Справа № 2-1805/11
(заочне)
"15" вересня 2011 р. Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі головуючого -
судді Шрамка Р. Т.
з участю секретаря: Панилик О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Стрию справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з Обмеженою відповідальністю ПІК «Стрийжитлобуд», ОСОБА_2, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог ОСОБА_3 про визнання додаткової угоди недійсною суд, -
встановив:
Позивач звернувся в суд з позовом до від 23 травня 2006р. про внесення змін до договору інвестування будівництва житла №0501/06 від 05 січня 2006р. укладену між ТзОВ «Проектно-інвестиційна компанія «Стрийжитлобуд»та ОСОБА_2 щодо об'єкту інвестування за адресою м. Стрий вул.. Ленкавського, 1Б у вигляді двохкімнатної квартири на другому поверсі, загальною площею 50.5 кв.м., загальною вартістю 121149 грн. 50 коп. недійсною з моменту вчинення. В судовому засіданні позивач пояснив, що 03.09.2003р. між ОСОБА_1 та РВ ФДМУ у Львівській області було укладено договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва - 106 квартирного житлового будинку по вул. Ленкавського в м.Стрию Львівської області. 21.06.2004р. між позивачем та Відповідачем 1 (ТзОВ ПІК «Стрийжитлобуд») було укладено договір, посвідчений приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу з реєстровим № 1038. 05 січня 2006р. між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 (ОСОБА_2.), було укладено договір № 0501/06 інвестування будівництва житла та 23.05.2006 року, було укладено додаткову угоду, до даного договору, відповідно до якої «Клієнт (Відповідач-1) передає, а забудовник приймає замовлення за кошти клієнта побудувати для нього об'єкт інвестування за адресою: м.Стрий, вул.Ленкавського, буд. 1«б». Характеристика об'єкту інвестування: дві кімнати, поверх другий, загальною площею 50,5 м. кв., загальною вартістю 121149,50 грн. в тому числі ПДВ 20191,58 грн. (п. 1 договору). Відповідно до п.2.1. договору, забудовник зобов'язується: побудувати клієнту об'єкт інвестування за його кошти у відповідності до розробленої, згідно діючих норм та стандартів, проектно-кошторисної документації, терміном до 31.12.2006р. Укладаючи оскаржувану додаткову угоду від 23.05.2006 року, ТзОВ ПІК «Стрийжитлобуд»діяв саме на підставі та в межах повноважень, які надані йому, договором від 21.06.2004 року, укладеного між мною та ТзОВ ПІК «Стрийжитлобуд», і внаслідок цього оскаржуваний договір стосується інтересів позивача. Позивач вважає, що спірний договір про інвестування ТзОВ ШК «Стрийжитлобуд»свідомо укладало в формі, що суперечить чинному законодавству України, для того, щоб у нього не виникало зобов'язань за цим договором, а у відповідача 2, виникла хибна уява про наявність у неї права на можливість одержання у власність квартири за цим договором. Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, то такий правочин визнається судом недійсним. Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Рішенням суду від 19.04.2011 року, судом встановлено, що п.2.6. оспорюваного договору прямо суперечить ст.., ст.. 9, 12 Закону України «Про іпотеку»"; даний договір (від 21.06.2004року), є неукладеним, а тому не може бути визнаний недійсним, оскільки такий, договір не вчинено. Тобто - материнський договір, який нібито слугував підставою для заключення додаткової угоди від 23.05.2006 року, є неукладеним, а додаткова угода від 23.05.2006 року є похідною від договору від 21.06.2004 року. Отже дана додаткова угода від 23.05.2006 року є недійсною. Крім того, 29.03.2004 року, в Львівській філії АБ «БРОКБІЗНЕСБАНК»ТзОВ ПІК «Стрийжитлобуд»(Відповідач 1) отримало кредит згідно кредитного договору №80 від 29.03.2004 року. Того ж дня (29.03.2004 року) за нотаріально посвідченою згодою моєї дружини, мною було підписано договір поручительства за зобов'язаннями відповідача 1 перед Львівською філією АБ «БрокбізнесБанк» по кредитному та іпотечному договорам, та придбаний позивачем ОНБ і майнові права на нього будуть передано в заставу та іпотеку, а відтак нотаріусом було накладено заборону, щодо відчуження ОНБ та майнових прав на нього. Окрім того, ніхто не попередив відповідача 2 (в жодному пункті додаткової угоди від 23.05.2006 року, до договору № 0501/06 укладеного 05 січня 2006 року не вказано), які можуть бути наслідки вкладання грошей в такий об'єкт, якщо ТзОВ ПІК «Стрийжитлобуд» не виконає умов кредитного та іпотечного договорів, а також умов договору від 21.06.2004 року. Отже в силу накладеної заборони щодо відчуження ОНБ та майнових прав на нього відповідачі, заключаючи оспорюваний правочин не був наділений необхідним обсягом дієздатності на заключення такого роду договору. Зазначені вище обставини мають істотне значення для правильного вирішення питання щодо законності укладеної між відповідачем 1 та відповідачем 2 додаткової угоди від 23.05.2006 року, до договору № 0501/06 укладеного 05 січня 2006 року, позаяк на момент її укладення майнові права на будинок вже перебували під заставою (в іпотеці), а на сам ОНБ було накладено заборону. А відтак, відповідач 1 не був наділений необхідним обсягом дієздатності на заключення такого роду додаткових угод, а тому просить позовні вимоги задоволити та не заперечує проти прийняття заочного рішення по справі.
Відповідач 1 (ТзОВ ПІК «Стрийжитлобуд») в судове засідання не з'явився та не повідомив суд про причини своєї неявки хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений.
Відповідач 2 (ОСОБА_2.) в судове засідання не з'явилась та не повідомила суд про причини своєї неявки хоча про час та місце розгляду справи була належним чином повідомлена.
Третя особи ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась та не повідомила суд про причини своєї неявки хоча про час та місце розгляду справи була належним чином повідомлена в поданому письмовому запереченні повністю підтримала позовні вимоги.
Суд вивчивши матеріали справи, вважає, що позов слід задоволити, оскільки згідно ст.. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду, згідно ст.. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, згідно ст.. 16 п. 2 ч. 2 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання правочину недійсним, згідно ст.. 203 ч. 1 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, згідно ст.. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, згідно ст.. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин), згідно ст.. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, згідно п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними» відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено. Рішенням суду не може бути зобов'язано сторони здійснити державну реєстрацію правочину, оскільки це суперечить загальним засадам цивільного законодавства - свободі договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК). Норма частини третьої статті 182 ЦК України щодо можливості оскарження до суду відмови у державній реєстрації, ухилення від державної реєстрації, відмови від надання інформації про реєстрацію застосовується лише щодо дій (бездіяльності) органів, які здійснюють таку реєстрацію. Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК України, згідно п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009р. №14 «Про судове рішення в цивільній справі»відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили, або постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, цей вирок або постанова обов'язкові для суду лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи позов, який випливає з кримінальної справи чи зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. Інші прийняті в рамках кримінальної справи чи справи про адміністративне правопорушення постанови оцінюються судом згідно з положеннями статті 212 ЦПК. На підтвердження висновку суду щодо розміру відшкодування збитків у рішенні, крім посилання на вирок у кримінальній справі чи постанову у справі про адміністративне правопорушення, необхідно також зазначати докази, подані сторонами при розгляді цивільної справи (наприклад, врахування матеріального становища відповідача або вини потерпілого). Оскільки обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники (частина третя статті 61 ЦПК), то в інших випадках -ці обставини встановлюються на загальних підставах. Під судовим рішенням, зазначеним у частині третій статті 61 ЦПК, мається на увазі будь-яке судове рішення, яким справа вирішується по суті, яке ухвалює суд у порядку цивільного судочинства (рішення, в тому числі й заочне, або ухвала, а також судовий наказ), у порядку господарського судочинства -відповідно до Господарського процесуального кодексу України, у порядку адміністративного судочинства -відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України. За змістом частини третьої статті 14, частини третьої статті 61, частини другої статті 223 ЦПК особи, які не брали участі в цивільній, господарській або адміністративній справі, в якій судом ухвалено відповідне судове рішення, мають право при розгляді іншої цивільної справи за їх участю оспорювати обставини, встановлені цими судовими рішеннями. У даному випадку суд ухвалює рішення на основі досліджених у судовому засіданні доказів.
Як встановлено в судовому засіданні 03 вересня 2003р. ОСОБА_1 уклав з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва - 106 квартирного житлового будинку по вул. Ленкавського у м. Стрию Львівської області, про що свідчить вищевказаний договір за яким 03 жовтня 2003 року був складений акт прийому передачі об'єкта незавершеного будівництва -106 квартирного житлового будинку по вул.. Ленкавського у м. Стрию Львівської області.
21.06.2004 між ОСОБА_1 та ТзОВ «ПІК «Стрийжитлобуд»було укладено договір, посвідчений приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу ОСОБА_4 реєстровий № 1038 про відносини між сторонами щодо участі у будівництві об'єкта (будинку).
На підставі даного договору між ТзОВ "ПІК Стрийжитлобуд" та ОСОБА_2. було укладено договір інвестування будівництва житла № 0501/06 від 05 січня 2006 року, згідно якого ОСОБА_2, передає, а забудовник (ТзОВ «ПІК «Стрийжитлобуд») приймає замовлення за кошти клієнта побудувати для нього об'єкт інвестування за адресою : АДРЕСА_1, одна кімната, поверх п'ятий, загальною площею 46,4 м.кв., загальною вартістю 118273,6 грн. у т.ч. ПДВ 19712,27 грн. Відповідно до п.2.1. договору інвестування, забудовник зобов'язується: побудувати клієнту об'єкт інвестування за його кошти у відповідності до розробленої, згідно діючих норм та стандартів, проектно-кошторисної документації, терміном до закінчення IV кварталу 2006 р. та передати в державну адміністрацію всі необхідні документи для оформлення права власності на клієнта після завершення будівництва об'єкту інвестування, прийому будинку Державною приймальною комісією і повної оплати об'єкту інвестування. 23 травня 2006 року між ТзОВ «ПІК «Стрийжитлобуд»та ОСОБА_2, була укладена додаткова угода про внесення змін до договору інвестування будівництва житла, згідно якого змінився предмет договору, а саме: об'єктом інвестування є двох кімнатна квартира, по вул.. Ленкавського, 1б, поверх другий, загальною житловою площею 50,5 м.кв., загальною вартістю житла 121149,50 грн., в тому числі ПДВ 20191,58 грн.. Умови додаткової угоди ОСОБА_2 повністю виконані.
Однак, щодо договору від 21.06.2004р. укладеного між ОСОБА_1 та ТзОВ «ПІК «Стрийжитлобуд»та посвідченого приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу ОСОБА_4 реєстровий № 1038 про відносини між сторонами щодо участі у будівництві об'єкта (будинку) було подано позов ОСОБА_3 про визнання вказаного договору недійсним і згідно рішенням Стрийського міськрайонного суду від 19.04.2011 року в задоволенні даних позовних вимог відмовлено і встановлено, що п.2.6. оспорюваного договору прямо суперечить ст.., ст.. 9, 12 Закону України «Про іпотеку»"; даний договір (від 21.06.2004року), є неукладеним, а тому не може бути визнаний недійсним, оскільки такий, договір не вчинено тобто, рішення прийнято з врахуванням п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними». Дане рішення набрало законної сили, жодною із сторін не оскаржувалося, Відповідачем ОСОБА_2 не надано суду жодних доказів, які б свідчили про вчинення нею дій щодо оскарження даного рішення, тобто особа не скористалася своїм правом згідно ст.ст.15-16 ЦК України захистити свої права, а отже, первинний договір, згідно якого була укладена додаткова угода від 23.05.2006 року, є неукладеним, а додаткова угода від 23.05.2006 року є похідною від договору від 21.06.2004 року тому, дана додаткова угода від 23.05.2006 року є недійсною оскільки, нею порушуються права позивача та третьої особи.
Керуючись ст.ст.10, 60, 61 п. 3, 154, 209, 212, 214, 215, 218, 224 ЦПК України, ст..47 Конституції України, ст..11, ст..16 п.2 ч.2, 203 ч.1, 204, 215 ч.3, 236 ЦК України, п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними», п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009р. №14 «Про судове рішення в цивільній справі»суд, -
вирішив:
Позов задоволити.
Визнати додаткову угоду від 23 травня 2006р. про внесення змін до договору інвестування будівництва житла №0501/06 від 05 січня 2006р. укладену між ТзОВ «Проектно-інвестиційна компанія «Стрийжитлобуд»та ОСОБА_2 щодо об'єкту інвестування за адресою м. Стрий вул.. Ленкавського, 1Б у вигляді двохкімнатної квартири на другому поверсі, загальною площею 50.5 кв.м., загальною вартістю 121149 грн. 50 коп. недійсною з моменту вчинення.
Ухвалу суду від 12 липня 2011р. про забезпечення позову скасувати.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Львівської області шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Суддя:Р. Т. Шрамко