ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 30/24220.09.11
За позовом Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду»Солом'янської районної у м. Києві ради
До Товариства з обмеженою відповідальністю «Північ»
Про стягнення 4 204,27 грн.
Суддя Ващенко Т.М.
Представники сторін:
Від позивача ОСОБА_1. -представник за довіреністю № 4821/57 від 30.12.10.
Від відповідача не з'явився
Обставини справи:
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду»Солом'янської районної у м. Києві ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Північ»про стягнення з відповідача на користь позивача 4 204,27 грн. (3 674,74 грн. -плата за фактичне користування приміщенням, 98,71 грн. -пеня, 430,82 грн. -компенсація плати за землю) заборгованості.
Крім того, Комунальне підприємство «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду»Солом'янської районної у м. Києві ради просить суд для забезпечення позову накласти арешт на майно відповідача.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання перед позивачем по оплаті фактичного користування нежилого приміщення та по сплаті компенсації плати за землю, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Північ»виникла заборгованість перед Комунальним підприємством «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду»Солом'янської районної в м. Києві ради.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.11. порушено провадження у справі № 30/242; розгляд справи призначено на 20.09.11. о 12-10.
Розглянувши клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову у справі № 30/242 шляхом накладення арешту на майно відповідача, викладене у прохальній частині позовної заяви, суд відмовляє в його задоволенні з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд може за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Згідно п. 1.1 Роз'яснення Вищого господарського суду України від 12.12.06. № 01-8/2776 «Про деякі питання практики застосування забезпечення позову», заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Не допускається застосування заходів забезпечення позову, які не пов'язані із заявленими вимогами, в зв'язку з чим клопотання позивача про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Представник позивача в судовому засіданні 20.09.11. підтримав свої позовні вимоги та просить суд позов задовольнити повністю.
Представник відповідача в судове засідання 20.09.11. не з'явився, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 08.09.11. про порушення провадження у справі № 30/242 не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.07.97. № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).
Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, оскільки підтверджені витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серія АЖ № 026218 від 19.09.11.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення по справі № 30/242.
Розглянувши подані матеріали справи, та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -
01.04.08. між Комунальним підприємством «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду»Солом'янської районної в м. Києві ради (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Північ»(Орендар) укладено Договір № 826/Ч оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Солом'янського району м. Києва (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1, п. 2.1) Орендодавець на підставі розпоряджень Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації № 2492 від 29.12.07., 2296 від 14.12.07. передає, а Орендар приймає в оренду нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, вул. Ушинського, 17, загальною площею 72,4 кв. м, у тому числі підвал -72,4 кв. м.
Відповідно до п. 3.1 Договору, сторонами було погоджено, що за користування об'єктом оренди Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку та порядку використання орендної плати, затвердженої рішенням Солом'янської районної в м. Києві ради від 20.12.06. № 101, або за результатами конкурсу на право оренди об'єкту комунальної власності.
Орендна плата на момент укладення Договору встановлюється в розмірі 5 % від вартості майна і становить 941,42 грн. на місяць.
Відповідно до п. 3.2 Договору передбачено, що розрахунок орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць.
Згідно п. 3.3 Договору встановлено, що додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується Орендарем разом з орендною платою.
У відповідності до п. 3.5 Договору, сторонами погоджено, що крім орендної плати Орендар компенсує Орендодавцеві його видатки по платі за землю.
Згідно п. 3.8 Договору передбачено, що Орендар повинен сплачувати орендну плату та інші платежі незалежно від результатів господарської діяльності щомісячно, до 1-го числа місяця наступного за звітним, з урахуванням щомісячного індексу інфляції.
Умовами Договору (п. 3.9) визначено, що орендна плата та інші, передбачені Договором платежі сплачуються Орендарем починаючи з дати підписання акту прийому-передачі. Орендна плата нараховується до:
- дати підписання сторонами акту прийому-передачі при поверненні об'єкта оренди Орендодавцеві;
- дати складання акту державним виконавцем про виселення, на підставі рішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.04.08. між сторонами було укладено акт прийому-передачі об'єкту оренди площею 72,4 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ушинського, 17, який було підписано сторонами та скріплено їх печатками.
Частина 1 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»визначає, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.
Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.
У відповідності до п. 9.1 Договору, сторонами було погоджено строк дії Договору з 01.04.08. по 14.11.10.
Згідно п. 9.2 Договору передбачено, що Договір припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено. Питання про надання дозволу на продовження строку Договору оренди та його умови вирішуються на підставі письмового звернення Орендаря до органу виконавчої влади. Продовження терміну Договору оформлюється письмовою угодою сторін, яка є додатком до цього Договору, або укладенням нового договору оренди.
У разі, якщо звернення Орендаря не надійшло або Орендар не отримав дозволу на продовження оренди об'єкту оренди, Орендар повинен звільнити об'єкт оренди по закінченню терміну дії Договору та передати Орендодавцю об'єкт оренди по акту прийому-передачі.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що в порушення умов Договору та чинного законодавства, Орендар після закінчення строку дії Договору не передав спірне приміщення по акту прийому-передачі позивачу та не сплачує плати за фактичне користування нежитловим приміщенням, в зв'язку з чим за період з квітня 2011 р. по травень 2011 р. заборгованість відповідача перед позивачем за фактичне користування приміщенням становить 3 674,74 грн., а заборгованість з компенсації плати за землю становить 430,82 грн.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Як визначено абз. 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як визначено ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач після закінчення строку дії Договору, спірне приміщення не звільнив та не передав його за актом приймання-передачі позивачу, а також матеріали справи не містять доказів продовження терміну дії Договору оренди у відповідності до умов п. 9.2 Договору.
Таким чином, враховуючи те, що в матеріалах справи відсутній акт прийому-передачі спірного приміщення позивачу, а також доказів продовження терміну дії Договору оренди, судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Північ»після закінчення строку дії Договору № 826/Ч оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Солом'янського району м. Києва від 01.04.08. фактично займало спірне приміщення, але плати за нього за період з квітня 2011 р. по травень 2011р. не сплачувало.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду»Солом'янської районної в м. Києві ради щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Північ»3 674,74 грн. -плати за фактичне користування приміщенням є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь компенсацію плати за землю в сумі 430,82 грн. за період з квітня 2011 р. по травень 2011р., обґрунтовуючи свої позовні вимоги з посиланням на Закон України «Про плату за землю», в зв'язку з чим суд встановив наступне.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про плату за землю»передбачено, що плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.
Згідно ст. 14 Закону України «Про плату за землю»встановлено, що юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку в порядку, визначеному цим Законом за формою, встановленою Головною державною податковою інспекцією України, щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого подають дані відповідній державній податковій інспекції.
Статтею 15 Закону України «Про плату за землю» визначено, що власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Пунктом 3.9 Договору сторони погодили, що орендна плата та інші передбачені договором платежі сплачується орендарем починаючи з дня підписання акту прийом-передачі. Орендна плата нараховується до: дати підписання сторонами акту прийому-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві; дати складання акту державним виконавцем про виселення, на підставі рішення суду.
Слід зазначити, що п. 3.9 Договору оренди, на який позивач посилається, як на підставу для нарахування компенсації плати за землю, визначає момент, з якого починається сплата орендних та інших платежів. При цьому, строк до якого відповідач мав сплачувати платежі, стосується лише орендної плати.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити, що Закон України «Про плату за землю»чітко визначає коло суб'єктів, які сплачують земельний податок, а відповідач не є орендарем земельної ділянки, на якій розташоване орендоване приміщення; також у відповідача відсутні зобов'язання перед позивачем у розумінні ст. 11 Цивільного кодексу України щодо компенсації земельного податку за період з квітня 2011 р. по травень 2011р., ані у відповідності до вимог Закону України «Про плату за землю», ані у відповідності до умов Договору оренди, оскільки договірні відносини сторін припинились 14.11.10.
За таких обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача компенсації плати за землю в розмірі 430,82 грн. за період з квітня 2011 р. по травень 2011р. визнається судом необгрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 23.02.11. № 51/142.
В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по платежах, позивач на підставі п. 6.2 Договору просить суд стягнути на свою користь з відповідача 98,71 грн. - пені.
Відповідно до п. 6.2 Договору, сторонами було погоджено, що за несвоєчасну сплату орендних платежів, передбачених п.п. 3.1, 3.6 Договору, Орендар сплачує на користь Орендодавця пеню в розмірі 0,5 % від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Разом з тим суд відзначає, що неустойка (штраф, пеня) є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання, що передбачено Цивільним кодексом України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Таким чином, враховуючи те, що Договір № 826/Ч оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Солом'янського району м. Києва від 01.04.08. припинив свою дію 14.11.10., а отже - за вказаний позивачем період (з квітня 2011р по травень 2011р.) між сторонами відсутній правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений у письмовій формі, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 98,71 грн. є необґрунтованими, а тому такими, що задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду»Солом'янської районної в м. Києві ради задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Північ»(03151, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 52, код ЄДРПОУ 30212291) на користь Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду»Солом'янської районної в м. Києві ради (03186, м. Київ, вул. Соціалістична, 6, код ЄДРПОУ 35756919) 3 674 (три тисячі шістсот сімдесят чотири) грн. 74 коп. -плати за фактичне користування приміщенням, 89 (вісімдесят дев'ять) грн. 15 коп. -державного мита та 206 (двісті шість) грн. 27 коп. -витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В частині стягнення 98 (дев'яносто вісім) грн. 71 коп. - пені та 430 (чотириста тридцять) грн. 82 коп. -компенсації плати за землю -в позові відмовити.
4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Т.М. Ващенко
Повне рішення
складено 26.09.11.