Постанова
Іменем України
09 липня 2008 року
Справа № 2-9/2685-2008
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Гоголя Ю.М.,
суддів Волкова К.В.,
Черткової І.В.,
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Котнар";
відповідача: не з'явився, Товариство з обмеженою відповідальністю "Луксор";
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Луксор" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Пєтухова Н.С.) від 13.05.2008 у справі № 2-9/2685-2008
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Котнар" (вул. Кн. Володимира, 112а,Рівне,33009)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луксор" (вул. Монтажна, 2,Сімферополь,95000)
про стягнення 282 417,91 грн.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Пєтухова Н.С.) від 13.05.2008 у справі № 2-9/2685-2008 задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Котнар" до товариства з обмеженою відповідальністю "Луксор" про стягнення 282 417,91 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання за договорами № 25/04 від 25.04.2006 та № 31/12/2 від 31.12.2006 про діяльність в якості Дистриб'ютора, проте відповідач свої обов'язки виконав не в повному обсязі, за наслідками чого утворилася заборгованість в сумі 158 044,44 грн.
Вимоги позивача про стягнення 3% річних у сумі 8222,42 грн. та індексу інфляції у сумі 56073,95 грн. задоволені на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України. Сума пені у розмірі 20 572,99 грн. та штрафу розмірі 15804,44 грн. задоволена на підставі пунктів 8.10. та 8.2. зазначених договорів про діяльність в якості Дистриб'ютора.
Вимоги про стягнення 23 699,67 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами задоволені на підставі ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України.
Не погодившись з зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 23 699,67 грн. за договором № 25 від 25.04.2006, а також в частині стягнення пені у розмірі 20572,99 грн.
При цьому заявник апеляційної скарги зазначає, що договором № 25 від 25.04.2006 не передбачена відповідальність у вигляді сплати відсотків за користування чужими грошовими коштами. Апеляційні вимоги про скасування рішення суду в частині стягнення пені в сумі 20 572,99 грн. обґрунтовано посиланням на п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
У судове засідання, яке відбулося 09.07.2008, представники сторін не з'явилися, про дату та час слухання справи були повідомлені належним чином, про причини неявки судову колегію не сповістили.
Судова колегія знаходить матеріали, що є у справі достатніми, та вважає можливим розглянути справу за відсутністю представників сторін.
Розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 25 квітня 2006 року між сторонами був укладений договір № 25/04 про діяльність в якості Дистриб'ютора, за яким позивач зобов'язувався передати відповідачу, а відповідач зобов'язувався прийняти та оплатити товар, а також поширювати (що включає в себе поставку та продаж) його в гуртово-роздрібній мережі торгівельних пунктів в адміністративно-територіальних межах: м. Сімферополь та АР Крим.
У період з 25.04.2006 по 31.12.2006 позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1 783 646,05 грн., що підтверджується видатковими накладними № ТК-0000915 від 27.04.2006, № ТК-0000916 від 27.04.2006, № ТК-0001049 від 11.05.2006, №ТК-0001050 від 11.05.2006, № ТК-0001325 від 30.05.2006, № ТК-0001326 від 30.05.2006, № ТК-0001445 від 09.06.2006, № ТК-0001446 від 09.06.2006, № ТК-0001814 від 30.06.2006, № ТК-0001815 від 30.06.2006, № ТК-0001860 від 04.07.2006, №ТК-0001935 від 08.07.2006, № ТК-0001938 від 08.07.2006, № ТК-0002057 від 18.07.2006, № ТК-0002069 від 18.07.2006, № ТК-0002129 від 21.07.2006, № ТК-0002130 від 21.07.2006, № ТК-0002226 від 27.07.2006, № ТК-0002227 від 27.07.2006, №ТК-0002353 від 03.08.2006, № ТК-0002354 від 03.08.2006, № ТК-0002495 від 12.08.2006, № ТК-0002896 від 09.09.2006, № ТК-0002897 від 09.09.2006, № ТК-0003032 від 15.09.2006, № ТК-0003033 від 15.09.2006, № ТК-0003197 від 23.09.2006, №ТК-0003198 від 23.09.2006, № ТК-0003944 від 07.11.2006, № ТК-0003945 від 07.11.2006, № ТК-0004900 від 25.12.2006, № ТК 0004901 від 25.12.2006.
Згідно з ч. 1 статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Пунктом 3.5. Договору № 25/04 від 25.04.2006 встановлено, що постачальник (позивач) доставляє а дистриб'ютор (відповідач) отримує товар в асортименті та по цінах, згідно накладної, яка повинна бути оплачена постачальнику (попередня оплата).
З матеріалів справи вбачається, що відповідач сплатив позивачу за отриманий товар грошові кошти в сумі 1 547 028,42 грн., що підтверджується банківськими виписками від 26.04.2006, від 11.05.2006, від 17.05.2006, від 18.05.2006, від 05.06.2006, від 22.06.2006, від 23.06.2006, від 04.07.2006, від 10.07.2006, від 11.07.2006, від 14.07.2006, від 17.07.2006, від 25.07.2006, від 27.07.2006, від 28.07.2006, від 02.08.2006, від 07.08.2006., від 08.08.2006, від 31.08.2006, від 01.09.2006, від 04.09.2006, від 14.09.2006, від 21.09.2006, від 30.10.2006, від 03.11.2006, від 15.11.2006, від 16.11.2006, від 21.11.2006, від 15.12.2006, від 12.01.2007 , від 05.02.2007, від 06.02.2007, від 08.02.2007, від 14.02.2007, від 20.02.2007, від 06.03.2007.
Крім того, відповідач повернув позивачу, а позивач прийняв повернутий товар на загальну суму 6 468,60 грн., що підтверджується актом приймання продукції № 545 від 30.04.2006, видатковою накладною (повернення) № 000-014288 від 01.06.2006, видатковою накладною (повернення) № 000-016190 від 04.06.2006, видатковою накладною (повернення) № 000-016191 від 04.06.2006, актом приймання продукції № 582 від 06.07.2006, видатковою накладною (повернення) № 000-016651 від 11.06.2006, видатковою накладною (повернення) № 000-016650 від 11.06.2006, актом приймання продукції № 591 від 20.07.2006, актом приймання продукції № 598 від 29.07.2006, актом приймання продукції № 605 від 08.08.2006, актом приймання продукції № 620 від 11.09.2006, актом приймання продукції № 625 від 18.09.2006, актом приймання продукції № 631 від 25.09.2006, накладною на повернення № ТК-0002003 від 19.10.2006, актом приймання продукції №643 від 09.11.2006.
На момент звернення позивача до господарського суду АР Крим, у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем за отриманий товар за період з 25.04.2006 по 31.12.2006.
31 грудня 2006 року між сторонами був укладений договір № 31/12/2 від 31.12.2006 Про діяльність в якості Дистриб'ютора, за яким позивач зобов'язувався передати Відповідачу, а Відповідач зобов'язувався прийняти та оплатити товар, а також поширювати його в гуртово-роздрібній мережі торгівельних пунктів в адміністративно-територіальних межах: м. Сімферополь та АР Крим (а.с. 35-42, т. 2).
Як вбачається з матеріалів справи, з моменту укладення Договору № 31/12/2 від 31.12.2006 і до моменту звернення позивача до господарського суду АР Крим, позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 933 499,88 грн., що підтверджується видатковими накладними № ТК-0000193 від 12.01.2007, № ТК-0000194 від 12.01.2007, № ТК-0001237 від 07.03.2007, № ТК-0001238 від 07.03.2007, № ТК-0001436 від 19.03.2007, № ТК-0001437 від 19.03.2007, № ТК-0001438 від 19.03.2007 р., №ТК-0002189 від 23.04.2007 р., № ТК-0002191 від 23.04.2007, № ТК-0002474 від 02.05.2007, № ТК-0002476 від 02.05.2007, № ТК-0002477 від 02.05.2007, № ТК-0002478 від 02.05.2007, № ТК-0003705 від 22.06.2007, № ТК-0003708 від 22.06.2007, №ТК-0003709 від 22.06.2007, № ТК-0004752 від 03.08.2007, № ТК-0004761 від 03.08.2007, № ТК-0005333 від 27.08.2007, № ТК-0005334 від 27.08.2007, № ТК-0005797 від 18.09.2007, № ТК-0005798 від 18.09.2007, № ТК-0005799 від 18.09.2007, №ТК-0006038 від 27.09.2007, № ТК-0006039 від 27.09.2007 ТТН № 619657 від 27.09.2007.
Відповідно до п.3.5. Договору № 31/12/2, відповідач зобов'язаний був оплатити товар протягом 45 днів з моменту його отримання.
Відповідач сплатив Позивачу за отриманий товар грошові кошти в сумі 768 970,81грн., що підтверджується банківськими виписками від 06.03.2007 р., від 24.04.2007 р., 15.06.2007, від 16.06.2007, від 19.06.2007, від 15.08.2007, від 16.08.2007, від 20.08.2007, від 13.09.2007, від 07.11.2007, від 22.11.2007, від 04.12.2007, від 05.12.2007, від 12.01.2007, від 18.01.2008.
Крім того, відповідач повернув позивачу, а позивач прийняв повернутий товар на загальну суму 6 484,63 грн., що підтверджується актом приймання продукції № 697 від 22.03.2007, видатковою накладною (повернення) № 000-004942 від 05.05.2007, актом приймання продукції № 710 від 05.05.2007, видатковою накладною (повернення) № 000-007476 від 26.06.2007, актом приймання продукції № 755 від 06.08.2007, актом приймання продукції № 766 від 29.08.2007, актом приймання продукції № 767 від 21.09.2007, видатковою накладною (повернення) № 000-012510 від 22.09.2007, видатковою накладною (повернення) № 000-012511 від 22.09.2007, актом приймання продукції № б/я від 18.10.2007.
З матеріалів справи вбачається, що 26 листопада 2007 року позивач звертався до відповідача з претензією № 319, у якій вимагав погасити заборгованість за отриманий товар, що підтверджується фіскальними чеками № 0319 від 29.11.2007, № 0320 від 29.11.2007 та описами вкладень у цінний лист від 29.11.2007 та від 29.11.2007.
Згідно з ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач свої договірні зобов'язання виконав належним чином, однак, відповідач оплату за одержаний товар провів не повністю, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у сумі 158 044,44 грн., яка не заперечується відповідачем та підлягає стягненню.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Отже, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про стягнення з відповідача індексу інфляції за період з травня 2006 р. по березень 2008 р. у сумі 56073,95 грн. та 3% річних за період з 11.05.2006 по 01.04.2008 у сумі 8222,42 грн., що також не заперечується відповідачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно п.8.10 договорів сторони передбачили, що у випадку порушення відповідачем строків оплати товару більш ніж на 45 днів, відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 10% суми від суми прострочення платежу.
Отже, суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача штраф у розмірі 15804,44 грн., з чим, як вбачається з апеляційної скарги, також згоден заявник.
Відповідно до п. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно з ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 543/96-ВР від 22.11.1996 з наступними змінами та доповненнями, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно п. 8.2. договорів, якщо дистриб'ютор (відповідач) несвоєчасно оплачує або не оплачує постачальнику (позивачу) за отриманий товар відповідно до умов п. 3.5. договорів, то він, крім відшкодування заподіяних збитків, зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від вартості доставленого товару за кожен день прострочення в оплаті, відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 № 543/96-ВР.
Таким чином, судова колегія не бере до уваги доводи, викладені в апеляційній скарзі стосовно неправомірності стягнення пені у розмірі 20 572,99 грн., та, перевіривши розрахунок зазначеної суми (а.с. 51, т. 3), вважає позовні правомірним задоволення позову в цій частині.
Крім того, позивач не погоджується зі стягненням з нього 23699,67 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами та стверджує, що стягнення вказаних відсотків не передбачено договорами, укладеними між сторонами.
Згідно ч.3 ст. 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. При цьому сплату вказаних процентів зазначена стаття не ставить в залежність від умов договору.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 23699,67 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами (а.с. 45, 54, т. 3) обґрунтовані та підлягають задоволенню.
При таких обставинах, вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Луксор", що викладені в апеляційній скарзі, задоволенню не підлягають, підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись статтями 101, 103 (частина 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Луксор" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.05.2008 у справі № 2-9/2685-2008 залишити без змін.
Головуючий суддя Ю.М. Гоголь
Судді К.В. Волков
І.В. Черткова