"04" жовтня 2011 р.Справа № 30-35-19-17-15/03-09-3
м. Одеса
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді М.В. Сидоренко
суддів Л.О.Будішевської, М.А. Мишкіної
при секретарі судового засідання Войт К.В.
за участю представників сторін
від позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2
від відповідачів:
ТОВ „Пол і К” -ОСОБА_3, ОСОБА_4
ПАТ „УкрСиббанк” -ОСОБА_5.
ДП „Трансшип” -ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_7
на рішення господарського суду Одеської області від 22.08.2011 р.
по справі № 30-35-19-17-15/03-09-3
за позовом: ОСОБА_7
до відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю „Пол і К”
Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк”
Дочірнього підприємства „Трансшип”
про визнання недійсним рішень загальних зборів та договорів
Рішенням господарського суду від 22.08.2011 р. (Головуючий суддя Рога Н.В., судді Аленін О.Ю., Погребна К.Ф.) уточнену та доповнену позовну заяву ОСОБА_7 (далі - ОСОБА_7, Позивач) задоволено частково, визнано недійсними рішення загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю „Пол і К” (далі - ТОВ „Пол і К”, ТОВ), що наведені у протоколах зборів учасників ТОВ № 7 від 03.03.2006 р., № 8 від 22.05.2006 р., № 9 від 22.05.2006 р., оскільки згідно висновку № 10534М0-11 від 28.12.2010 р. судової почеркознавчої експертизи за матеріалами справи № 02200900188, проведеної Київським НДІСЕ Міністерства юстиції України, підписи від імені ОСОБА_7 в Протоколах зборів учасників ТОВ „Пол і К” № 7 від 03.03.2006 р, № 8 від 22.05.2006 р. та № 9 від 22.05.2006 р. виконано не ОСОБА_7, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_7 В задоволенні позовних вимог про визнання недійсними з часу укладення: іпотечного договору № 2777 від 24.05.2006 р., додаткового договору № 1217 до іпотечного договору № 2777 від 24.05.2006 р., договору про відступлення права вимоги № 1 від 19.06.2009 р., додаткового договору № 44 від 12.01.2011 р. до додаткового договору № 1217 від 30.07.2009 р. до іпотечного договору № 2777 від 24.05.2006 р. відмовлено, оскільки господарський суд дійшов висновку, що ТОВ не уповноважувало ОСОБА_7 діяти в інтересах товариства, захищати його права та охоронювані інтереси, в тому числі і в судових установах.
Не погоджуючись з наведеним вище рішенням ОСОБА_7 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його (рішення) скасувати в частині відмови у задоволенні вимог щодо визнання недійсними договорів. При цьому, скаржник вважає, що господарський судом при винесенні рішення були порушені норми матеріального і процесуального права, оскільки суд необґрунтовано послався на рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 р., п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. № 13 „Про практику розгляду судами корпоративних спорів”, пп. 7.3.6, 7.6.2 Статуту ТОВ, рішення господарського суду від 17.08.2009 р. у справі № 15/41-09-1230 за позовом ОСОБА_7 до ТОВ та ОСОБА_8 Так, на думку апелянта, вказане рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 р. надавало тлумачення поняттю „охоронюваний законом інтерес”, що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦК України, стосовно акціонера акціонерного товариства, в той час як Позивач був учасником товариства з обмеженою відповідальністю; Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. № 13 „Про практику розгляду судами корпоративних спорів” в п. 11 надає роз'яснення щодо відсутності у акціонера (учасника) господарського товариства права на звернення до суду за захистом прав та інтересів інших акціонерів (учасників) господарського товариства та самого товариства поза відносинами представництва, в той час як Позивач, звертаючись з даним позовом, посилається на порушення оспорюваними угодами саме його майнових прав колишнього учасника ТОВ; посилаючись на пункти Статуту ТОВ суд висловив „замість своєї чомусь думку відповідача, що повноваження статуту ТОВ „Пол і К” „ніяким чином не обмежує повноваження директора товариства на укладення угод...”; а посилаючись на рішення господарського суду від 17.08.2009 р. у справі № 15/41-09-1230 за позовом ОСОБА_7 до ТОВ та ОСОБА_8 суд фактично правомірність укладених угод, які оскаржені у даній справі, не розглядав.
Крім вказаних вище доводів, скаржник послався на ряд додаткових заперечень по кожній з оскаржуваних угод, що ним наведені на 14 аркушах його апеляційної скарги.
ТОВ у своєму відзиві проти апеляційної скарги заперечує, посилаючись на те, що позов про визнання недійсними угод заявлений ОСОБА_7 поза межами представництва. Крім того, на думку ТОВ, наявний у матеріалах справи висновок № 10534/10-11 від 28.12.2010 р. судової почеркознавчої експертизи за матеріалами кримінальної справи № 02200900188, проведеної Київським НДІСЕ Міністерства юстиції України, не може бути належним та допустимим доказом у справі, адже цей висновок не є висновком експерта саме по даній господарській справі; вказана кримінальна справа ще не розглянута судом; сама ж недійсність рішень зборів учасників не обумовлює недійсність оспорюваних правочинів.
ТОВ „Пол і К”, учасником якого ОСОБА_7 був до 15.04.2008 р., просить оскаржуване судове рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.
Відповідач - ПАТ „УкрСиббанк” (далі -ПАТ) проти апеляційної скарги також заперечує, посилаючись на те, що при видачі кредитів банком було перевірено повноваження представників ТОВ „Пол і К” на здійснення юридичних дій від імені товариства та правоздатність і дієздатність самого ТОВ згідно його установчих документів; кредитні договори були укладені у повній відповідно до норм чинного законодавства, без порушень статутних документів ТОВ „Пол і К”, адже, відповідно до п. 7.6.1 Статуту директор є єдиним повноважним представником підприємства у взаємовідносинах з державними та іншими органами, організаціями, закладами тощо, свої повноваження директор має право покладати на будь-якого службовця адміністрації в порядку, встановленому діючим законодавством; визнання недійсними оскаржуваних позивачем рішень зборів засновників ТОВ „Пол і К” ніяким чином не може бути підставою для визнання оскаржуваних правочинів недійсними також і відповідно до положень ч. 3 ст. 92 ЦК України.
ПАТ просить залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.
ДП „Трансшип” (далі -ДП) проти апеляційної скарги заперечує, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення -без змін, посилаючись на те, що договір відступлення права вимоги від 19.06.2009 р. був укладений взагалі без участі ТОВ „Пол і К”, не пов'язаний із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності товариства; договором ніяким чином не порушено права та інтереси ОСОБА_7, який вийшов із ТОВ „Пол і К” 15.04.2008 р. При цьому, ДП зазначає, що оскаржуваний договір про відступлення прав не є договором факторингу, оскільки ДП „Трансшип” не надавало ніякого кредиту, а до нього було передано право вимоги на несплачену частину боргу за кредитною угодою; сама уступка вимоги не є фінансовою операцією та операцією факторингу відповідно до приписів ЦК і ГК України, Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, оскільки передбачає уступку права вимоги за номінальною вартістю таких прав, без надання коштів в розпорядження банку за плату, отримання ДП „Трансшип” будь-якого прибутку за такою операцією.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи і їх повноту, застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Позивач звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до ТОВ та ПАТ про визнання недійсними кредитного договору № 266-08 ОПУ від 24.05.2006р. та кредитного договору № 267-08 ОПУ від 24.05.2006р., що були укладені між ТОВ „Пол і К” та ПАТ, а також визнання недійсним договору застави нерухомості, яка належить ТОВ „Пол і К” та розташована за адресою: м. Одеса, вул.. О.Чепіги, 28, також укладеного між ТОВ та ПАТ.
В ході розгляду справи Позивач неодноразово змінював та доповнював свої позовні вимоги. В остаточній редакції вимоги Позивача були викладені в заяві від 25.07.2011 р. та він просив господарський суд визнати недійсними рішення загальних зборів учасників ТОВ, що наведені у протоколах зборів учасників ТОВ „Пол і К” № 7 від 03.03.2006 р., № 8 від 22.05.2006 р. та № 9 від 22.05.2006 р.; визнати недійсними з часу укладення: іпотечний договір № 2777 від 24.05.2006 р., укладений між АКІБ „УкрСиббанк” та ТОВ „Пол і К” відносно нерухомого майна - нежилих будівель загальною площею 1288,9 кв. м, що в цілому складаються з нежилих будівель літ. ”А”, „Б”, „В”, „Г”, „Е”, „Ж”, та розташовані за адресою: м. Одеса, вул. О.Чепіги, 28 і є власністю ТОВ; додатковий договір № 1217 до іпотечного договору № 2777 від 24.05.2006 р., що був укладений 30.07.2009 р. між ТОВ „Пол і К” та ДП „Трансшип”; договір про відступлення права вимоги № 1 від 19.06.2009 р., укладений між АКІБ „УкрСиббанк” та ДП „Трансшип”; додатковий договір № 44 від 12.01.2011 р. до додаткового договору № 1217 від 30.07.2009 р. до іпотечного договору № 2777 від 24.05.2006 р. Крім того, позивач просив суд застосувати до сторін при визнанні недійсними іпотечного та додаткових договорів наслідки, передбачені ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України і зобов'язати ДП „Трансшип” повернути нерухоме майно ТОВ „Пол і К”.
Надаючи оцінку позовним вимогам, а також обставинам неодноразової зміни цих вимог, судова колегія приходить до висновку, що при розгляді даної справи були допущені порушення приписів ст. 22 ГПК України щодо права позивача до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог; до початку розгляду господарським судом справи по суті змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви. Як вбачається з позовних вимог, позивач після початку розгляду справи по суті, уточнюючи позовні вимоги, фактично неодноразово звертався до суду з новими позовами, в яких змінювались і предмет і підстави позовних вимог. Також господарським судом були допущені і порушення положень ст. 58 ГПК України щодо об'єднання позовних вимог.
Між тим, положення ст. 104 ГПК України надають право апеляційній інстанції скасовувати судове рішення лише у випадку, коли порушення або неправильне застосування норм процесуального права призвело до прийняття неправильного рішення. Враховуючи, що вказані вище порушення норм процесуального права не призвели до прийняття неправильного рішення, апеляційна інстанція повністю погоджується з висновками господарського суду, колегія суддів не знаходить підстав для його (рішення) зміни чи скасування.
Судова колегія вважає цілком правомірним висновок господарського суду, що позовні вимоги ОСОБА_7, який, згідно Статуту ТОВ „Пол і К”, зареєстрованого Приморською райадміністрацією Одеської міської ради 24.09.2003 р., до 15.04.2008 р. був одним із учасників ТОВ, а його частка у статутному фонді складала 50%, про визнання недійсними наведених вище договорів виходять за межі корпоративних прав Позивача на участь у ТОВ; зазначена частина позовних вимог фактично заявлена в інтересах ТОВ „Пол і К”, яке Позивача на такі дії ніяким чином не уповноважувало. Наведений вище висновок базується на положеннях Статуту ТОВ, згідно п. 4.1.1 якого учасники підприємства мають право брати участь в управлінні справами підприємства, одержувати інформацію про діяльність товариства, який узгоджується з положеннями чинного законодавства (ст. 10 Закону України “Про господарські товариства”, ст. ст. 140-146 ЦК України) та відповідно яких до прав учасників товариства віднесені права брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, одержувати інформацію про діяльність товариства.
При цьому, колегія суддів вважає, що господарський суд цілком правомірно, обґрунтовуючи свою правову позицію, посилався на рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 р., п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. № 13 „Про практику розгляду судами корпоративних спорів”, рішення господарського суду від 17.08.2009 р. у справі № 15/41-09-1230 за позовом ОСОБА_7 до ТОВ та ОСОБА_8 Правомірним є і посилання суду на пп. 7.3.6, 7.6.2 Статуту ТОВ, оскільки в них учасники ТОВ визначили повноваження директора ТОВ. Так, відповідно до розділу 7.6 Статуту ТОВ „Пол і К”, директор є єдиним повноважним представником підприємства у взаємовідносинах з державними та іншими органами, організаціями, закладами тощо, директор організує роботу підприємства, несе відповідальність за результати роботи підприємства, без доручення представляє підприємство у всіх організаціях, підприємствах, закладах, діє від імені підприємства, розпоряджується грошовими коштами та іншим майном, укладає господарські та інші договори, учиняє від імені підприємства інші дії, згідно діючого законодавства та установчих документів тощо. При цьому, відповідає матеріалам справи і висновок суду, що п. 7.3.6 Статуту ніяким чином не обмежує повноваження директора ТОВ на укладання будь-яких угод, оскільки в цьому пункті учасники ТОВ визначили, що в разі укладення директором угоди на суму більше 1 000 000 грн. така угода повинна бути в подальшому затверджена зборами учасників, тобто обмежень повноважень директора саме на укладення угод цей пункт Статуту не містить. Угоди ж на суму до 1 000 000 грн. затвердженню зборами взагалі не підлягали.
Відтак, з огляду на викладене вище, посилання скаржника судовою колегією до уваги не приймаються. При цьому, апеляційна інстанція зазначає, що наведені в апеляційній скарзі доводи Позивача були розглянуті судом першої інстанції і їм надана правильна правова оцінка, з якою колегія суддів повністю погоджується.
Враховуючи викладені вище положення, апеляційна інстанція приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, колегія суддів, -
В задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Рішення господарського суду Одеської області від 22.08.2011 р. залишити без змін.
Головуючий суддя Сидоренко М.В.
Суддя Будішевська Л.О.
Суддя Мишкіна М.А.
Постанова підписана 05.10.2011 р.