Справа № 2-а-1787/11/2211
29 липня 2011 року суддя Нетішинського міського суду Хмельницької області Гаврищук Л.П., розглянувши ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в м. Нетішині про визнання неправомірними дій, зобов'язання відповідача у належному розмірі нараховувати і виплачувати підвищення до пенсії «дитині війни»,-,-
Позивачка звернулася до Управління пенсійного фонду України в м. Нетішині про визнання дій протиправними, зобов'язання здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії за період з 22.12.2010 року і до втрати такого права. Позовні вимоги мотивує тим, що має статус дитини війни і відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на підвищення пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Проте, таке підвищення до пенсії, у визначеному законом розмірі, відповідачем не виплачується. У зв'язку з цим просить визнання дій протиправними, зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату недоплаченої соціальної допомоги за період з 22.12.2010 року до втрати такого права.
Відповідно до ч.4 ст.183-2 КАС України, суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Ухвалою судді Нетішинського міського суду Хмельницької області від 14.07.2011 року вимоги позивача за період з 22.12.2010 року по 12.01.2011року включно залишено без розгляду в зв'язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду.
Як вбачається з паспорту позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України. На час закінчення 2 вересня 1945 року Другої світової війни позивачу було менше 18 років.
Судом встановлено, що позивач є пенсіонером та має статус дитини війни в розумінні ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», що підтверджується пенсійним посвідченням з відповідною відміткою виданого на ім'я позивача.
Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 р. № 2195-ІV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне грошове довічне утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
З огляду на викладене, суд не бере до уваги положення частини третьої статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
Позивач має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, що передбачено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Наявність такого права у позивача є визначальною дня вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (частина друга статті 46 Конституції України).
Управління ПФУ в м. Нетішин як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсії та доплат до них, повинен був діяти відповідно до вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і здійснити відповідне підвищення пенсії позивачу. Однак, відповідач, у порушення зазначених положень Закону, таких нарахувань не проводив.
Аналізуючи норми діючого законодавства, матеріали справи, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо відмови позивачу у здійсненні нарахування та виплати підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є протиправними.
Враховуючи протиправність дій відповідача, з метою захисту прав позивача від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, суд прийшов до висновку про необхідність захисту цих прав шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період, що знаходиться в межах шестимісячного строку звернення до суду, а саме за період з 12.01.2011 року з урахуванням проведених виплат та проводити такі виплати надалі.
На розсуд суду порушене право позивача слід захистити таким чином, щоб запобігти виникненню умов, які становлять таке порушення та не допустити подальшого існування таких умов. Тобто, слід зобов'язати відповідача нараховувати та щомісячно виплачувати передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державну соціальну допомогу в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком починаючи з 12.01.2011 року по день втрати такого права.
Суд зазначає, що відсутність бюджетного фінансування не може бути причиною невиконання покладених на управління Пенсійного фонду України в м. Нетішин зобов'язань, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується, на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не доведена правомірність своїх дій щодо відмови позивачу у здійсненні нарахування та виплати підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Оцінивши за правилами, встановленими ст. 86 КАС України повідомлені позивачем обставини, а також наявні у матеріалах справи докази, з урахуванням вищезазначених положень чинного законодавства України, суд вважає, що адміністративний позов є частково обґрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню.
Враховуючи положення абзацу дев'ятого частини 1 статті 256 КАС України, відповідно до якого, негайно виконуються постанови суду, прийняті в порядку скороченого провадження, постанова суду підлягає негайному виконанню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 11, 69-71, 79, 86, 94, 158-163, 167,183-2, 256 КАС України, -
Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в м. Нетішині щодо відмови у здійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії з підвищенням її розміру на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з 12.01.2011року протиправними.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Нетішині таку надбавку до пенсії за період з 12.01.2011року нарахувати та виплатити ОСОБА_1 відповідно до ст. 6 Закону України «про соціальний захист дітей війни» обчисленої виходячи з вимог ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із врахуванням виплачених сум і проводити нарахування до втрати такого права.
Постанова суду підлягає негайному виконанню.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови.
Постанова, прийнята у скороченому провадженні, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною. У разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, ухвала суду апеляційної інстанції по такій справі є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Гаврищук Л. П.
Відповідно до ст. 99 КАС України (в новій редакції) строк для звернення до адміністративного суду встановлений у шість місяців, а тому, нарахування недоплаченої суми пенсії позивачеві, повинно здійснюватись у межах даного строку, тобто за 6 місяців. Вимоги, які виходять за межі встановленого строку, задоволенню не підлягають.
Так як правовою підставою для звернення до адміністративного суду є захист порушених прав, свобод чи інтересів, то право на позов у особи виникає лише після порушення відповідачем її права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.
Частиною 2 ст. 99 КАС України встановлено шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду.
Дана норма закону означає, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За змістом ст. 100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку.
З огляду на дану норму, внаслідок пропущення строків звернення до адміністративного суду для позивача наступають негативні юридичні наслідки.
В даному випадку, судом не встановлено поважності пропущеного строку звернення до суду позивачем. Також останнім вимога щодо поновлення пропущеного ним строку позовної давності не висувалась, в зв'язку з чим суд знаходить обґрунтованими підстави для відмови в задоволенні позову щодо здійснення перерахунку заборгованості, яка утворилася з 01.02.2010 року з підстав пропуску строку позовної давності, та у зав'язку з цим відмовити в задоволенні цієї частини позовних вимог.
Заперечуючи проти позову, відповідач просить відмовити у його задоволенні ще і за тих підстав, що позивачем пропущений строк на звернення до суду. Проте судом встановлено, що позивачка звернулася до суду у межах шестимісячного строку, встановленого ст.99 КАС України, оскільки відповідь від УПФУ стосовно мотивів відмови у здійсненні перерахунку датована 20.09.2010 р. й надіслана позивачці поштою, відповідно про порушення її прав позивачці стало відомо лише після отримання відповіді.