19.09.11р.Справа № 23/5005/9400/2011
За позовом Комунального підприємства "Дорожник" Дніпродзержинської міської ради,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Адатранссервіс", м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області
про визнання договору безоплатного зберігання б/н від 26.11.2008р., акту прийому - передачі від 26.11.2008р. до нього, недійсними
Суддя Бєлік В.Г.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1. - дов. № 22 від 29.06.2011р., юрист;
від відповідача: ОСОБА_2. - дов. № 05 від 08.08.11р., юрист.
Комунальне підприємство "Дорожник" Дніпродзержинської міської ради звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Адатранссервіс", в якому, з урахуванням заяви про уточнення предмету позову просить:
- визнати Договір безоплатного зберігання б/н від 26.11.2008р., акт прийому - передачі від 26.11.2008р. до нього, додаткову угоду № 1 від 26.11.2008р. та додаткову угоду № 2 від 27.11.2008р., укладені між сторонами - недійсними.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладенні Договору безоплатного зберігання б/н від 26.11.2008р. сторонами не було погоджено строк дії договору, як того вимагає ч.3 ст. 180 ГК України. Позивач вважає, що спірний Договір та акт прийому - передачі від 26.11.2008р. до нього був підписаний колишнім директором ОСОБА_3. з порушенням діючого законодавства та з перевищенням господарської компетенції. Договір не мав на меті встановлення, зміну або припинення зобов'язань, був укладений на вкрай невигідних умовах для підприємства, а тому повинен бути визнаний недійсним.
В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечує, подав відповідний відзив на позов.
За згодою сторін у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ч.2 ст. 85 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд
Між Комунальним підприємством "Дорожник" Дніпродзержинської міської ради (Зберігач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Адатранссервіс" (Поклажодавець) укладений Договір безоплатного зберігання б/н від 26.11.2008р.
Відповідно до даного Договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, поклажодавець передає, а зберігач приймає на безоплатне зберігання пісково-сольову суміш у кількості 1 000,00 тон на суму 57 231,51 грн. (п.1.1. договору).
Позивач вважає, що спірний договір з додатками та акт прийому - передачі від 26.11.2008р. до нього був підписаний колишнім директором ОСОБА_3. з порушенням діючого законодавства та з перевищенням господарської компетенції. Договір не мав на меті встановлення, зміну або припинення зобов'язань, був укладений на вкрай невигідних умовах для підприємства, при його укладенні сторонами не було погоджено строк дії договору, як того вимагає ч.3 ст. 180 ГК України, а тому повинен бути визнаний недійсним.
Відповідач стверджує, що доводи позивача щодо визнання недійсними договору безоплатного зберігання б/н від 26.11.2008р., акту прийому - передачі від 26.11.2008р. до нього та укладених між сторонами додаткових угод: № 1 від 26.11.2008р. № 2 від 27.11.2008р., є необґрунтованими та безпідставними.
Суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203, Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або інших сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків,
Як зазначалось раніше, між позивачем та відповідачем був укладений Договір безоплатного зберігання б/н від 26.11.2008р.
За вимогами ст. 937 Цивільного кодексу України, договір зберігання укладається у письмові формі у випадках, встановлених ст. 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.
Відповідно до ст. 207 цього кодексу, Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Спірний договір викладений в одному документі, підписаний директорами обох сторін, тобто уповноваженими особами та скріплений печатками обох підприємств.
Отже вимоги діючого законодавства щодо форми укладення спірного договору сторонами виконані.
Договір сторонами виконувався.
Як вбачається з наданих до справи доказів (копій видаткових накладних № БТ-2611/1 від 26.11.2008р., № РН-0000021 від 25.01.2008р., № РН-0000007 від 13.01.2008р., № 250105 від 25.01.2008р.) пісково-сольова суміш належить відповідачу.
Майно було передано відповідачем, а позивачем прийнято без будь-яких зауважень, що підтверджено укладеним між сторонами актом прийому - передачі товару від 26.11.2008р., що є невід'ємною частиною договору.
Отже, наявність вільного волевиявлення учасників спірного договору, його відповідність внутрішній волі при його укладенні та направленість на настання наслідків обумовлених цим правочином є доведеними.
Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Тому, доводи позивача про укладання договору на безоплатній основі є порушенням його прав та ставить в невигідне положення не приймаються судом.
В судовому засіданні, що відбулось 13.09.2011р. представником позивача заявлено клопотання про призначення почеркозавчої та технічної експертизи спірного договору, додаткових угод до нього та актів приймання майна на зберігання.
Клопотання позивача за наявності доказів, наданих відповідачем та обставин, встановлених судом, які підтверджують правомірність договору, задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 33 Г ПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу в підтвердження порушення вимог законодавства при укладенні спірного договору.
Відповідно до положень Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", вирішуючи спір про визнання договору недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договору (його частини) недійсним і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
Виходячи з наявних в матеріалах справи доказів, суд вважає, що правові підстави для задоволення позову відсутні.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.84 ГПК України.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Суддя В.Г. Бєлік
Повне рішення складено 26.09.2011р.