Україна
Харківський апеляційний господарський суд
"14" липня 2008 р. Справа № 49/28-08
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді ,
при секретарі Байбак О.І.
за участю представників сторін:
позивача - Задніченко О.С.
відповідача - Астаф'єв М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1470Х/3-7) на рішення господарського суду Харківської області від 28.05.08 р. по справі № 49/28-08
за позовом СТГО "Південна залізниця" в особі відокремленного структурного пірозділу Харківської дирекції залізничних перевезень, м. Харків
до ТОВ фірма "Водомер", м. Харків
про стягнення 42350,00 грн.
встановила:
У лютому 2008 р. позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача штраф у розмірі 42350,00 грн. за неправильно зазначений в документах код вантажоодержувача, з посиланням на те, що відповідач не сплачує суму штрафу у добровільному порядку.
Рішенням господарського суду Харківської області від 28.05.08 по справі № 49/28-08 (суддя - Кононенко О.В.) позов задоволено та стягнуто з відповідача -42350,00 грн. штрафу, 423,50 грн. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення мотивоване тим, що на відправника (відповідача) покладено обов'язок заповняти перевізні документи, оскільки відповідачем був невірно вказаний код одержувача та на підставі ст.ст. 118, 122 Статуту залізниць України відповідач повинен сплатити штраф у розмірі передбаченим законодавством.
Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає рішення незаконним, з порушенням норм матеріального та процесуального права, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та постановити нове рішення, посилаючись на те, що суд не дав правової оцінки наданим відповідачем доказам, а саме листу від 04.09.07 р. на ім'я начальника станції Новомосковськ - Дніпровський Придніпровської залізниці Коссовичу О.А., твердженням відповідача щодо процедури заповнення перевізних документів та суд при винесенні рішення не прийняв до уваги факт зазначення у накладних № 47445002, 47445001, у графі «станція та залізниця призначення» станція Золотишино Південної залізниці замість Залютино Південної залізниці, що є грубою помилкою працівників залізниці та свідчить про низький рівень виконавчої дисципліни працівників позивача. Не погоджується відповідач також з висновком суду щодо неприйняття доводів відповідача з приводу підпису перевізних документів невідомою особою. На думку відповідача, суд необґрунтовано не прийняв до уваги пояснення представника відповідача, в яких було зауважено на факт надання відповідачем перевізнику довіреності зі зразком підпису довіреної особи, на факт скріплення відомостей, указаних у накладних № 47445002, № 47445001 від 05.09.07 р., № 47444991 від 04.09.07 трьома різними підписами. Також суд залишив без уваги посилання відповідача на положення ч. 3 ст. 219 ГК України та твердження відповідача стосовно вжиття ним усіх заходів щодо недопущення правопорушення відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України.
Позивач з обставинами, викладеними у апеляційній скарзі не погоджується, подав заперечення на апеляційну скаргу, вважає рішення господарського суду законним, обґрунтованим і прийнятим з дотриманням норм матеріального права, просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. У запереченнях на апеляційну скаргу позивач зазначив, по перше - посилання відповідача на те, що суд не дав оцінку наданим відповідачем доказам, а саме листу від 04.09.07 р. на ім'я начальника станції Новомосковськ-Дніпровський Придніпровської залізниці Коссовичу О.А. з проханням дозволити додатковий план у вересні 2007 р. з відвантаженням металоконструкцій, в т.ч. 25 на піввагонів на станцію Залютино Південної залізниці не має значення для розгляду даної справи, по друге - твердження відповідача, що вантажовідправник безпосередньо не бере участі в процесі заповнення накладної, документ заповнює уповноважений працівник станції на підставі затвердженого плану перевезення на наявних відомостей про вантажовідправника та вантажоодержувача, не відповідає нормам чинного законодавства, а саме ст. 23 Статуту залізниць України та п. 2.1. Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Мінтрансу України від 21.11.2000 р. № 644, а ґрунтується лише на припущеннях та суб'єктивної думки представника відповідача, по третє посилання відповідача на те, що суд не прийняв до уваги факт зазначення у накладних № 47445002, 47445001 у графі «станція та залізниця призначення» станція Золотнишино Південної залізниці, що є грубою помилкою працівників залізниці є безпідставним і таким, що вводить суд в оману, оскільки відповідно до п. 2.1 Правил оформлення перевізних документів, які затверджені наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 р. № 644 вище зазначену графу заповнює вантажовідправник, а не залізниця відправлення. Також, позивач у запереченнях на апеляційну скаргу зазначив, що посилання відповідача на ч. 2 ст. 218, ч. 3 ст. 219 ГК України є необґрунтованим і таким, що суперечить нормам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, та відповідач не довів, що неправильне зазначення ним коду одержувача вантажу було допущено ним через дію непереборної сили, таким чином відповідач повинен нести господарську-правову відповідальність за допущене порушення господарського зобов'язання згідно ст. 118, 122 Статуту залізниць України.
Судова колегія, перевіривши матеріали справи, вислухавши представників позивача та відповідача встановила, що 09.09.2007 року на станцію «Залютине» Південної залізниці зі станції «Новомосковськ - Дніпропетровський» Придніпровської залізниці прибули вагони №№ 67849316, 67855247, 67701219 з вантажем «конструкції металеві», відправником якого є ТОВ «Водомер». В накладних № 47444991, 47440001, 47445002 на вказане відправлення, копії яких додані до матеріалів справи, відправником в графі "Одержувач" було вказано ТОВ «Водомер», код одержувача 5362.
Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що вказаний код 5362 одержувача вантажу був відображений відповідачем при заповненні комплекту перевізних документів, в тому числі і у дорожніх відомостях №№ 47445002, 47445001, 47444991, які, відповідно до абз. 2, п. 1.1. Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Мінтрансу України від 21.11.2000 р. № 644, разом з накладними, корінцями дорожніх відомостей, квитанціями про приймання вантажу до перевезення є комплектами перевізних документів. Згідно реєстраційної карти вантажовласника, копія якої додана до матеріалів справи станом на 14.01.2008 року ТОВ фірма «Водомер» має код вантажовласника по Південній залізниці - ТОВ “Водомер» - 3034.
Відповідно до ч. 2 ст. 908 Цивільного кодексу України загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Законом України "Про залізничний транспорт", статтею 3 визначається, що законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України "Про транспорт", Закону України "Про залізничний транспорт", Статуту залізниць України (Статут) та інших актів законодавства України. Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Відповідно до ч. 5 ст. 307 ГК України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів регламентуються Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.98 р. N 457.
Статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, які користуються залізничним транспортом (ст.2 Статуту). На підставі цього Статуту затверджені Мінтрансом Правила перевезень вантажів, які є обов'язковими для всіх юридичних осіб (ст. 5 Статуту).
Суд першої інстанції правомірно зазначав, що згідно до ст. 6 Статуту залізниць України накладна є основним перевізним документом встановленої форми, оформленим відповідно до цього Статуту та Правил і наданими залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення. Перевізний документ поєднує звичайну інформацію з кодованою інформацією, місця для кодування у ньому обведені жирними рамками.
У відповідності до ст. 23 Статуту залізниць України відправник повинен надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів).
Відповідно до п. 2.1. Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Мінтрансу України від 21.11.2000 р. № 644, вантажовідправник у графах комплекту перевізних документів "Одержувач" і "його поштова адреса" повинен зазначити точне й повне найменування установи, підприємства, організації, одержувача вантажу та його цифровий код.
Згідно Правил перевезення вантажів, розділу 4 "Правила оформлення перевізних документів" затверджених наказом Мінтрансу України від 21.11.2000 р. № 644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України за № 863/5084 від 24.11.2000 р., відправник самостійно заповнює відповідні графи цих документів, в тому числі графу "Одержувач", в якій вказується точне та повне найменування одержувача, його код, повну адресу. Правильність внесених у накладну відомостей представник відправника підтверджує своїм підписом.
Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що відправником вантажу за № 67849316, № 67855247, № 67701219 є відповідач. При заповненні залізничних накладних за №№ 47444991, 4744501 та 47445002 у відповідності п. 2, 3 Правил оформлення перевізних документів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року № 863/5084 (надалі Правил) представник відповідача Холмичев В.В. своїм підписом засвідчив правильність внесених у накладні даних.
Згідно із Правилами перевезень вантажів, розділ 4 "Правила оформлення перевізних документів", затверджених наказом Мінтрансу України від 21.11.2000 р. № 644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України за № 863/5084 від 24.11.2000 р., пунктом 1.3: "Перевізний документ поєднує звичайну інформацію з кодованою інформацією, місця для кодування у ньому обведені жирними рамками. Усі відомості, передбачені формою бланка перевізного документа, повинні бути внесені відправником до відповідних граф. Виправлення не допускаються, у разі зміни відомостей, внесених до перевізного документа, відправник зобов'язаний заповнити новий перевізний документ".
Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що саме на відправника покладається обов'язок заповнити комплект перевізних документів, а також надається можливість до укладання договору перевезення, перевірити внесені до перевізних документів відомості і при необхідності скласти нові документи.
Частиною 1 ст. 307 ГК України передбачено, що за договором перевезення вантажу залізниця зобов'язана доставити довірений їй відправником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу.
Відповідно до ст. 129 Статуту залізниць України для засвідчення невідповідності обставин, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, під час залізничних перевезень фіксуються комерційними актами або актами загальної форми.
Суд першої інстанції правомірно встановив, що по прибутті вантажу на станцію призначення 09.09.07 р. був складений акт загальної форми № 1840, в якому зазначено, що код одержувача вантажу вказаний неправильно, направлене оперативне повідомлення на станцію відправлення від 09.09.2007 р. № 386.
Згідно п. 5.5 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Мінтрансу від 21.11.2000 року № 644 та зареєстрованих в Міністерстві Юстиції України від 24.11.2000 року за № 863/5084 "якщо під час перевезення вантажу або на станції його призначення буде виявлено неправильне зазначення у накладній відомостей про адресу одержувача, його код, назву вантажу, його кількість, то з відправника стягується штраф згідно зі ст. 122 Статуту."
Відповідно до ст. 122 Статуту залізниць України за неправильно зазначений у накладній масу вантажу, його назву, код та адресу одержувача з відправника стягується штраф у розмірі згідно зі статтею 118 цього Статуту, а саме у п'ятикратному розмірі від провізної плати.
Суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, щодо стягнення з відповідача штрафу у сумі 42350,00 грн.
Суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги посилання відповідача на те, що позивачем не було дотримано процедури досудового врегулювання спору, претензія подана 07.04.08 р. з пропущенням строку на подання, передбаченого Статутом залізниць, та це є підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки предметом розгляду цього спору є штрафні санкції. Згідно ст.ст. 118, 122 Статуту залізниць України, штрафні санкції, які витікають з договору перевезення вантажу, що підтверджується залізничними накладними №№ 47444991, 47440001, 47445002 та відповідно до п. 1 оглядового листа Вищого господарського суду “Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства» від 29.11.2007 р. № 01-8/917: “Дотримання досудового претензійного порядку врегулювання спору, що виникає з договору перевезення вантажу залізницею на підставі Статуту залізниць України не є обов'язковим. Законом України від 23.06.2005 р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо досудового врегулювання спорів" внесено відповідні зміни у Цивільний, Господарський та Господарський процесуальний кодекси України, які законодавчо закріпили необов'язковість досудового врегулювання спорів, що виникають із договору перевезення у внутрішньому сполученні на підставі Статуту залізниць України». Дане роз'яснення Вищого господарського суду ґрунтується на рішенні конституційного суду України від 09.07.2002 р. № 15-рп/2002 про досудове врегулювання спорів, відповідно до якого обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту, держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту. Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.
Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що направлення претензії відповідачу не є обов'язком позивача, а є його правом, яким позивач і скористався, направивши претензію від 16.01.2008 року за № 07-11/78 на поштову адресу відповідача, яка відображена в його реєстраційній картці, дані в яку внесені згідно з договором про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги від 13.04.2001 року № 021102, в якому зазначено місцезнаходження відповідача: 61002, вул. Революції, 18. Неотримання відповідачем даної претензії є наслідком того, що відповідач не зазначив свою адресу, як вантажовідправника в перевізних документах - накладних № №47444991, 47440001, 47445002 та не вніс відповідні зміни до вищезазначеного договору.
Суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги посилання відповідача на те, що при поданні позовної заяви від 05.02.2008 р. № ДН-2-06/26 позивачем не був дотриманий 6-місячний строк позовної давності, визначений в ст. 137 Статуту залізниць України, відповідно якої позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із цього Статуту, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до суду за місцем знаходження відповідача протягом 6 місяців, оскільки підставою для подання позовної заяви від 05.02.2008 року №ДН-2-06/26 був акт загальної форми від 09.09.2007 року №1840. Отже, строк позовної давності позивачем не був пропущений, так як позовна заява була здана позивачем до канцелярії господарського суду Харківської області 07.02.2008 року.
Суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги доводи відповідача, щодо підписання накладних № 47444991, 47440001, 47445002 з боку вантажовідправника не уповноваженим представником ТОВ «Водомер» Холмичевим В.В., а невідомою особою. Оскільки угоди щодо спірних перевезень вантажів виконані сторонами без зауважень, була подана заявка, подані завантажені вагони, підписані пам'ятки, сплачені кошти за перевезення, вантаж разом з накладними був доставлений та без зауважень виданий вантажоодержувачу, відповідач не надав суду доказів в підтвердження наведених їм обставинам, не відмовився від договору перевезення та не визнав його недійсним. Навпаки дії відповідача підтверджують схвалення договору перевезення вантажу по спірних накладних і відповідно до ст. 241 ЦК України наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює цивільні права та обов'язки з моменту вчинення правочину.
Посилання відповідача на лист від 04.09.07 р. на ім'я начальника станції Новомосковськ - Дніпровський Придніпровської залізниці Коссовичу О.А. з проханням дозволити додатковий план у вересні 2007 р. з відвантаження металоконструкцій, в т.ч. 25 на піввагонів на станцію Залютино Південної залізниці не має значення для розгляду даної справи. Направлення вищезазначеного листа є необхідною умовою для місячного планування перевезення вантажів. Порядок планування перевезення вантажів регулюються Правилами планування, перевезення вантажів, затвердженого наказом Мінтрансу України від 09.12.2002 р. № 873. Відповідно до п. 1.2 Правил перевезення вантажів залізницями здійснюється на підставі договорів про організацію перевезень за місячними планами, за пред'явленням, за окремими замовленнями відправників. Пунктом 1.4. Правил планування перевезення вантажів передбачено, що на підставі укладених договір та замовлень вантажовідправників залізницями розробляються та подаються до Укрзалізниці для затвердження проектів місячних планів перевезення в цілому для залізниці. Отже, надання вантажовідправниками заявок на перевезення вантажів здійснюється для загального планування, узгодження та організації майбутніх перевезень і не є самою угодою на перевезення. Зазначення вантажовідправником в заявах відомостей про одержувача вантажу, його код не звільняє його від обов'язку при оформлені перевізних документів зазначити правильні відомості відповідно до п. 2.1. Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Мінтрансу України від 21.11.2000 р. № 644.
Посилання відповідача на те, що суд при винесенні рішення не прийняв до уваги факт зазначення у накладних № 47445002, 47445001, у графі «станція та залізниця призначення»станція Золотишино Південної залізниці замість Залютино Південної залізниці, що є грубою помилкою працівників залізниці та свідчить про низький рівень виконавчої дисципліни працівників позивача безпідставне та не відповідає нормам діючого законодавства, так як відповідно до п. 2.1. Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Мінтрансу України від 21.11.2000 р. № 644 графу «Станція і залізниця призначення»заповнює вантажовідправник, тобто відповідач, а не залізниця.
Посилання відповідача на необхідність застосування ст.ст. 218, 219 ГК України, згідно з якими якщо правопорушенню спряли неправомірні дії другої сторони зобов'язання суд має право звільнити відповідача від відповідальності, безпідставне та спростовується матеріалами справи, зокрема, як свідчать матеріали справи, правопорушення допущено працівниками відповідача, доказів неправомірних дій позивача відповідач не надав, твердження відповідача про порушення допущені позивачем не підтверджуються матеріалами справи.
В зв'язку з чим, підстави для звільнення відповідача від відповідальності відсутні.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, що відповідачем не виконано.
Таким чином, висновки викладені в рішенні господарського суду, відповідають нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи, а мотиви відповідача не можуть бути підставою для його скасування, керуючись ст. 307 ГК України, ст. 908 ЦК України, ст.ст.101-105 ГПК України,
постановила:
Рішення господарського суду Харківської області від 28.05.2008 р. по справі № 49/28-08 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.
Судді
Повний текст постанови підписано 16.07.2008 р.