"18" серпня 2011 р. м. Київ К-5650/08
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого: Маринчак Н.Є.
Суддів: Костенка М.І., Островича С.Е., Рибченка А.О., Степашка О.І.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Підволочиському районі Тернопільської області
на постанову господарського суду Тернопільської області від 12 січня 2007 року
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2007 року
у справі № №15а/268-4322(8/133-1925)
за позовом Державної податкової інспекції у Підволочиському районі Тернопільської області
до Приватного підприємства «Бага», Приватного підприємства «Багро»
про визнання недійсним господарського зобов'язання, -
встановив:
У квітні 2006 року позивач звернувся до господарського суду Тернопільської області з позовом, в якому поставлено питання про визнання недійсним господарського зобов'язання яке виникло на підставі договору про надання інформаційних (консультаційних) послуг від 05.01.2004 року за №5/1, стягнення з ПП «Багро»та ПП «Бага»в дохід державного бюджету коштів в розмірі по 8000 гривень з кожного.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що ПП «Бага»та ПП «Багро»укладено договіо №5/1 від 05.01.2004 року про надання інформаційних (консультативних) послуг, який знаходиться не в рамках проведення фінансово-господарської діяльності, а з метою формування податкового кредиту з ПДВ та зменшення сум податку, які підлягають до сплати. Відповідачі усвідомлювали протиправність укладеного договору та суперечність його інтересам держави та суспільства. ПП «Багро»з моменту втрати документів бухгалтерського та податкового обліку свідомо не проводило заходи, направлені на відновлення даних документів, що свідчить про намір приховати показники за наслідками своєї фінансово-господарської діяльності, в тому числі і щодо фінансово-господарської операції з ПП «Бага»
Постановою господарському суду Тернопільської області від 12 січня 2007 року залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2007 року, в задоволені позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що оспорюваний правочини не суперечать інтересам держави та суспільства, а аргументація позивача базується на припущеннях, оскільки виконання платником податків при обчисленні податку на додану вартість вимог Закону України «Про податок на додану вартість»у жодному разі протиправними діяннями вважатись не можуть. Крім того, належних та допустимих доказів, які б підтверджували протиправні дії з боку Приватного підприємства «Бага»та Приватного підприємства «Багро» державною податковою інспекцією у Підволочиському районі Тернопільської області суду не представлено, обставини, з якими закон пов'язує визнання господарських зобов'язань недійсними і настання певних юридичних наслідків для сторін, у встановленому порядку позивачем не доведено.
Не погоджуючись з рішеннями першої та апеляційної інстанцій, ДПІ у Підволочиському районі Тернопільської області звернулася із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову господарського суду Тернопільської області від 12 січня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2007 року.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій було встановлено наступне.
10.03.2006 року Гусятинською міжрайонною держаною податковою інспекцією проведено позапланову виїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість ПП «Бага»за період з 01.01.2004 по 31.12.2005 років, за наслідками якої складено акт № 320/23/24635140.
Висновками перевірки, зокрема, встановлено, що на підставі договору № 5/1 від 05.01.2004 року ПП «Багро»надано ПП«Бага»інформаційні (консультаційні) послуги. Відповідачами на виконання договору підписано акт здачі - прийняття робіт (надання послуг) від 16.03.2004 року на загальну суму 8000,00 гривень, в тому числі ПДВ - 1333,33грн. Суму ПДВ включено ПП «Багро»до податкового кредиту та відображено в декларації з податку на додану вартість за березень 2004 року. Крім того, оформлено податкову накладну № 60 від 16.03.2004 року, а його контрагентом згідно платіжних доручень № 45 від 18.05.2004 року на суму 4900,00грн. та № 56 від 01.06.2004 року на суму 3100,00грн. проведено оплату і наслідки вказаної господарської операції відображено в бухгалтерському та податковому обліку.
Надаючи оцінку обставинам у справі колегія суддів касаційної інстанції виходить з того, що ст.ст.207, 208 Господарського кодексу України визначається недійсність господарського зобов'язання та наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним. Положення статей 207,208 Господарського кодексу України застосовуються з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.
Крім того, слід врахувати, що санкції передбачені ст.208 Господарського кодексу України є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, а відтак вони не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню ч.1 ст.238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст. 250 ГК України, що контролюючим органом залишено без уваги.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що оспорюваний правочин не є таким, що суперечить інтересам держави та суспільства, а також контролюючим органом не зазначено жодної із обставин, на підтвердження того, що виконуючи умови правочинів, сторони діяли з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства.
Пунктом 10 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України від 17.03.2001р. № 110 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.03.2001р. передбачено, що факти порушень податкового та іншого законодавства посадова особа органу державної податкової служби оформляє актом перевірки, в якому чітко викладається зміст порушення з обґрунтуванням порушених норм законодавчих актів та вказуються конкретні їх пункти і статті.
Позаплановою виїзною документальною перевіркою дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість Приватним підприємством «Бага»за період з 01.01.2004р. по 31.12.2005р. (період включає в себе і час коли відповідачами укладено спірний договір) встановлено порушення відповідачем - 1 пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого донараховано до бюджету 1333,33грн. податку на додану вартість за березень 2004 року, результати якої оформлено актом № 320/23/24635140 від 10.03.2006р.
Позивачем не враховано того, що предметом спірного договору являлося надання (отримання) послуги, а не купівля-продаж товарно-матеріальних цінностей; за результатами виконання даного правочину в Приватного підприємства "Багро" виникли податкові зобов'язання з ПДВ (п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»), а не право на отримання податкового кредиту.
Водночас із акта перевірки Приватного підприємства «Бага»слідує, що останній суми податку на додану вартість, сплачені своєму контрагенту, включив до складу податкового кредиту з ПДВ у деклараціях за відповідні звітні періоди; понесені Приватним підприємством «Бага» витрати як компенсація вартості послуг, наданих йому Приватним підприємством «Багро»для подальшого їх використання у власній господарській діяльності, згідно з п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” включені до складу валових витрат по податку на прибуток, що підтверджується договорами № 20Т-09/05 від 20.09.2005р., № 03/02-05 від 03.02.2005р., №29/6-1 від 29.06.2005р., № 68 від 05.05.2005р., № 29/07 від 29.07.2005р., № 20-05/05 від 20.05.2005р. та договорами оренди напівпричепа від 01.04.2005р. і суборенди автомобіля від 01.04.2005р.
Відповідно до п.2 договору від 05.01.2004р. сторони передбачили зміст інформації (консультації), зокрема виконавець інформує (консультує) замовника. Згідно підпункту 7.2 договору, інформація (консультація) повинна бути надана замовнику письмово у вигляді звіту та усно, або на електронних носіях.
Отже, Державною податковою інспекцією у Підволочиському районі Тернопільської області не представлено жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували протиправні дії з боку відповідачів, обставини, з якими закон пов'язує визнання господарських зобов'язань недійсними і настання певних юридичних наслідків для сторін, у встановленому порядку позивачем не доведено.
За таких обстави колегія суддів касаційної інстанції вважає, що судові рішення попередніх судових інстанцій були прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Доводами касаційної скарги зазначені висновки суду не спростовані.
Отже, суди попередніх судових інстанцій, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права, постановили обгрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ухвалив:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Підволочиському районі Тернопільської області -залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Тернопільської області від 12 січня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2007 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав та в порядку передбаченому ст.ст.236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: ___________________Н.Є. Маринчак
Судді: ___________________М.І. Костенко
___________________С.Е. Острович
___________________А.О. Рибченко
___________________О.І. Степашко
Суддя Н.Є. Маринчак