що позивачка з чоловіком в період 1991 -1995 років проводили реконструкцію і добудову до квартири АДРЕСА_1 ; що за їх спільні кошти протягом 2000-2002 років будувався торговий центр, магазин та бар, готель і допоміжні приміщення по АДРЕСА_1 є безпідставними, необґрунтованими, суперечать письмовим доказам. В порушення вимог ст.212 ЦПК України судом не надано належної оцінки багато численним письмовим доказам(квитанціям, рішенню виконкому Бориславської міської ради №429 від 16.08.2001 року, Державному акту на право приватної власності на землю, виданого 29.01.2002 року на ім»я ОСОБА_3, договорам оренди майна від 12.05.2003 року і від 12.05.2004 року, укладених між орендодавцем ОСОБА_3 і орендарем ОСОБА_6. Суд безпідставно взяв до уваги як доказ висновок №9640 від 11.02.2008 року будівельно -технічної експертизи, який згідно ст.59 ЦПК України є недопустимим доказом. Вказує також на те, що судом грубо порушено ст.ст.213, 215 ЦПК України, так як незрозумілою є резолютивна частина рішення суду в частині визнання недійсним договору дарування від 08.12.1995 року.
Просить рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення відповідає даним вимогам.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 та визнаючи недійсним договір дарування від 08.12.1995 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 в частині Ѕ спільного майна, набутого ними -ОСОБА_6 та ОСОБА_1 у шлюбі, як подружжям; визнаючи за ОСОБА_1 право приватної власності на 2/5 ідеальні частини всього будинковолодіння на АДРЕСА_1, набутих у шлюбі; визнаючи за ОСОБА_1 право приватної власності на спільно набуте у шлюбі та в порядку спадкування майно: 4/6 ідеальних частин вартості будівельних матеріалів незавершеного будівництва всього торгового центру на АДРЕСА_3 на суму 276 062 грн. згідно з висновком судової експертизи; визнаючи за ОСОБА_1 право приватної власності в порядку спадкування за законом на майно: 1/3 ідеальну частину всієї земельної ділянки на АДРЕСА_2 площею 0,05 га; 1/3 ідеальну частину всієї земельної ділянки на АДРЕСА_1 площею 0,1000 га, суд першої інстанції виходив з того, що майно, на яке визнано право власності позивачки, набуте нею під час перебування її у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3, було спільною сумісною власністю подружжя, що вона разом із відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_5 після смерті чоловіка ОСОБА_3 успадкувала майно, яке належало йому на праві приватної власності.
Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачка ОСОБА_1 з 29.08.1992 року перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_6, який був батьком відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_5, і помер 07.05.2007 року.
Відповідно до ст.ст.22, 28 КпШС України майно, нажите подружжям під час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю. У випадку поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх долі визнаються рівними.
Аналогічно питання поділу врегульоване і ч.1 ст.70 СК України, згідно якої у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частка майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
А тому місцевий суд прийшов до обґрунтованого висновку про те, що майно, набуте подружжям Біньо, є їх спільною сумісною власністю і підставно визнав за позивачкою право власності на його половину.
При цьому рішення суду відповідає роз'ясненням, даним у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 4.10.1991 року №7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок»(зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 25.12.1992 року №13).
Згідно із ст.48 ЦК України 1963 року недійсною є угода, яка не відповідає вимогам закону.
Оскільки всупереч положенням ст.23 КпШС України, відповідно яким майном, нажитим під час шлюбу, подружжя розпоряджається із спільної згоди, а при укладенні 08.12.1995 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 договору дарування житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1, згода позивачки не була отримана, то суд обґрунтовано визнав цей договір недійсним в частині Ѕ спільного майна, набутого ними -ОСОБА_6 та ОСОБА_1 у шлюбі, як подружжям.
Відповідно до ст.ст. 1258, 1261 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відтак, колегія суддів вважає, що висновок суду про те, що позивачка та відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_5, як дружина та діти померлого ОСОБА_3, є спадкоємцями першої черги та підставно визнав за ОСОБА_1 право на частку у спадковому майні її померлого чоловіка.
Твердження апелянта про те, що рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи, є необґрунтованими.
Оцінюючи зібрані по справі докази, суд дотримався встановленого ст.212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін, та дав їм належну оцінку.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.
Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 08 вересня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий :
Судді: