"04" жовтня 2011 р.
Справа № 5016/516/2011(6/36)
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
Головуючого судді: Бєляновського В.В.,
Суддів: Шевченко В.В.
Мирошниченко М.А.
при секретарі - Риковій О.М.,
за участю представників:
Від позивача: Браницький Д.Ю.
Від 1 відповідача: не з'явився
Від 2 відповідача: Добров Ю.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Миколаївобленерго"
на рішення господарського суду Миколаївської області
від 11.05.2011 року
у справі № 5016/516/2011(6/36)
за позовом Відкритого акціонерного товариства „Енергопостачальної компанії "Миколаївобленерго"
до відповідачів:
1. Військової часини А 4619;
2. Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва,
про стягнення заборгованості
У березні 2011 року ВАТ "ЕК "Миколаївобленерго" звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до Військової часини А4619 та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва про стягнення в солідарному порядку 816,34 грн. боргу за перевищення договірних величин електроспоживання згідно з договором про постачання електричної енергії № 56/191 від 31.03.2008р. та договорами поруки № 10П від 26.02.2007р., № 41/191/П від 01.01.2009р., а також 596,33 грн. пені, 1119,86 грн. втрат від інфляції та 213,82 грн. 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 11.05.2011 року позов задоволено частково, стягнуто в солідарному порядку з військової частини А 4619 та Квартирно -експлуатаційного відділу м. Миколаєва на користь ПАТ „Миколаївобленерго” 816,34 грн. заборгованості за перевищення договірних величин споживання електричної енергії, 596,33 грн. пені, 159,48 грн. втрат від інфляції, 213,82 грн. 3% річних та судові витрати по справі.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог по інфляційним втратам в сумі 960,38 грн. ПАТ „Миколаївобленерго” подало до Одеського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 960,38 грн. та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Апеляційна скарга обґрунтована порушенням норм матеріального права, а саме: ст. 625 ЦК України.
У відзиві на апеляційну скаргу в/ч А4619 просила залишити її без розгляду у зв'язку з тим, що скаржником без поважних причин пропущено строк на подання апеляційної скарги.
Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Предметом спору у справі є вимоги позивача про стягнення солідарно з в/ч А4619 та КЕВ м. Миколаєва 816,34 грн. боргу за перевищення договірних величин споживання електричної енергії, а також 596,33 грн. пені, 1119,86 грн. втрат від інфляції та 213,82 грн. 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання по оплаті спожитої електроенергії і за перетікання реактивної електроенергії за договором про постачання електричної енергії № 56/191 від 31.03.2008р. та договорами поруки № 10П від 26.02.2007р., № 41/191/П від 01.01.2009р.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 31.03.2008 року між ВАТ ЕК “Миколаївобленерго” (постачальник), правонаступником якого згідно з статутом зареєстрованим в установленому порядку 14.04.2011 року є ПАТ “Миколаївобленерго”, та військовою частиною А 4619 (споживач) було укладено договір № 56/191 про постачання електричної енергії з додатками до нього, за яким позивач зобов'язався продавати електричну енергію в/ч А 4619, а остання зобов'язалася своєчасно оплачувати її вартість.
В забезпечення виконання зобов'язання 26.02.2007 року та 01.01.2009 року між ВАТ „ЕК “Миколаївобленерго”, в/ч А 4619 та КЕВ м. Миколаєва були укладені договори поруки № 10П та № 56/191/П відповідно, за якими КЕВ м. Миколаєва поручився перед ВАТ „ЕК “Миколаївобленерго” за виконання в/ч А 4619 своїх обов'язків щодо оплати за електроенергію згідно з договором № 56/19 від 31.03.2008 року.
Пунктами 2.1, 2.2, 2.3 договорів поруки передбачено, що у разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) споживачем зобов'язання, забезпеченого порукою за цим договором, кредитор вправі звернутися з позовом про стягнення заборгованості як до споживача так і до поручителя, які несуть солідарну відповідальність перед кредитором; поручитель відповідає перед кредитором в обсязі, передбаченому п. 1.1. даного договору; за порушення терміну оплати встановлюється пеня у розмірі подвійної ставки НБУ від суми цього договору за кожен день прострочення, з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних.
Звернувшись до господарського суду з даним позовом позивач посилається на те, що відповідно до Додатку № 1 до договору про постачання електричної енергії постачання електроенергії споживачу проводиться постачальником у межах договірних величин електроспоживання, зазначених у Додатку № 1-а до цього договору. Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону України “Про електроенергетику” у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період споживачі сплачують енергопостачальникам двократну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини. Згідно з Додатком № 1-а до договору договірна величина споживання електричної енергії на грудень 2010 року встановлена на рівні 5,8 тис. кВт/год. Але відповідачем у грудні 2010 року було фактично спожито 6990 кВт/год електроенергії. Таким чином, різниця між фактично спожитою і договірною величиною споживання електроенергії складає 1190 кВт/год. Отже, двократна вартість різниці, що повинна бути сплачена відповідачем становить 816,34 грн. Проте, виставлений рахунок № 56/191/12 від 30.12.2010р. за перевищення договірної величини електроспоживання за грудень 2010 року на суму 816,34 грн. відповідач протягом встановлених умовами договору 10 операційних днів не сплатив і станом на момент звернення до суду з даним позовом заборгованість в сумі 816,34 грн. залишається несплаченою. А також, позивач вказував те, що свої зобов'язання за договором № 56/19 від 31.03.2008 року щодо постачання електричної енергії в період з серпня 2008 року по грудень 2010 року включно ним були виконано належним чином, але в/ч А 4619 свої зобов'язання по оплаті спожитої електроенергії виконувала неналежним чином: оплату рахунків за спожиту електроенергію та за перетікання електричної енергії проводила несвоєчасно, тобто з порушенням термінів, передбачених умовами договору.
Відповідно до п. 2, п. 7 Додатку № 10 до договору № 56/19 від 31.03.2008 року рахунки на сплату фактично спожитої електроенергії та за перетікання реактивної електроенергії повинні оплачуватися споживачем протягом 10-ти днів з дня отримання.
Судом першої інстанції на підставі дослідження наявних в справі копій рахунків, виставлених позивачем, банківських виписок, а також обґрунтованих розрахунків встановлено, що рахунки на оплату спожитої електроенергії та за перетікання реактивної електроенергії відповідачем оплачувалися несвоєчасно, у зв'язку з чим за прострочення виконання грошового зобов'язання позивачем на підставі п. 4.2.1 договору нараховано пеню в сумі 596,33 грн. за період з липня 2010р. по грудень 2010р. включно, а також на підставі ст. 625 ЦК України втрати від інфляції в сумі 1119,86 грн. та 3% річних в сумі 213,82 грн. за період з серпня 2008р. по грудень 2010 року включно.
Колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Згідно з приписами ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.
Відповідно до ст. 193 ГК України, та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 530 ЦК України, передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Приписами ч. 1 ст. 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Колегія суддів зазначає, що згідно ст. 629 ЦК України, ст. 193 ГК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Умовами п. 1.1 договорів поруки встановлено, що за цими договорами поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язку споживача щодо оплати за електроенергію (активну та реактивну) згідно з договором про постачання електричної енергії, укладеним між споживачем та кредитором.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачі не заперечуючи факту перевищення споживачем договірної величини споживання електричної енергії у грудні 2010 року на 1190 кВт/год, не надали суду належних доказів оплати виставленого рахунку № 56/191/12 від 30.12.2010 року, у зв'язку з чим борг відповідачів перед позивачем в сумі 816,34 грн. правомірно визнано місцевим судом таким, що підлягає стягненню у солідарному порядку.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:
1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
2) зміна умов зобов'язання;
3) сплата неустойки;
4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки факт порушення виконання грошового зобов'язання з боку в/ч А 4619 є встановленим і сторонами по суті не заперечується, то відповідно, й вимоги позивача про стягнення солідарно з відповідачів у справі 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими.
Перевіривши обчислений позивачем розрахунок 3% річних та встановивши, що він відповідає умовам договору та чинному законодавству і відповідачами не спростований як в цілому, так і за його складовими, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що стягненню з відповідачів в солідарному порядку на користь позивача підлягає 213,82 грн. 3% річних.
Водночас, перевіривши обчислений позивачем розрахунок індексу інфляції та встановивши, що останній застосував індексацію і за прострочення платежу, що мали місце за період часу, менший ніж один місяць, суд першої інстанції підставно визнав таку методику нарахування втрат від інфляції неправильною.
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) -це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").
У розрахунку позивача відсутні дані про розмір боргу відповідачів станом на перше число місяця, наступного за тим, в якому мав бути здійснений платіж, тому суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про часткове задоволення позову в цій частині та стягнув на користь позивача 159 грн. 48 коп. втрат від інфляції, так як найменший період визначення інфляції становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат.
Такі висновки місцевого суду ґрунтуються на матеріалах справи, наведеному законодавстві України та сформованій судовій практиці (постанова Вищого господарського суду України від 15.09.2010 р. у справі № 11/14-10), у зв'язку з чим протилежні доводи скаржника до уваги прийнятими бути не можуть.
Окрім того, однією з вимог позивача була вимога про стягнення з відповідачів 596,33 грн. пені за період з 13.08.2010 року по 07.12.2010 року за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за договором про постачання електричної енергії на підставі п. 4.2.1 цього договору та п. 2.3 договору поруки.
Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Згідно з ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
З матеріалів справи вбачається, що КЕВ м. Миколаєва просив господарський суд зменшити розмір стягуваної пені до 50 грн. посилаючись на те, що Збройні Сили України фінансуються державою недостатньо і він є бюджетною установою, яка фінансується за рахунок коштів Державного бюджету.
Місцевий господарський суд, розглядаючи вимогу позивача про стягнення з відповідачів пені послався на те, що відповідачами не вказано та не надано доказів розміру збитків порівняно з надмірно великим розміром заявленої до стягнення пені, тому він позбавлений можливості вирішити питання про зменшення розміру пені, у зв'язку з чим суд стягнув пеню в сумі 596,33 грн.
Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками місцевого суду, оскільки ним не враховано особливого статусу відповідачів -військової частини, а також той факт, що відповідачі є установами які вкрай незадовільно фінансуються з державного бюджету. Окрім того, наявні у справі матеріали свідчать про те, що період прострочення оплати виставлених позивачем рахунків є незначним, у зв'язку з чим збитків у останнього не настало, на момент звернення позивача до господарського суду з даним позовом заборгованість за спожиту електроенергію і за перетікання реактивної електроенергії за стягуваний період відповідачами повністю сплачена.
За таких обставин суд апеляційної інстанції керуючись наданим п. 3 ст. 83 ГПК України правом на зменшення розміру пені вважає за можливе та необхідне зменшити розмір стягуваної з відповідачів пені до 50 грн., що не суперечить вищенаведеним нормам чинного законодавства.
З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що з підстав неправильного застосування норм матеріального права оскаржуване рішення підлягає частковому скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 99, 101-105, 122 ГПК України, колегія суддів -,
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Миколаївобленерго" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Миколаївської області від 11.05.2011 року у справі № 5016/516/2011(6/36) скасувати частково, стягнення за ним припинити, викласти його резолютивну частину в наступній редакції:
Позов задовольнити частково.
Стягнути солідарно з Військової часини А 4619 (55225, Миколаївська область, Первомайський район, с. Грушівка, код 07886343) та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва (54000, м. Миколаїв, пр-т Миру, 62-а, код 08029523) на користь Публічного акціонерного товариства “Миколаївобленерго”(54017, м. Миколаїв, вул. Громадянська, 40) 816,34 грн. боргу на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання № 260383011001 в Державному ощадному банку України, МФО 326461, код 23399393.
Стягнути солідарно з Військової часини А 4619 (55225, Миколаївська область, Первомайський район, с. Грушівка, код 07886343) та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва (54000, м. Миколаїв, пр-т Миру, 62-а, код 08029523) на користь Публічного акціонерного товариства “Миколаївобленерго”(54017, м. Миколаїв, вул. Громадянська, 40) 50 грн. пені, 159,48 грн. втрат від інфляції, 213,82 грн. 3% річних, 46,04 грн. витрат зі сплати державного мита, 106,55 грн. витрат на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу на поточний рахунок № 26002225010060 у МФ КБ “Приватбанк”, МФО 326610, код 23399393.
В решті частини позову відмовити.
Доручити господарському суду Миколаївської області видати відповідні накази.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Бєляновський В.В.
Судді Мирошниченко М.А.
Шевченко В.В.