Справа № 22-ц-894/11 Головуючий у 1 інстанції: Леньо
Доповідач в 2-й інстанції: Федоришин А. В.
10 лютого 2011 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючого - Богонюка М.Я.
суддів : Шашкіної С.А., Федоришина А.В.,
при секретарі - Качмар М.Я.,
за участю: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_2, до якої приєднався виконавчий комітет Львівської міської ради, на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 30 вересня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 (правонаступників ОСОБА_9.) до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання недійсними рішень, свідоцтва про право власності та ордеру, виселення; за зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Личаківської районної адміністрації, виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання недійсними рішень, договору дарування та свідоцтва про право власності; за позовом департаменту житлового господарства Львівської міської ради до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Личаківська районна адміністрація, Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки»про визнання недійсним свідоцтва про право власності, -
оскаржуваним рішенням відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними розпорядження Львівської міської адміністрації №787 від 13.06.1994 року та свідоцтва №21444 від 13.06.1994 року про право власності на квартиру АДРЕСА_1, визнання недійсним рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №562 від 23 жовтня 1998 року, визнання недійсним ордеру №088449 від 6 серпня 1970 року, виселення ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1.
Частково задоволено зустрічний позов ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та задоволено позов департаменту житлового господарства Львівської міської ради, визнано недійсним свідоцтво про право особистої власності ОСОБА_9 на спірний будинок, видане виконавчим комітетом Личаківської районної ради 10 січня 1992 року.
Рішення оскаржили ОСОБА_3 та ОСОБА_2 До їх апеляційної скарги приєднався виконавчий комітет Львівської міської ради. Апелянти просять рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення їх позову.
Зазначають, що оскільки конфіскований згідно вироку спірний будинок не було продано на виконання судового рішення, то після зміни вироку вони набули право на його повернення в натурі. Вважають безпідставним посилання суду на недотримання ними порядку звернення до податкових органів для витребування майна, оскільки спірний будинок цим органам не передавався. Заперечують апелянти висновок суду про перевищення Личаківським райвиконкомом повноважень щодо повернення в 1991 році будинку у власність ОСОБА_9, оскільки на той час будинок був на балансі місцевої ради і райвиконком вправі був ним розпоряджатись як власник майна. Суд не взяв до уваги, що в 1994 році Львівська міська адміністрація не мала права здійснювати приватизацію ОСОБА_7 квартири у спірному будинку, так як існував судовий спір щодо цього майна, до того ж, на час прийняття рішення будинок був у власності ОСОБА_9, а не міської адміністрації.
Крім цього, апелянти зазначають і про те, що суд безпідставно відмовив їм у позові про визнання незаконним ордера на житло ОСОБА_7 від 1970 року, так як він був виданий з порушенням прав інших громадян і суду необхідно було застосувати ст. 59 ЖК України. Розпорядження Львівського міськвиконкому 1998 року є незаконним, так як цим розпорядженням скасовано рішення виконкому Личаківської адміністрації 1993 року, яке було видано на виконання рішення Личаківського районного суду, інших судових інстанцій і було визнано правомірним.
Заслухавши доповідь судді, пояснення апелянтів і їх представника на підтримання скарги, відповідачів і їх представника на заперечення доводів, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і тому його слід залишити без зміни, а апеляційну скаргу відхилити згідно наступних мотивів.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що на виконання вироку Шевченківського народного суду м. Львова від 15.04.1960 року конфіскований будинок по АДРЕСА_1 був реалізований в передбаченому Положенням про порядок обліку, оцінки й реалізації конфіскованого, безхазяйного майна, майна, що за правом спадкоємства перейшло у власність держави, та скарбів (затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР від 29.06.1984 року) та відповідної Інструкції Міністерства фінансів СРСР від 19.12.1984 року №185 порядку шляхом безвідплатної передачі місцевим Радам народних депутатів та зарахований на баланс Львівської міської ради. В квартирі №2 залишилась проживати сім'я засудженого -позивачі за первісним позовом, а у квартиру №1 була поселена у встановленому порядку і у відповідності до чинних на той час норм житлового законодавства сім'я ОСОБА_12, який згідно з рішенням Львівського міськвиконкому від 06.08.1970 року №390 провів обмін із сім'єю ОСОБА_5
Постановою президії Львівського обласного суду від 13.11.1991 року наведений вище вирок змінено, виключено з нього вказівку про конфіскацію будинку АДРЕСА_1.
Із Інструкції Міністерства фінансів СРСР від 19.12.1984 року №185 «Про порядок обліку, оцінки й реалізації конфіскованого, безхазяйного майна, майна, що за правом спадкоємства перейшло у власність держави, та скарбів», чинної на час скасування вироку суду в частині конфіскації майна, убачається, що у випадку скасування вироку ухвали, чи постанови відповідних органів про конфіскацію майна, майно або його вартість підлягає поверненню. Повернення проводиться, якщо заява подана у фінансовий відділ не пізніше 6 місяців з дня повідомлення зацікавленій особі про скасування рішення, на підставі якого дане майно перейшло у власність держави.
Висновок суду про те, що ОСОБА_9 не дотрималась вимог зазначеної Інструкції є вірним, так як вона не зверталась із відповідною заявою про повернення майна або його вартості до податкових органів, які відповідно до п. 12 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу»здійснюють роботу по виявленню, обліку, оцінці та реалізації конфіскованого майна.
Не відповідають матеріалам справи та чинному на час виникнення спірних правовідносин законодавства доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_9 правомірно стала власником спірного будинку на підставі рішення виконкому Личаківської районної Ради народних депутатів №737 від 10.12.1991 року, оскільки це майно знаходилось на балансі Львівської міської Ради і районна Рада не вправі була ним розпоряджатись на користь ОСОБА_9 -передавати їй у власність..
Цей висновок суду ґрунтується на нормах Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве і регіональне самоврядування»в редакції від 07.12.1990 року, рішенні Львівського міськвиконкому від 21.06.1990 року №265 «Про компетенцію виконавчих комітетів районних рад народних депутатів м. Львова», ухвалі 3-ої позачергової сесії 21-го скликання Львівської міської ради народних депутатів від 14.09.1990 року «Про комунальну власність Львівської міської Ради народних депутатів», відповідно до яких житловий фонд м. Львова є комунальною власністю міської Ради, а відтак рішення виконкому Личаківської районної Ради народних депутатів №737 від 10.12.1991 року було прийняте з перевищенням компетенції і з цих підстав воно було скасовано рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №562 від 23.10.1998 року, зобов'язано департамент житлового господарства вжити заходів щодо анулювання свідоцтва про право власності на спірний житловий будинок, зареєстрованого на ОСОБА_9
Доводи районного суду про знаходження спірного будинку на балансі міської ради ґрунтуються також на обставинах, встановлених судовим рішенням -ухвалою Верховного Суду України від 25.12.1996 року (а.с. 297 т. 1).
Не відповідають матеріалам справи твердження апелянтів про те, що законність рішення Личаківського райвиконкому №737 від 10.12.1991 року було підтверджено рішенням районного суду від 11.12.1992 року, так як предмет спору у даній справі та справі за скаргою ОСОБА_9 (справа №2-1183/92) є різним і суд не встановлював правомірність набуття ОСОБА_9 у власність спірний будинок.
Так як ОСОБА_9 набула право особистої власності на будинок №42 по вул. Харківській на підставі виданого з перевищенням повноважень рішення виконкому Личаківської районної Ради народних депутатів №737 від 10.12.1991 року, то суд першої інстанції підставно задовольнив зустрічний позов ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та позов департаменту житлового господарства і визнав недійсним відповідне свідоцтво №10622 від 10.01.1992 року.
Районний суд прийшов до вірного висновку, що оскільки ОСОБА_9 не вирішила у встановленому законом порядку питання повернення будинку, рішення про передачу їй будинку у власність скасовані, тобто позивачі у встановленому законом порядку не набули права власності, то їх права не є порушеними ухваленням Львівською адміністрацією рішення №787 від 13.06.1994 року про приватизацію сім'єю ОСОБА_7 квартири АДРЕСА_1. Відтак, рішення про відмову апелянтам у задоволенні їх позову в цій частині також є правильним.
При цьому колегія суддів також зазначає, що сім'я ОСОБА_7 вселилась у квартиру на законних підставах згідно ордеру від 06.08.1970 року в порядку міжміського обміну, квартира знаходилась на балансі міської ради і права позивачів порушеними не були, тому підстави для визнання ордера недійсними відсутні.
На підставі наведеного колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду і тому рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу відхилити.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 317 ЦПК України колегія суддів, -
апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_2, до якої приєднався виконавчий комітет Львівської міської ради, відхилити.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 30 вересня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: