Справа № 22-ц-468/11 Головуючий у 1 інстанції: Медведик Л.О.
Категорія - 51 Доповідач в 2-й інстанції: Курій Н. М.
21 лютого 2011 рокуколегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючого: Цяцяка Р.П.,
суддів: Курій Н.М., Мікуш Ю.Р.,
за секретаря: Панчука І.С.,
за участю: представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3
та її представника ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 серпня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ДП «Львівенергорембуд»ВАТ «Львівобленерго»про стягнення матеріальної допомоги з виходом на пенсію та середньої заробітної плати,
Оскаржуваним рішенням суду в позові ОСОБА_2 до ДП «Львівенергорембуд»ВАТ «Львівобленерго»про стягнення 4-х разової грошової допомоги у розмірі 4460 гривень 00 копійок, середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 4227 гривень 60 копійок, витрат на правову допомогу в сумі 1500 гривень - відмовлено.
Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_2
Апелянт просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
ОСОБА_2 обґрунтовує свої доводи апеляційної скарги тим, що судом було порушено норми матеріального і процесуального права, зокрема, в основу рішення покладені обставини справи, що не були доведені в судовому засіданні.
Апелянт зазначив, що районний суд не надав належної правової оцінки відсутності печатки реєструючого органу на новому Колективному Договорі на 2010-2011 роки, який був прийнятий в межах чинності діючого Колективного договору на 2008-2009 роки, що ставить під сумнів його дійсність, а також те, що цей Договір на 2010-2011 роки був підписаний сторонами 01.02.2010 року, що є, на думку апелянта, суттєвим порушенням.
Також апелянт звертає увагу на те, що в протоколі № 1 від 27.01.2010 року відсутні дані, які би свідчили, що умови колективних договорів обговорювались трудовим колективом, не має жодного виступу будь-кого, чи від адміністрації, чи від трудового колективу, та не вказано, скільки осіб проголосували за його прийняття.
Апелянт не погоджуються з рішенням суду і в частині відмови в задоволені вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з підстав ч. 1 ст. 116 КЗпП України, оскільки в судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 давала пояснення, що вона разом з батьком двічі їздила до керівництва ВАТ «Львівобленерго»і вимагала провести з батьком повний розрахунок, який був проведений лише 21 квітня 2010 року, тобто суд не взяв до уваги, що в порушення вимог ст. 116 КЗпП України кінцевий розрахунок був проведений на 39 день після звільнення.
Представник позивача ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4 в апеляційній інстанції доводи апеляційної скарги підтримали в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не зявився, хоча про час і місце його проведення повідомлявся відповідно до вимог ст.74 ЦПК України, клопотань про відкладення розгляду справи до початку судового засідання не подав.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.
Відповідно до статті 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до вимог ч.1 ст.309 ЦПК України, підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Статтями 10, 60 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюються на засадах змагальності сторін і, що кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Як убачається із матеріалів справи, позивач 12.03.2010 р. був звільнений згідно з наказом № 12-к від 12.03.2010 р. з посади покрівельника рулонних покрівель та покрівель із штучних матеріалів за власним бажанням, відповідно до ст. 38 КЗпП України, та при звільненні йому було виплачено матеріальну допомогу в розмірі двох тарифних ставок.
Суд першої інстанції правильно встановив, що на момент звільнення позивача втратив чинність Колективний договір 2008-2009 років, який був прийнятий 03.03.2008 року та станом на дату звільнення позивача - 12.03.2010 року діяв новий Колективний Договір 2010-2011 років, який був підписаний сторонами ще 01.02.2010 року і зауважень щодо його положень на час підписання між сторонами не було. Зазначений договір був належним чином зареєстрованим управлінням економіки ДЕП ЛМР за № 105 від 14.04.2010 року.
Також з протоколу №1 від 27.01.2010 року вбачається, що на порядку денному розглядалось питання про затвердження трудового договору між адміністрацією ДП «Львівенергорембуд»та цеховою профспілковою організацією на 2010-2011 роки. Відтак збори під головуванням голови цехкому М. Теслюка постановили: затвердити трудовий договір на 2010-2011 роки.
Представником відповідача під час судового засідання було надано пояснення, що на цих зборах затверджувався саме колективний договір на 2010-2011 роки, тобто слово «трудовий»- це описка у тексті. Оскільки стороною позивача протилежної позиції щодо такого трактування суду доведено не було і на титульній сторінці Колективного договору зазначено, що його схвалено зборами 27 січня 2010 року, тому районний суд правильно дав оцінку цим поясненням.
Також судом правильно встановлено, що на час звільнення позивача вже діяв новий Колективний Договір 2010-2011 років, у додатку № 17 якого зазначено, що при звільненні ветеранів праці виплата одноразової грошової виплати при звільненні передбачена у розмірі 2 посадових окладів (тарифних ставок), і така була отримана позивачем при розрахунку, тобто правильно відмовив у цій частині позовних вимог.
В цій частині рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому колегія суддів доходить висновку, що підстави для його скасування відсутні й апеляційну скаргу на оскаржуване рішення в цій частині слід залишити без задоволення.
Що стосується вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, то в цій частині рішення підлягає скасування з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. ст. 116 і 117 КЗпП України, підприємство, установа, організація, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього ж Кодексу, повинні виплатити його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а при наявності спору про розмір належних сум - спір вирішується органом, який і визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звільнений 12.03.2010 року, проте, в порушення вищезазначених вимог, розрахунок при звільненні був здійснений у два етапи, а саме: 29.03.2010 року було перераховано 3430,77 гривень та 21.04.2010 року - 488,35 гривень, що підтверджується довідкою ДП «Львівенергорембуд» ВАТ Львівобленерго»(а.с.93), тобто фактично кінцевим днем розрахунку було 21.04.2010 року, а отже розрахунок з позивачем був проведений із затримкою у 39 днів.
В суді першої інстанції представник відповідача підтвердив правильність нарахування 4227,60 грн. середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але щодо задоволення позовної вимоги в цій частині заперечував, посилаючись на те, що час затримки є незначним та пов'язаний із проведенням бухгалтерського обліку та здійсненням банківських операцій.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що відповідачем було допущено порушення прав позивача на отримання належних йому грошових виплат у день звільнення, а тому рішення суду першої інстанції в частині відмови позивачу у стягненні середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 4227 гривень 60 копійок слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ДП «Львівенергорембуд»ВАТ «Львівобленерго»на користь ОСОБА_2 4227 гривень 60 копійок середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З відмовою у решті позовних вимог колегія суддів погоджується.
Так відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать: витрати на правову допомогу.
За ст. 84 ЦПК України, до витрат на правову допомогу належать витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права і ці витрати несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.
Позивачем не представлено суду першої та апеляційної інстанції належного та допустимого доказу у підтвердження понесених ним витрат на оплату правової допомоги та не подано жодних документальних підтверджень, а саме квитанцій, на підтвердження таких витрат.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно дійшов висновку про відхилення позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 1500 грн. витрат на правову допомогу.
Відповідно до ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору (ст.4 п.1 Декрету КМ України «Про державне мито»), він стягується з відповідача в доход держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
З огляду на часткове задоволення позовних вимог позивача, колегія суддів доходить висновку, що з відповідача слід стягнути на користь позивача судові витрати понесені ним за розгляд справи в суді апеляційної інстанції та судовий збір в доход держави.
Керуючись ст. 303, ч.1 ст.307, ст. 308, ст. 309, ч.2 ст. 314, ст. 316 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 серпня 2010 року в частині відмови у стягненні середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 4227 гривень 60 копійок скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
Стягнути з ДП «Львівенергорембуд»ВАТ «Львівобленерго»на користь ОСОБА_2 4227 гривень 60 копійок середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Стягнути з ДП «Львівенергорембуд»ВАТ «Львівобленерго»на користь ОСОБА_2 120 гривень понесених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 51 гривню державного мита в доход держави.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: