29000, м. Хмельницький, Майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
"22" вересня 2011 р.Справа № 14/5025/1548/11
За позовом закритого акціонерного товариства "Октант" м. Хмельницький
до публічного акціонерного товариства „Банк Форум” м. Київ в особі Хмельницької філії ПАТ „Банк Форум" м. Хмельницький
про визнання недійсними договорів застави та договорів про внесення змін до договорів застави
Суддя Гладюк Ю.В.
Представники сторін:
Позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю
Відповідача: ОСОБА_2 - за довіреністю
Суть спору: позивач у позовній заяві просить суд визнати недійсними договори застави № 3835, № 3836 від 17.06.08р. та договори № 7647 та № 7646 від 25.12.08р. про внесення змін до договорів застави.
Обґрунтовуючи позов, позивач вказує наступне. Керівник підприємства позивача не мав повноважень на укладення кредитного договору, на забезпечення якого укладались спірні договори. Так, відповідно до п. 8.2 Статуту позивача, щодо надання згоди на укладення та затвердження договорів, укладених на суму, що перевищує вказану у Статуті позивача, належить виключно до компетенції загальних зборів товариства.
Кредитним договором передбачалось надання кредиту у сумі 800 000 грн. Сума, на яку надавалась згода загальними зборами також становила 800 000 грн. Проте, кредит фактично виданий на суму 769 120, 61 грн. Викладені обставини свідчать про те, що рішення загальних зборів учасників, оформлені протоколом №4 від 12.06.2008 року (на 800 000 грн.) не є належним доказом надання згоди директору позивача на укладення договору кредиту та спірних договорів.
Крім того, оціночна вартість майна, яка визначена та встановлена в самих договорах застави суттєво перевищує суму наданого кредиту, а отже не може бути забезпеченням по даному кредитному договору. Рішення загальних зборів учасників оформлені протоколом № 4 від 12.06.2008 року стосувалося надання в заставу майна по забезпеченню саме 800 000 грн, а не меншої суми. Тобто договори Застави №3835, №3836 від 17.06.2008 року та відповідно Договори №7647, №7646 від 25.12.208 року про внесення змін до договорів застави є такими, що укладеними без належної правової підстави.
Крім зазначеного кредитний договір містить умову про можливість отримання кредиту в іноземній валюті, яка, згідно законодавства (ст.. 99 Конституції України, ст. ст.. 192, 524, 533 ГК України, ст.. ст. 189, 198 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, Декрет КМ України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”) не може використовуватись між резидентами. Як випливає із вищеназваних норм Закону валюта України гривня є єдиним законним засобом платежу на території України, всі договори між резидентами України повинні укладатись і виконуватись виключно в гривні, і тільки у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) ціни можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Використання іноземної валюти допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Таке право, як зазначалось вище, суб'єкти господарювання матимуть тільки в тому випадку, якщо матимуть зовнішньоекономічні стосунки.
Відповідачу не було надано жодних документів, що б підтверджували зобов'язання позивача перед нерезидентами та/або їх представництвами в Україні. Тому до Кредитного договору від 17.06.2008 року було помилково включено пункт про надання кредиту у іноземній валюті (долар США), а тому і наміру створити юридичні наслідки в пункті - одерждання кредиту у валюті позивач не мав.
Отже, умови договору, що передбачають надання кредиту в іноземній валюті, при подальшій неможливості його використання є незаконними.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, наполягав на його задоволенні.
Представник відповідача в судовому засіданні та у поданому письмовому відзиві проти позову заперечує, зазначає наступне. Перед укладенням спірних договорів позивач, у відповідності до статуту товариства надав протокол зборів акціонерів ЗАТ „Октант” № 4 від 12.06.08р., з якого вбачається, що Сирчин Б.А. (генеральний директор ЗАТ „Октант”) уповноважується на укладення договорів застави з визначенням решти істотних умов цих договорів на його розсуд.
Згідно листа № 43/18/13 від 19.05.08р. відокремленого підрозділу реєстратора у Хмельницькій філії Приват Банку акціонерами ЗАТ „Октант” є дві особи: Сирчин Б.А. -генральний директор, що підписав договори та ОСОБА_3 який також затвердив договори своїм підписом. Таким чином, спірні договори укладені з відома та схвалення усіх акціонерів товариства позивача.
Також представник відповідача подав заяву про застосування строку позовної давності.
Розглядом матеріалів встановлено.
17 червня 2008 року між сторонами укладено кредитний договір № 0078/08/17 -KLMVI, відповідно до якого банк (відповідач) надає позичальнику (позивач) кредитні кошти у гривні та/або доларах США у формі кредитної лінії для закупки запасних частин, паливно -мастильних матеріалів та засобів захисту рослин з максимальним лімітом заборгованості на день надання кредитних коштів в сумі 800 000 грн.
З наявної у справі копії протоколу зборів акціонерів ЗАТ „Октант” від 12.06.08р. вбачається, що рішенням зборів ухвалено: отримати кредит в формі мультивалютної кредитної лінії в Хмельницькій філії АКБ „Форум” для проведення весняно -польових робіт з максимальним лімітом в сумі 800 000 грн. на 24 місяці під максимально можливий відсоток 23 % річних в гривні та 13,5 % в доларах США.; надати в заставу для забезпечення виконання зобов'язань, які випливають з кредитної угоди майно згідно додатку до протоколу, яке належить ЗАТ „Октант” на праві власності, балансовою вартістю 1 467 053, 12 грн. і знаходиться за адресою: м. Хмельницький, вул.. Озерна, 20, Хмельницький район с. Давидківці та автомобіль „LEXUS”, 2006 р.в.., балансовою вартістю 473 503, 33 грн.; уповноважити генерального директора ЗАТ „Октант” Сирчина Б.А. на укладення кредитного договору та договору застави від імені ЗАТ „Октант” з визначенням решти істотних умов цих договорів на його розсуд.
17 червня 2008 року сторони уклали два договори застави:
- договір, за реєстраційним номером 3835, який забезпечує виконання заставодавцем (позивачем) зобов'язань, що випливають з укладеного ним з заставодержателем (відповідачем) кредитного договору № 0078/08/17 -KLMVI від 17 червня 2008 року та додаткових угод до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, за умовами якого заставодавець зобов'язаний повернути заставодержателю кредитні кошти надані у гривні та/або доларах США у формі кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості на день надання кредитних коштів в сумі 800 000 грн, з кінцевим терміном повернення 15 червня 2009 року, сплачувати нараховані проценти за його користування і можливі неустойки у розмірах та у випадках, передбачених кредитним договором і цим договором, а також інші витрати на здійснення забезпеченсї заставою вимоги (п. 1.1.).
Відповідно до п. 1.2. цього договору предметом застави за ним є транспортний засіб „LEXUS LS” 430, реєстраційний № ВХ 8700 АІ, 2006 року впуску, що належить заставодавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ, серія СРБ 378926;
- договір, за реєстраційним № 3836, предмет (договору) якого (п. 1.1.) аналойний попередньому договору.
Предметом застави за цим договором є транспортні засоби, перелічені у п. 1.2., вартістю 1 251 515 грн.
25 грудня 2008 року сторони уклали два договори про внесення змін до вищенаведених договорів, а саме: договір, за реєстраційним № 7647 та № 7646, де сторони внесли зміни у п. 1.1. попередніх договорів, а також зміни щодо вартості предмету застави.
Кредитний договір, зі сторони позивача засвідчений підписом Сирчина Б.А. (генеральний директор ЗАТ „Октант”) та ОСОБА_3 (акціонер), які скріплені печаткою ЗАТ „Октант”. На договорах застави та договорах про внесення змін до договорів застави наявні підписи генерального директора ЗАТ „Октант” Сирчина Б.А. та печатки цього підприємства.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази та надавши їм оцінку в сукупності, судом враховується наступне.
Згідно частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами 1,2,3,4,5 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини 1 статті 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Одним із доводів на підтвердження позову вказана та обставина, що відповідно до п. 8.3. статуту товариства позивача, щодо надання згоди на укладення та затвердження договорів, укладених на суму, що перевищує вказану у статуті, належить виключно до компетенції загальних зборів товариства. За словами представника позивача цією сумою є статутний фонд товариства, який відповідно до п. 5.1. становить 29 630 грн.
Статтею 4 Закону України «Про господарські товариства»передбачено, що акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі статуту, повне і командитне товариство - засновницького договору. Установчі документи товариства у випадках, передбачених чинним законодавством, погоджуються з Антимонопольним комітетом України. Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного (складеного) капіталу, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства. До установчих документів можуть бути включені інші умови, що не суперечать законодавству України.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 159 ЦК України Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів. До виключної компетенції загальних зборів акціонерів належить: внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу; утворення та ліквідація наглядової ради та інших органів товариства, обрання та відкликання членів наглядової ради; затвердження річного звіту товариства, рішення про ліквідацію товариства. До виключної компетенції загальних зборів статутом товариства і законом може бути також віднесене вирішення інших питань. Питання, віднесені законом до виключної компетенції загальних зборів акціонерів, не можуть бути передані ними для вирішення іншим органам товариства.
Формулювання положень статуту про затвердження загальними зборами товариства договорів на суму, що перевищує вказану в статуті не можна вважати такою, що дає підстави ототожнювати таку „суму” зі статутним фондом. Аналіз всього переліку повноважень загальних зборів за статутом, свідчить про відсутність виключної компетенції загальних зборів на затвердження договорів на суму, що перевищує 29 630 грн. - статутний фонд ЗАТ „Октант”.
Натомість Сирчин Б.А., як генеральний директор (керівник - виконавчий орган товариства), про що свідчить довідка з ЄДРПОУ № 174085 наділений такими повноваженнями, в силу своєї посади.
Так, згідно ст. 47 Закону України „Про господарські товариства” виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства. Наявність повноважень керівника товариства позивача на укладення договорів застави та кредитного договору підтверджується також протоколом № 4 від 12.06.08р., де прямо вказано про надання йому таких повноважень.
При цьому, доводи позивача про те, що згода зборів була лише на отримання кредиту в сумі 800 000 грн., а не на меншу суму (фактично отриману) до уваги не приймається, оскільки передбачений договором максимальний ліміт -800 000 грн. передбачає можливість отримання будь -якої суми кредиту, яка б не перевищувала 800 000 грн.
Крім того, п. 6.1. кредитного договору передбачено, що фізична особа, яка підписала договір від імені позичальника наділена достатніми для цього повноваженнями, що не скасовані та не обмежені, всі внутрішні процедури позичальника, необхідні для цього повноваженнями, виконані в повному обсязі і належним чином. Договори застави також містять відмітку про перевірку нотаріусом повноважень представників сторін, що підписали договори.
Частинами 1,2,3 статті 92 ЦК України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону; порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом; у випадках, встановлених законом юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників; орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи добросовісно, розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Виходячи з наведеного доводи позивача в цій частині суд відносить до таких, що не заслуговують на увагу.
Щодо доводів позивача відносно незаконності умов договору про можливість отримання кредиту в іноземній валюті, яка не є законним платежем на території України, судом відмічається наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону (ч. 2 ст. 198 ГК України).
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
У ст. 345 ГК України передбачено, що кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.
Статті 47 та 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується.
Враховуючи викладене, укладення кредитного договору, з можливістю отримання кредиту в іноземній валюті не суперечить вимогам діючого законодавства, сторони були вільними у визначенні умов договору, зокрема щодо валюти кредиту, а отже зазначені, з цього приводу доводи позивача не можуть бути підставою для задоволення позову.
Аналізуючи умови спірних договорів, суд прийшов до висновку про їх дійсність вцілому, виходячи з наступних міркувань.
Згідно ст.180, п.8 ст.181 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Спірні договора містять усі істотні умови, а саме: про предмет договору, права та обов'язки сторін, умови звернення стягнення на предмет застави, характеристики та вартість предмету застави. Підписання цих договорів представниками сторін свідчить про погодження ними зазначених істотних умов.
Враховуючи викладене, на момент укладення спірних договорів застави позивач був наділений цивільною дієздатністю, генеральний директор не перевищив своїх повноважень і договіри відповідають загальним вимогам, передбаченим статтею 203 ЦК України.
Згідно частини 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Надані позивачем докази не підтверджують заявлені позовні вимоги, а тому в задоволені позову слід відмовити.
Крім того, враховуючи клопотання відповідача про застосування строків позовної давності, суд приходить до висновку про необхідність його задоволення. Так, відповідно до ст. ст. 256, 257, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки; перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Враховуючи, що спірні договори застави (основні) укладені 17.06.08р. (момент, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права у зв'язку з укладенням договорів) строк позовної давності (три роки) закінчується 17.06.11р. Тому звернення з позовом 30.08.11р. здійснено після закінчення цього строку.
Відповідно до п. п.3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Таким чином, позовні вимоги, в частині визнання недійсними договорів застави від 17.06.08р. заявлені поза межами строків позовної давності, в зв'язку з чим в задоволенні позову належить відмовити.
Судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити.
Суддя Ю.В. Гладюк
Повний текст виготовлений та підписаний 27.09.11р.
Віддрук. 4 прим. :
1 - до справи,
2 - позивачу,
3,4 - відповідачу.