Справа № 2-а-408/10/0227
Головуючий у 1-й інстанції: Шевчук Л.П.
Суддя-доповідач: Сторчак В. Ю.
08 липня 2011 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Сапальової Т.В.,Смілянця Е.С.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Хмільницькому районі Вінницької області на постанову Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 14 грудня 2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України у Хмільницькому районі Вінницької області про перерахунок пенсії , -
21.10.2010 року Позивач звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Хмільницькому районі Вінницької області про поновлення строку для звернення до суду та зобов'язання Відповідача нарахувати та виплатити недоплачену 30% надбавку до пенсії як дитині війни, згідно зі ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" починаючи з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009року та з 01 січня 2010 року проводити виплати в подальшому.
Постановою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 14 грудня 2010 року позов задоволено частково, а саме: зобов'язано Відповідача нарахувати та виплатити Позивачу 30% надбавку до пенсії, як дитині війни, відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року з 01 січня 2010 року по 14 грудня 2010 року з урахуванням виплачених сум.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити в задоволені позовних вимог Позивачу.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.197 КАС, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Позивач є особою, що належить до соціальної категорії громадян "діти війни" в розумінні статті 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", а відтак, на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені зазначеним вище Законом України.
Згідно статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" особам, що належать до соціальної категорії громадян "діти війни", з 01.01.2006 року Відповідач повинен був нараховувати та виплачувати щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначений статтею 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058, згідно якої мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Розмір прожиткового мінімуму для осіб щорічно встановлюється Законом України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" збільшено розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Відповідно зріс і розмір мінімальної пенсії.
На момент звернення Позивача до суду, нарахування доплати до її пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до положень статті 6 вищезазначеного Закону Відповідачем не здійснено, у зв'язку з чим вона звернулася до суду за захистом своїх прав.
Всупереч статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" Позивачу щомісячне підвищення до пенсії виплачувалось відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530.
З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, Закон України "Про соціальний захист дітей війни" має вищу юридичну силу в порівняні з Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530. Отже, Відповідач не правомірно виплачував щомісячне підвищення до пенсії в меншому розмірі ніж це передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
Своїми діями Відповідач допустив звуження змісту та обсягу прав та свобод позивача, передбачених статтею 22 Конституції України, в якій зазначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Виходячи з приписів частини 2 статті 152 Конституції України та дати ухвалення рішень Конституційним Судом України, колегія суддів погоджується з висновками суду, щодо наявності у Відповідача обов'язку нараховувати та сплачувати Позивачу доплату до пенсії, передбачену статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Однак, судом першої інстанції не враховано пропущений Позивачем строк звернення до адміністративного суду, не надано оцінку поважності причин його пропуску та помилково зобов'язано управління Пенсійного фонду України у Хмільницькому районі Вінницької області здійснити нарахування та виплату Позивачу підвищення до пенсії відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в розмірі, що обчислюється з урахуванням встановленого законом прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність за періоди з з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року з 01 січня 2010 року по 14 грудня 2010 року вважаючи, що строк не пропущений в силу ч.2 ст.87 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Проте, судом не враховано приписи ч. 1 цієї ж статті, відповідно до якої необхідною передумовою виплати пенсіїї є її нарахування, і лише в такому випадку невиплачені з вини органів пенсійного фонду пенсіїї підлягають стягненню без обмеження строку.
Згідно частини 2 статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про пропущення своїх прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи, що про своє порушене право позивач мав відомості під час щомісячного отримання пенсії, то поважні причини пропуску звернення до суду за висновком колегії суддів відсутні, отже наслідки пропуску строку звернення до суду підлягають застосуванню.
Так як, в позовних вимогах позивач просить поновити пропущений строк для звернення до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів, суд першої інстанції мав би ще на стадії відкриття провадження у справі винести ухвалу про залишення адміністративного позову в частині поновлення позивачу строку звернення до суду по вимогам, які стосуються періодів починаючи з 09.07.2007 року 20.04.2010 року без розгляду, та продовжувати розгляд справи по суті тільки щодо вимог, заявлених в межах шестимісячного строку.
Таким чином, враховуючи положення ч. 2 ст. 99 КАС України, право позивача на отримання щомісячної державної соціальної допомоги у вигляді підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком підлягає захисту за період з 21.04.2010 року, оскільки позов подано до суду 21.10.2010 року.
Колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо відмови в частині позовних вимог позивачу, а саме, щодо проведення перерахунку та виплати підвищення до пенсії в подальшому та в свою чергу, зазначає, що заявлений позов в цій частині задоволенню не підлягає, такі позовні вимоги суперечать змісту законодавства, оскільки судове рішення повинно бути наслідком чинного правового регулювання, а не обмежувати волю законодавчого органу в майбутньому змінювати правове регулювання суспільних відносин. Тому в задоволенні позову в цій частині Позивачу слід відмовити.
При цьому суд апеляційної інстанції не заперечує права Позивача на одержання пенсії в подальшому в розмірі, визначеному законами України, разом з тим реалізація такого права повинна відбуватися в межах правових норм чинного законодавства України.
Водночас, суд апеляційної інстанції вважає за необхідним звернути увагу і на наступне.
Так, наявний між сторонами спір, згідно імперативних норм ст. 183-2 КАС України мав би бути вирішений судом першої інстанції в порядку скороченого провадження, тобто без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Натомість, суд не звернув увагу на те, що згідно ч. 4 ст. 183-2 КАС України він володів можливістю перейти на розгляд справи за загальними правилами цього Кодексу лише в разі недостатності повідомлених позивачем обставин та за результатами розгляду поданих відповідачем заперечень тільки після застосування скороченого провадження.
Неврахування викладеного на думку судової колегії позбавило позивача можливості звернути прийняту судом на її користь постанову до негайного виконання (абз. 9 ч. 1 ст. 256 КАС України); збільшило процедуру перегляду судового рішення (ч. 10 ст. 183-2 КАС України).
Колегія суддів апеляційної інстанції також зазначає, що суд першої інстанції не вирішив питання щодо розподілу судових витрат, які мають здійснюватись в порядку, передбаченому ч.3 ст.94 КАС України, тобто пропорційно задоволеним вимогам.
В силу пункту 3 частини 1 статті 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Враховуючи викладене, беручи до уваги положення ст. 195 КАС України, яким суду апеляційної інстанції надано право перегляду рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови
Керуючись ст.ст. 160, 167, 183-2, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Хмільницькому районі Вінницької області задовольнити частково .
Постанову Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 14 грудня 2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України у Хмільницькому районі Вінницької області про перерахунок пенсії, - скасувати < Текст > .
Прийняти нову постанову.
Позовні вимоги в частині зобов'язання управління Пенсійного фонду України в Хмільницькому районі Вінницької області нарахувати та виплатити позивачу 30% надбавку до пенсії, як дитині війни, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком за період з 09.07.2007 року по 20.04.2010 року, - залишити без розгляду.
Адміністративний позов задовольнити.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Хмільницькому районі Вінницької області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 30% надбавку до пенсії, як дитині війни, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком починаючи з 21.04.2010 року з урахуванням проведених виплат
Присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 3,40 грн. понесених судових витрат по сплаті судового збору.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст. 212 КАС України
Головуючий /підпис/ Сторчак В. Ю.
Судді /підпис/ Смілянець Е. С.
/підпис/ Сапальова Т.В.
Копія вірна:
Секретар: