Справа № 22-ц-940/11 Головуючий у 1 інстанції: Салій
Доповідач в 2-й інстанції: Бермес І. В.
22 лютого 2011 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
Головуючого- Бермеса І.В.
суддів: Шандри М.М., Гончарук Л.Я.,
при секретарі: Балюк О.С.,
з участю: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
та адвоката ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 19 жовтня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_7 про відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди та за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про повернення затрачених коштів, витрачених шляхом обману, -
встановила:
Оскаржуваним рішенням суду в задоволенні позовів відмовлено.
Дане рішення оскаржив позивач ОСОБА_3
В апеляційній скарзі покликається на те, що судом не застосовані вимоги ст. 1166,1187 і 1188 ЦК України загальних підстав відповідальності за завдану майнову шкоду, згідно якої відшкодування здійснює особа, неправомірними діями якої завдано шкоди. Обов'язок доказування відсутності вини чи наявності умислу потерпілого лежить на відповідачу. Даних обставин суд не врахував, зазначені норми права неправильно застосував.
ОСОБА_7 дав письмову розписку, якою взяв на себе зобов'язання відшкодувати заподіяну ним шкоду, заподіяну з його вини в формі необережності, а ст.ст. 610 і 611 ЦКУ визначають поняття порушення зобов'язань і відповідальність за неналежне їх виконання зобов'язань аж до відшкодування збитків та моральної шкоди, але і цих норм матеріального права суд не застосував.
Просить рішення суду в цій частині скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позов.
Заслухавши доповідача, пояснення ОСОБА_3 та адвоката ОСОБА_6 на підтримання апеляційної скарги, заперечення ОСОБА_4, ОСОБА_5, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Статтями 10, 60 ЦПК України, встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся з позовом до ОСОБА_7 про відшкодування шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що 12 липня 2008 р. приблизно о 15.30 год. на автодорозі між селами Загурщина та Бережниця Жидачівського району водій ОСОБА_7, керуючи автомобілем НОМЕР_1, порушив ПДР, вчинив дорожньо-транспортну пригоду, під час якої пошкодив його автомобіль НОМЕР_2. На місці пригоди ОСОБА_7 написав розписку, згідно якої зобов»язався відремонтувати пошкоджений автомобіль. Працівникові міліції, який був на місце пригоди вони повідомили, що відповідач відремонтує його автомобіль. Приватним підприємцем ОСОБА_5 було проведено ремонтні роботи. Вважаючи, що автомобіль відремонтовано неякісно, він звернувся з позовом до суду.
Після проведеної автотехнічної експертизи він збільшив позовні вимоги та просив стягнути з ОСОБА_7 матеріальну шкоду в сумі 11855.02 грн., моральну шкоду в сумі 5000.00 грн., а також понесенні ним судові витратила проведення автотоварознавчої експертизи 1565.20 грн., на правову допомогу 1000.00 грн., на сплату судового збору 100.00 грн. і на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи 30.00 грн.
ОСОБА_7 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про повернення затрачених коштів, витрачених шляхом обману. Зазначав, що не розібравшись в даній ситуації, перебуваючи в стані шоку, він зобов'язався відремонтувати задню частину автомобіля ВАЗ 2104, написавши при цьому розписку. Він відремонтував повністю автомобіль і ту частину, яка була пошкоджена внаслідок зіткнення з автомобілем ДЕО. 11 вересня 2008 р. відремонтований автомобіль повернув ОСОБА_3, який претензій щодо якості ремонту не висував. Його вина у вчиненні ДТП не доказана, протокол огляду місця ДТП не складався, відсутня схема ДТП, за порушення правил дорожнього руху адмінпротокол про притягнення його до адмінвідповідальності не складався і його не притягували до адмінвідповідальності.
Відповідно до ст. 230 ЦК України просив стягнути з ОСОБА_3 затрачені кошти за ремонт автомобіля в подвійному розмірі в сумі 20566.00 грн. та моральну шкоду в сумі 4000.00 грн.
Судом встановлено, що 12 липня 2008 р. відбуло зіткнення між автомобілями НОМЕР_1 (водій ОСОБА_7.) та ВАЗ-21043, д.н.з. НОМЕР_3 (водій ОСОБА_3.). Сторони в порушення вимог п.2.10д ПДР на свій ризик на місці пригоди домовились не повідомляти про ДТП в органи міліції, а працівнику ДАІ ОСОБА_8, який в цей час по особистих справах проїзжав по даній дорозі, заявили, що під час ДТП ніхто тілесних ушкоджень не отримав, питання відшкодування шкоди вони вирішили в добровільному порядку. ОСОБА_7 написав розписку, згідно якої зобов»язався відремонтувати пошкоджений автомобіль ОСОБА_3
Суд вказав, що оскільки вина ОСОБА_7 в ДТП не доведена, тому правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 немає та його позов є необгрунтованим та недоведеним.
Однак такий висновок суду частково не відповідає обставинам справи.
Суд з врахуванням пояснень свідків встановив, що під час ДТП був ще один транспортний засіб - автомобіль ДЕО, водій якого з дозволу ОСОБА_3 поїхав з місця пригоди.
Цю обставину визнав в засіданні судової колегії ОСОБА_3
Суд вказав, що на місці пригоди ОСОБА_7 прийняв на себе певні зобов»язання, а саме зобов»язання відремонтувати пошкоджений автомобіль ОСОБА_3, про що написав відповідну розписку.
Суд також вказав, що виходить з тих цивільно - правових відносин, які склалися між сторонами. При цьому суд мав на увазі договірні відносини, вказуючи, що ОСОБА_7 взяв на себе зобов"язання відремонтувати пошкоджений автомобіль, про що написав відповідну розписку.
Судовою колегією встановлено, що поза увагою суд залишилась та обставина, що ОСОБА_7 допустив порушення п. 13.1. Правил дорожнього руху України про те, що водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу.
Так він не заперечує, що його автомобіль врізався в задню частину автомобіля ОСОБА_3
З врахуванням пояснень сторін та свідків, судова колегія не приймає до уваги покликання ОСОБА_7 на те, що його вина у вчиненні ДТП не доказана, протокол огляду місця ДТП не складався, відсутня схема ДТП, за порушення правил дорожнього руху адмінпротокол про притягнення його до адмінвідповідальності не складався і його не притягували до адмінвідповідальності.
Отже висновки суду про те, що між сторонами склались договірні відносини є помилковими, що однак це не може бути підставою для скасування рішення суду.
Тому не заслуговують на увагу покликання апелянта на те, що суд не застосував до даних правовідносин положення ст.ст. 610 і 611 ЦКУ.
Суд підставно вказав, що після ДТП він забрав автомобіль ОСОБА_3, уклав угоду з приватним підприємцем ОСОБА_5, який відремонтував автомобіль на СТО в с. Бережниця Жидачівського району. За ремонт було заплачено 10283.00 грн. У вказаний в розписці строк 11 вересня 2008 р. відремонтований автомобіль було повернуто ОСОБА_3, який отримавши автомобіль, претензій щодо якості ремонту не висував, експлуатував автомобіль і лише 09 жовтня 2008 р. подав позовну заяву до суду, вважаючи, що ремонтні роботи виконані неякісно.
Згідно із ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином ОСОБА_7 повинен відшкодувати заподіяну ним шкоду, що ним зроблено на суму 10283.00 грн.
Оскільки відсутні докази, щодо неякісного ремонту, тому суд вірно не задовольнив вимоги позивача ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди в сумі 11855.02 грн. та моральної шкоду в сумі 5000.00 гр.
При цьому суд вірно вказав, що не приймає до уваги даний висновок експертизи, виходячи з тих правовідносин, які склалися між сторонами, а саме те, що ОСОБА_7 зобов»язався в місячний термін відремонтувати автомобіль, 11 вересня 2008 р. автомобіль було повернуто власнику. ОСОБА_3 після ремонту прийняв автомобіль, приблизно місяць експлуатував його. В розписці не вказано яким вимогам повинен був відповідати ремонт, а тому його вимога про неякісний ремонт є безпідставною.
При цьому вірно дано і оцінку поясненням свідків по справі, а тому покликання апелянта на те, що суд не дав вірної оцінки цим поясненням не заслуговують на увагу.
ОСОБА_7 покликався на те, що автомобіль ОСОБА_3 вже не раз піддавався ремонтно-зварювальним роботам, в автомобілі вже були варені пороги електрозваркою, днище автомобіля мало накладні заплатини варені грубим швом, були підсилені металічними накладками лонжерони, двері були прогнивші в нижній частині, потріскані стойки автомобіля, шпакльований дах, різний зазор у дверних пройомах. При проведенні ремонту був присутній і ОСОБА_3, який ніяких зауважень і претензій щодо ходу ремонту не мав.
В засіданні судової колегії ОСОБА_5 ще раз підтвердив, що був проведений якісний ремонт. Він також ствердив, що автомобіль ОСОБА_3 до ДТП був в поганому стані в силу тривалого строку експлуатації.
Ці ж обставини вбачаються з фотографій, які є в матеріалах справи (а.с.13-17,81-95).
Таким чином відповідачем ОСОБА_7 шкода відшкодована в повному об”ємі, а тому позов ОСОБА_3 не підлягає задоволенню.
Відмовляючи в задволенні зустрічного позову, суд вказав, що не підлягає задоволенню вимога ОСОБА_7 про повернення затрачених коштів, витрачених шляхом обману. На місці пригоди він сам добровільно, без примусу зобов»язався відремонтувати автомобіль ОСОБА_3, про що написав відповідну розписку. Твердження про те, що його було введено в оману є голослівними, не підтверджені доказами по справі.
Рішення суду в цій частині ОСОБА_7 не оскаржується.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому доходить висновку, що підстави для його скасування відсутні й апеляційну скаргу на оскаржуване рішення слід залишити без задоволення.
Керуючись ч.1 п. 1 ст.307, ст. 308, ч.1 п.1 ст.314, ст.315, ст. 317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 19 жовтня 2010 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий :
Судді: