ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 7/470-40/23122.09.11
За позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"
до Житлово-будівельного кооперативу "Академічний - 17"
про стягнення боргу 227 066,13 грн
Суддя Пукшин Л.Г.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю № 227 від 30.06.2011 р.;
від відповідача: ОСОБА_2 - за довіреністю б/н від 04.08.2011 р.,
Забава Л.К. - Голова правління.
В судовому засіданні 22.09.11 в порядку ч. 1 ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Обставини справи:
На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до Житлово-будівельного кооперативу "Академічний - 17" про стягнення боргу 227 066,13 грн.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 02.12.10 у справі № 7/470, що залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.03.11, в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.
Постановою Вищого господарського суду України від 16.06.11 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.03.11 та рішення Господарського суду м. Києва від 02.12.10 по справі № 7/470 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.
При цьому, приймаючи 16.06.11 постанову, Вищий господарський суд України звернув увагу на те, що, виконавчий орган Київради (Київська міська державна адміністрація) при прийнятті розпоряджень щодо затвердження тарифів на житлово-комунальні послуги діяв як орган місцевого самоврядування відповідно до власних (самоврядних) повноважень, передбачених Законами України „Про місцеве самоврядування в Україні” та „Про житлово-комунальні послуги”. З урахуванням наведених норм судам треба було мати на увазі, що не підлягають державній реєстрації в органах юстиції рішення органу місцевого самоврядування щодо встановлення (погодження) тарифів цін, видні в межах його компетенції.
Відповідно до вимог ст. 2-1 ГПК України справу № 7/470 передано для подальшого розгляду судді Пукшин Л.Г.
Ухвалою суду від 01.07.11 справа № 7/470 прийнята до провадження, присвоєно справі № 7/470-40/231 та призначено до розгляду у судовому засіданні на 21.07.11.
У судовому засіданні 21.07.11 представник позивача надав письмові пояснення на виконання вимог ухвали суду, що були залученні до матеріалів справи. В поясненнях позивач зазначив, що повноваження щодо встановлення тарифів з оплати комунальних послуг водопостачання та водовідведення належить органам місцевого самоврядування, а саме їх виконавчим органам, а самі тарифи визначаються без будь-яких додаткових узгоджень з абонентами їх розмірів та термінів введення. Чинним законодавством не передбачено державної реєстрації актів органів місцевого самоврядування в органах юстиції.
Відповідач заявив клопотання про відкладення слухання у справі та надати час для ознайомлення з матеріалами справами. Представник позивача не заперечував проти вказаного клопотання.
Суд задовольнив клопотання представника відповідача та оголосив перерву в судовому засіданні до 04.08.11.
У судовому засіданні 04.08.11 оголошувалась перерва до 18.08.11 за клопотанням представника відповідача.
У судове засідання, призначене на 18.08.11, представники сторін з'явилися, надали документи для залучення до матеріалів справи та свої пояснення по суті спору. Представник відповідача надав письмові пояснення по суті спору та контррозрахунок суми заборгованості, відповідно до якого сума заборгованості за заявлений позивачем період складає 26 109,26 грн.
Представник відповідача заявив клопотання про продовження строку розгляду спору.
Суд задовольнив клопотання представника відповідача та, керуючись ст.ст. 69, 77, 86 ГПК України, продовжив строк розгляду спору, наступне засідання призначив на 22.09.11.
В судове засідання представники сторін з'явились, представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити в повному обсязі, представник відповідача проти позовних вимог заперечував частково.
Судом заслухані пояснення представників сторін, досліджені надані суду докази та матеріали. В результаті дослідження наданих суду доказів та матеріалів, суд встановив:
Між Підприємством по експлуатації водомірного господарства та збуту води "Водозбут" ВАТ "АК "Київводоканал" (постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом „Академічний-17” (відповідач, абонент) було укладено Договір № 09756/4-11-С від 10.12.2001р. на надання послуг з водопостачання та водовідведення (далі - договір).
На підставі наказу № 207 від 18 грудня 2001 року Підприємство по експлуатації водомірного господарства та збуту води "Водозбут" реорганізовано в Розрахунковий департамент Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал", який є його правонаступником, що пізніше змінило своє найменування з відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - позивач).
Відповідно до п. 1. Договору позивач зобов'язався надавати відповідачу послуги з постачання питної води та прийняття каналізаційних стоків, а відповідач, в свою чергу, зобов'язується розраховуватися за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим Договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, що затверджені наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994р.
18.10.2008р. вступили в силу нові Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджені Наказом Міністерством з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008р. (надалі - Правила користування).
Відповідно до пункту 2.2 Договору відповідач (абонент) сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг відповідачем (абонентом) здійснюється за новим тарифом з часу його введення в дію без внесення змін до цього договору.
Кількість поданої води згідно п.п. 3.1., 3.2. Договору передбачено визначати за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником (позивачем). Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника (позивача). Якщо водолічильники тимчасово знято представником постачальника або їх зіпсовано не з вини абонента (відповідача), кількість використаної води визначається за середньодобовою витратою за останні два розрахункові місяці за показниками водолічильників. У разі тривалості водолічильників менше 2-х місяців кількість води визначається за середньодобовою витратою роботи водолічильника, але не менше 10-ти днів. Такий порядок зберігається до установки нового водолічильника і перерахунок за попередній час не проводиться.
Згідно з п.3.4 договору кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначаються за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та ін. джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника.
Відповідно до 3.6. договору відповідач розраховується за надані послуги у порядку, встановленому чинним законодавством у п'ятиденний термін з дня представлення позивачем платіжних документів до банківської установи. Постачальник інформує абонента про розмір діючих тарифів у платіжних документах, що направляються щомісячно до банківської установи абонента.
Відповідно до розділу 5 договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання. Доказів припинення договору в установленому порядку суду не надано.
Виходячи зі змісту позовної заяви, за період з 01.09.2008р. по 01.09.2010р. відповідачу було надано послуг на суму 358 692, 89 грн., а сплачено за весь період (з урахуванням знижки та перерахунків) суму 161 250, 41 грн., внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 197 442,48 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, за період: з 01.09.2008р. по 01.09.2010р. позивачем застосовувалися наступні тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення, що були прийняті розпорядженнями Київської міської державної адміністрації:
•з 01.09.2008р. по 29.04.2009р. - розпорядження КМДА від 28.08.2007р. № 1127 "Про погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води", що вводило тарифи з моменту оприлюднення розпорядження: 04.09.2007р., тариф -1,476 за 1 мі.
•з 30.04.2009р. по 31.07.2009р. - розпорядження КМДА від 29.04.2009р. № 516 "Про встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води для населення", тариф -2,856 грн. за 1 м і.
•з 01.08.2009р. по 31.12.2009р. - розпорядження КМДА від 31.08.2009р. № 980 "Про встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води для населення", тариф -2,712 грн. за 1 мі.
•з 01.01.2010р. по 01.09.2010р. - розпорядження КМДА від 30.11.2009р. № 1332 "Про встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води для населення" , тариф -2,712 грн. за 1 мі.
Відповідач заперечував щодо розміру застосованих позивачем тарифів посилаючись на те, що вищевказані розпорядження КМДА № 516, 980, 1332 та 1127 не були подані на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції, вони відповідно не набрали чинності, а отже, у Позивача відсутні підстави для їх застосування.
Суд не погоджується з твердженнями відповідача щодо недійсності вказаних розпоряджень КМДА з огляду на наступне.
Статтею 9 Закону України „Про ціни і ціноутворення” встановлено, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які своїм рішенням установлюють ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги в розмірі, нижчому від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво (надання), зобов'язані відшкодовувати суб'єкту господарювання різницю між затвердженим розміром ціни (тарифу) та розміром економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) зазначених послуг за рахунок коштів відповідних бюджетів.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.96 № 1548 „Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)” розпорядженнями Київської міської державної адміністрації встановлювались тарифи на теплову енергію (послуги теплопостачання) для всіх груп споживачів, тарифи на послуги з водопостачання і водовідведення, які надаються суб'єктами підприємницької діяльності незалежно від форми власності для всіх споживачів.
Згідно з частиною 2 пункту 1 статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.
Статтею 5 Закону України "Про місцеве самоврядування" до системи органів місцевого самоврядування відносяться, в тому числі, сільські, селищні, міські ради, а також їх виконавчі органи.
Відповідно до підпунктів 2 пунктів "а" частини 1 статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування" та статті 10 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" встановлення тарифів на послуги з водопостачання та водовідведення у місті Києві віднесено до компетенції Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА).
Відповідно до статті 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" органи місцевого самоврядування встановлюють тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі не нижче економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво. При встановленні цін/тарифів на послуги, які виробляються суб'єктами природних монополій, регулювання діяльності яких здійснюється Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України та Національною комісією регулювання електроенергетики України відповідно до законодавства, повноваження органів місцевого самоврядування поширюються виключно на тариф (складову тарифу), який (яка) не підлягає встановленню Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України.
Суд зазначає, що виконавчий орган Київради (Київська міська державна адміністрація) при прийнятті розпоряджень щодо затвердження тарифів на житлово-комунальні послуги діяв як орган місцевого самоврядування відповідно до власних (самоврядних) повноважень, передбачених Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні" та "Про житлово-комунальні послуги".
Таким чином, доводи відповідача про незастосування акта виконавчого органу місцевого самоврядування на підставі статті 4 Господарського процесуального кодексу України не відповідають фактичним обставинам справи, так як спірні акти прийнято в межах компетенції виконавчого органу місцевого самоврядування та у порядку, визначеному документом, що регламентує його діяльність; крім того, належних доказів визнання недійсними зазначених актів відповідач не надав.
Згідно з поданим відповідачем обґрунтованим контррозрахунком, який в частині визначення вартості питної води для потреб холодного водопостачання та послуг водовідведення за період з вересня 2008 року по вересень 2010 року відповідає вимогам чинного законодавства, умовам Договору, даним актів про зняття показань водолічильника, стверджується факт постачання позивачем відповідачу у вказані вище періоди питної води для потреб холодного водопостачання та послуг водовідведення холодної та гарячої води вартістю 24774,85 грн. за 2008 рік, 89860,56 грн. за 2009 рік, 74001,21 грн. за 2010 рік, всього на суму 188636,62 грн.
За період вказаний період відповідачем було сплачено грошові кошти за послуги згідно Договору у розмірі 162527,36 грн., що не заперечується сторонами та підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень та банківськими виписками з рахунку відповідача.
Таким чином, стягненню з відповідача підлягає заборгованість по оплаті вартості питної води для потреб холодного водопостачання і гарячого та холодного водовідведення за період з вересня 2008 року по вересень 2010 року, яка за контррозрахунком відповідача, з яким погоджується суд, складає 26109,26 грн. (188636,62 грн. -162527,36 грн.).
Щодо позовних вимог про стягнення з Відповідача заборгованості по оплаті вартості холодної води, яка була поставлена позивачем на теплові пункти для підігріву за період з вересня 2008 року по вересень 2010 року судом встановлено наступне:
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.
Згідно ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору.
Згідно п. 2.1 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, що затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27 червня 2008 року № 190 (далі -Правила), договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду та питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги".
Розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку. Розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору (п. 3.1, 3.7 Правил).
Відповідно до п. 3.13 Правил суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення. Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.
Суд зазначає, що договір № 09756/4-11-С від 10.12.2001р., укладений між сторонами не передбачає обов'язку відповідача сплачувати за послуги з постачання холодної води, що використовувалась для виготовлення гарячої.
Доказів на підтвердження укладення договору на постачання питної води для виготовлення гарячої між сторонами, позивачем не надано. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази перебування на балансі відповідача ІТП (котельні),
В якості доказу по справі відповідач надав суду Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1410070 від 01.06.2000р., укладений між відповідачем та АЕК "Київенерго", предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим Договором. Як вбачається з наданих відповідачем доказів, останній належним чином здійснює оплату за поставлену теплову енергію у гарячій воді відповідно до умов договору № 1410070 від 01.06.2000р.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що у позивача відсутні підстави для виставлення рахунків відповідачу за постачання питної води, що використовується для виготовлення гарячої води, оскільки між сторонами відсутні договірні відносини з приводу надання таких послуг.
За вказаних обставин, позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 116 956,33 грн вартості холодної води, яка була поставлена позивачем на теплові пункти для підігріву не підлягають задоволенню.
Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 8 221,26 грн пені, 15 959,24 грн - збитків від інфляції та 5 443,15 грн - 3 % річних.
Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно ч.3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 3.6 договору № 09756/4-11-С від 10.12.2001р. на надання послуг з водопостачання та водовідведення відповідач розраховується за надані послуги у порядку, встановленому чинним законодавством у п'ятиденний термін з дня представлення позивачем платіжних документів до банківської установи.
Позивачем не було надано суду належних доказів виставлення ним платіжних документів до банківської установи із зазначенням дати звернення позивача до банку, у зв'язку з чим неможливо встановити початок перебігу прострочення грошових зобов'язань з боку відповідача.
Як зазначено у п. 18 Листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005р. № 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році” господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати «перерахунок»замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак з огляду на вимоги частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.
Якщо для здійснення перерахунку необхідні додаткові матеріали, суд витребує їх у позивача, а в разі неподання ним таких матеріалів - з урахуванням обставин конкретної справи залишає позов (в частині стягнення відповідних спірних сум) без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України або відмовляє в задоволенні позову у відповідній частині у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.
Під час нового розгляду справи суд зобов'язував позивача надати детальний розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат із зазначенням періоду (дата початку нарахування та дата по яку нараховується, за кожний місяць окремо), за який ним нараховувались штрафні санкції та докази на підтвердження факту прострочення позивачем грошового зобов'язання.
Суд зазначає, що наведений у позовній заяві розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, є неналежним доказом заявлених вимог, оскільки не відповідає фактичній сумі боргу, крім того з розрахунку неможливо встановити конкретний період нарахування (з - по) нарахування штрафних санкцій.
З огляду на ст. 33 Господарського процесуального кодексу України заявлена позивачем до стягнення сума пені, інфляційних втрат та 3 % річних є необґрунтованою, у зв'язку з чим, суд не є зобов'язаним здійснювати розрахунок суми пені в обґрунтування вимог позивача, оскільки саме останнім зазначені вимоги перед судом не доведені належними засобами доказування.
Тому вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.5 статті 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
при задоволенні позову - на відповідача;
при відмові в позові - на позивача;
при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, витрати по сплаті державного мита покладаються:
на позивача в сумі 2 009 грн 57 коп., на відповідача - 261 грн 09 коп.
Витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються:
на позивача в розмірі 210,04 грн, на відповідача - 25,96 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Академічний-17" (03179, м. Київ, вул. Чорнобильська, буд. 12, 12-А, 14; ідентифікаційний код 23698345) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 1-А; ідентифікаційний код 03327664) 26 109 (двадцять шість тисяч сто дев'ять) грн 26 коп. заборгованості по оплаті вартості питної води для потреб холодного водопостачання і водовідведення, 261 (двісті шістдесят одну) грн 09 коп. державного мита та 25 (двадцять п'ять) грн 96 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Пукшин Л.Г.
дата підписання рішення 28.09.2011 р.