Україна
Харківський апеляційний господарський суд
21 липня 2008 р. Справа № 08/173-06
(попередні № 33/98-04, № 15/83-05)
Колегія Харківського апеляційного господарського суду у складі:
головуючий суддя Карбань І.С.,
суддя Олійник В.Ф.,
суддя - доповідач Пуль О.А,
при секретарі Власенко С.М.
за участю представників сторін:
позивача - предст. Мар'їна І.О. ( дов. № 62/10 від 08.05.2008 року) ;
відповідача- предст. Дем'яненко Л.М. ( дов. № 1654/37 від 24.04.2008 р.);
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду у м. Харкові апеляційну скаргу (вх. 1410Х/2-6) відповідача - Відкритого акціонерного товариства «Харківгаз»на рішення господарського суду Харківської області від 26.05.2008 р. по справі № 08/173-06
за позовом ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України», м. Київ,
до Відкритого акціонерного товариства «Харківгаз», м. Харків, код 03359500;
про стягнення 8942428,77 грн;
та за зустрічним позовом Відкритого акціонерного товариства «Харківгаз», м. Харків,
до ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України, м. Київ, код 31301827,
про визнання права; -
встановила:
У березні 2004 року позивач, ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України», звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до ВАТ «Харківгаз»про стягнення заборгованості в розмірі 8942428,77 грн., з яких :
6550046,14 -сума основного боргу;
415178,30 грн. -3% річних за період з 10.01.2002 року по 22.03.2004 року;
920681,89 - пеня за період з 22.03.2003 року по 22.03.2004 року;
598019,21 -інфляційні витрати за період за період з січня 2002 року по січень 2004 року;
458503,23 -штраф 7% відповідно до частини 2 статті 231 Господарського кодексу України.
Рішенням господарського суду Харківської області від 02.07.2004 року в позові відмовлено. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.09.2004 року рішення господарського суду Харківської області від 02.07.2004 року по справі № 33/98-04 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 27.01.2005 року рішення господарського суду Харківської області від 02.07.2004 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.09.2004 року у справі № 33/98-04 скасовано. Справу передано на новий розгляд до господарського суду Харківської області.
31.05.2006 року (вх.16388) відповідач звернувся до господарського суду з зустрічною позовною заявою в якій просив суд визнати право ВАТ «Харківгаз»на невідшкодування ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»вартості «комерційних витрат»природного газу за договором № 10/16-1447 від 25.12.2000 року на постачання природного газу.
16.08.2007 року позивач звернувся до суду з заявою про збільшення позовних вимог та просив стягнути з відповідача: суму основного боргу 868,57 грн., 920681,89 грн. пені за період з 22.03.2003 року по 22.03.2004 року, 1138319,73 грн. три відсотка річних за період з 11.02.2001 року по 06.08.2007 року; 5252763,01 грн. збитків від інфляції за період з лютого 2001 року по червень 2007 року та штрафу 458503,23 грн.
Рішенням господарського суду Харківської області від 26.05.2008 року ( суддя Ковальчук Л.В.) первісний позов задоволено частково. Стягнуто з ВАТ по газопостачанню та газифікації «Харківгаз»на користь ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»суму основного боргу у розмірі 868,57 грн., інфляційні в сумі 2522489,92 грн., 3% річних в сумі 565050,33 грн. витрати по сплаті державного мита в сумі 1700,00 грн. та витрати на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн. В частині стягнення пені в сумі 920681,89 грн., інфляційних в сумі 2730273,09 грн., 3% річних в сумі 573269,40 грн. та штрафу в сумі 458503,23 грн. відмовлено. В зустрічних позовних вимогах відмовлено.
Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 26.05.2008 року по справі № 08/173-06 в частині часткового задоволення позову ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України»до ВАТ «Харківгаз» про стягнення з ВАТ «Харківгаз»на користь ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»868,57 грн. основного боргу, 2522489,92 грн. інфляційних, 3% річних в сумі 565050,33 грн., 20922,75 грн. та 1700 грн. витрат по сплаті державного мита і 118 грн. витрат на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу скасувати. Прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволенні зазначених позовних вимог відмовити. В іншій частині рішення залишити без змін, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та не неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує наступним. На його думку, суд першої інстанції, постановляючи рішення, не врахував, що протягом дії Договору № 10/16-1447 зміна сторони у договорі -ДК «Торговий дім «Газ України»на ДК «Газ України» - не відбулась, тобто позивачем не доведено факт правонаступництва права вимоги за вказаним вище договором дебіторської заборгованості. Крім того, апелянт вважає, що оскільки Договором № 10/16-1447 від 25.12.2000 року передбачалось постачання природного газу для потреб населення, а заборгованість виникла, в тому числі і внаслідок прострочення оплати населенням комунальних послуг ВАТ «Харківгаз», тому на спірні правовідносини розповсюджується дія Закону України «Про внесення зміни до статті 214 Цивільного кодексу Української РСР», якою передбачено, що відповідальність за порушення договору не застосовується, через що інфляційні та річні не повинні нараховуватись. Не погоджується апелянт і з тим, що судом прийнято збільшення позивачем розміру 3% річних та інфляційних за весь час розгляду справи при наявності проміжного рішення про відмову в позові. ВАТ «Харківгаз»вважає, що прострочення виконання грошового зобов'язання протягом розгляду справи ( як на то посилається позивач) -не відбулось. Отже, оскільки рішеннями господарського суду від 02.07.2004 року та від 08.12.2005 року була встановлена безпідставність позовних вимог, тому у ВАТ «Харківгаз»протягом строку існування вказаних рішень були відсутні підстави для виконання зобов'язання по сплаті вартості комерційних втрат природного газу.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила таке.
25 грудня 2000 року ДК Торговий Дім «Газ України»уклала з ВАТ «Харківгаз»договір на постачання природного газу № 10/16-1447. Згідно з умовами цього договору та з урахуванням внесених до нього змін, ДК Торговий Дім «Газ України»передає в 2001 році природний газ, а ВАТ «Харківгаз»зобов'язалось прийняти та оплатити вартість отриманого природного газу ( п.п.1.1, 2.1). При цьому, сторони погодили, що газ постачається за даним Договором, використовується виключно для потреб населення ( а.с.28-29 т.1).
При укладанні договору сторони погодили також, зокрема, такі умови :
- постачальник передає покупцеві в 2001 році газ в обсязі до 1089000,0 тис. куб.м.. в тому числі по місяцях (тис. куб.м.) (п.2.1 договору з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей до договору);
- приймання -передача газу, поставленого Постачальником Покупцеві у відповідному місяці, оформляється щомісячними актами приймання -передачі газу ( п. 3.3 договору);
- акти приймання -передачі газу, що зазначені в пункті 3.3 даного договору, уповноважені представники сторін складають 5 числа наступного за звітним місяця ( п.3.4 договору);
- ціна за 1000,0 куб. м.газу, без врахування вартості транспортування газу територією України, без ПДВ та без врахування тарифу на постачання газу розподільними трубопроводами Покупця становить : при наявності газових лічильників - 105,90 грн.; крім того ПДВ -21,18 грн.; разом 127,08 грн. При відсутності газових лічильників -118,40 грн.; крім того ПДВ -23,68грн.; разом 142,08 грн. ( п.4.1 договору);
- розрахунки за газ здійснюється шляхом перерахування на рахунок Постачальника коштів з розподільного рахунку Покупця згідно наказу НАК «Нафтогаз України»«Про тимчасовий розподіл коштів з розподільчих рахунків газо збутових підприємств»від 19.01.2000 р. №14 (п.5.1 договору з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей до договору);
- за несвоєчасну оплату спожитого газу у строки, зазначені у п.5.1 даного договору, Покупець сплачує на користь Постачальника, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Нацбанку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу в межах оплаченого населенням, за кожний день прострочення платежу ( п.6.2 договору);
Даний договір набирає чинності з 1 січня 2001 року і діє в частині поставки газу до 31 грудня 2001 року, а в частині проведення розрахунків за газ -до їх повного здійснення ( п.10.1 договору).
З матеріалів справи вбачається, що позивач протягом січня -грудня 2001 року передав відповідачу природний газ в об'ємі 780378,505 тис. куб. м на загальну суму 126470364,37 грн, що підтверджується актами приймання -передачі природного газу від 28.02.2001 року, від 31.03.2001 року, від 30.04.2001 року., від 31.05.2001 року, від 30.06.2001 року, від 31.07.2001 року, від 31.08.2001 року, від 30.09.2001 року, 31.10.2001 року, від 31.12.2001 року ( а.с.12-27 т.1).
Тобто, позивач свої зобов'язання за договором на постачання природного газу виконав повністю.
Спору між сторонами стосовно обсягів поставки газу позивачем та фактичного отримання поставленого газу відповідачем немає.
Зобов'язання з оплати переданого природного газу виконані відповідачем лише частково, у зв'язку з чим заборгованість, станом на дату розгляду справи по основному боргу становить 868,57 грн, проти якої не заперечував під час розгляду справи судом першої інстанції та під час апеляційного провадження відповідач.
Також господарським судом встановлено, що на момент звернення з позовною заявою до господарського суду, ДК Торговий Дім «Газ України»було реорганізовано. На виконання рішення Спостережної ради НАК «Нафтогаз України»від 26.12.2000 року створено ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України»шляхом реорганізації ДК Торговий Дім «Газ України»та ДК «Укртрансгаз»в частині відокремлення і передачі функцій та майнових прав і обовєязків Головного управління з експлуатації систем постачання природного газу та скраплення газу «Головпобутгаз». Згідно з статутом Дочірньої компанії «Газ України»НАК «Нафтогаз України»та наказом НАК «Нафтогаз України»№ 14 від 18.01.2001 року Компанія є правонаступником прав та зобов'язань реорганізованого Торгового Дому «Газ України» ( а.с. 41 - 54 т.1).
Постановою Кабінету Міністрів України від 24.07.1998 № 1173 «Про розмежування функцій з видобування, транспортування, зберігання і реалізації природного газу» зі змінами та доповненнями, абзац 4 пункту 1, погоджено створення ДК «Газ України»з реалізації природного газу, яка утворюється шляхом реорганізації ДК Торговий Дім «Газ України»НАК «Нафтогаз України»з приєднанням до неї Головного управління з експлуатації систем постачання природного газу та скраплення газу «Головпобутгаз», яке виділяється із складу ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України».
Отже, при реорганізації підприємства шляхом перетворення доказом переходу прав і обов'язків до новоствореного підприємства є безпосередньо факт встановлення перетворення одного підприємства в інше, у зв*яку з чим, твердження апелянта про те, що зміна сторони у спірному договорі з ДК Торговий Дім «Газ України»на ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»не відбулась є безпідставними.
Із матеріалів справи вбачається, що предметом судового розгляду є стягнення з відповідача заборгованості за природний газ, інфляційних сум, 3% річних, пені і штрафу з підстав неналежного виконання останнім договірних зобов'язань з оплати.
У відповідності зі статтею 4 Цивільного кодексу УРСР (1963 р.), чинного на момент виникнення спірних правовідносин, цивільні права та обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством СРСР і УРСР, а також із дій громадян та організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права та обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають: з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
У відповідності до статті 161 Цивільного кодексу УРСР ( 1963 р.) зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону чи договору, а за відсутності таких вказівок -відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до статті 162 Цивільного кодексу УРСР ( 1963 р.) одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, за винятком випадків, передбачених законом.
Аналогічні приписи містяться у статтях 11, 525, 526 Цивільного кодексу України, чинного на момент вирішення справи по суті.
Отже, відповідач, як покупець за договором від 25.12.2000 року, прийнявши природний газ від позивача у кількості, яка зазначена в актах приймання -передачі, в силу вищезазначених норм права набув право власності на зазначену продукцію, а відтак зобов'язаний здійснити оплату вказаної продукції за встановленими цінами.
Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, погашення заборгованості за спірним договором відбулося частково, а саме під час розгляду даної справи відповідачем було частково сплачено суму основного боргу в розмірі 6549177,57 грн., у зв'язку з чим в цій частині позову, слід припинити провадження у справі на підставі п.1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Проте, судом першої інстанції в частині погашеної відповідачем позивачу заборгованості щодо основного боргу правову оцінку не було надано.
Що стосується залишку суми заборгованості в розмірі 868,57 грн., то суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про їх обґрунтованість і законно задовольнив в цій частині позов.
Щодо правомірності пред'явлених до стягнення сум штрафних санкцій, 3% річних, інфляційних, колегія суддів зазначає наступне.
Уточнюючи позовні вимоги, позивач просив стягнути :
- пеню, нараховану відповідно до п.2 ст.231 ГК України, ст. 179 ЦК УРСР (1963 р.), ст.ст. 258,549-551 ЦК України та п.6.2 Договору, за період з 22.03.2003 р. по 22.03.2004 р. -в розмірі 920681,89 грн.;
- штраф 7%, нарахований відповідно до ч. 2 ст.231 ГК України -в розмірі 458503,23 грн;
- інфляційні витрати, розраховані відповідно до ст. 214 ЦК УРСР (1963 р.) та п.2 ст.625 ЦК України за період з лютого 2001 року по червень 2007 року -в розмірі 5252763,01 грн;
- 3% річних відповідно до ст.214 ЦК УРСР (1963 р.) та п. 2 ст.625 ЦК України за період з 11.02.2001 року по 06.08.2007 року -в розмірі 1138319,73 грн.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що на момент укладення спірного договору правовідносини, що виникли між сторонами, регулювалися нормами ЦК УРСР (1963 р.), в т.ч. і щодо забезпечення виконання зобов'язань та відповідальності за порушення зобов'язань.
З 01.01.2004 р. набрали чинності Цивільний кодекс України та Господарський кодекс України .
Пунктом 4 Прикінцевих положень ГК України передбачено, що Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями.
До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями ГК України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.
Відповідно до п.5 положення ГК України щодо відповідальності за порушення господарських зобов'язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли за порушення господарських зобов'язань була встановлена інша відповідальність договором, укладеним до зазначеного в п.1 цього розділу строку.
Положення ГК України щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці першому цього пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями цього Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі, якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення.
Правила щодо застосування строків позовної давності встановлені в п.6 Перехідних положень ГК України.
Як вже зазначено, сторони в договорі № 10/16-1447 від 25.12.2000 р. погодили звітним періодом місяць, а здійснення остаточних розрахунків до 10 числа, наступного за звітним місяця.
Позивач протягом січня-грудня 2001 р. поставив відповідачу 780378,505 тис. куб.м. природного газу на суму 126470364,37 грн.
Строк виконання зобов'язання по оплаті за останнім місяцем постачання природного газу сплинув 10.01.2002 р.
Ч.1 ст.216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій, видами яких відповідно до ч.2 ст.217 ГК України є: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Правова природа, розмір та порядок застосування штрафних санкцій встановлені ст.ст.230-234 ГК України.
Саме на п.2 та п.7 ст.231 ГК України посилається позивач, вказуючи на необхідність стягнення з відповідача штрафу в розмірі 7% вартості товарів, з яких прострочено виконання в розмірі 458503,23 грн. та пені в розмірі 920681,89 грн.
Враховуючи те, що штраф в розмірі 7 % є формою відповідальності учасника господарських зобов'язання за порушення такого зобов'язання, а невиконання зобов'язання по оплаті поставленого природного газу мало місце до набрання чинності ГК України і за невиконання такого зобов'язання відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 7 % договором чи діючим на той час законодавством встановлена не була, з огляду на приписи п.4 та п.5 Прикінцевих положень ГК України відсутні правові підстави для застосування до даних правовідносин положень п.2 ст.231 ГК України щодо стягнення штрафу в зазначеному розмірі.
Що стосується стягнення пені в розмірі 920681,89 грн., судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до ст.178 ЦК УРСР 1963 р. виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею), заставою і поручительством.
Згідно зі ст.179 ЦК УРСР 1963 р. неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання.
Договором № 10/16-1447 від 25.12.2000 р. поряд з визначенням відповідальності за невиконання або неналежне зобов'язань сторін згідно з чинним законодавством України (п 6.1. 6.2 Договору) передбачено, що за несвоєчасну оплату спожитого газу у строки, зазначені у п.5.1 Договору, покупець сплачує на користь постачальника суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу ( в межах оплаченого населенням), за кожний день прострочення платежу. Пеня нараховується з наступного дня після закінчення строку остаточного розрахунку за звітний місяць.
Відповідно до ст.71 ЦК УРСР 1963 р. до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується скорочений строк давності тривалістю в шість місяців.
Ст.258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Водночас, ч.6 ст.232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, ЦК та ГК України дещо змінюють порядок обчислення строків позовної давності щодо вимог про стягнення пені та порядок її нарахування.
З урахуванням вимог п.5 Прикінцевих положень ГК України, ч.6 ст.232 ГК України, ст.258 ГК України, п.6.2. договору, судова колегія приходить до висновку, що передбачена п.6.2. договору № 10/16-1447 від 25.12.2000 р. пеня повинна нараховуватися та стягуватися відповідно до приписів ГК України щодо строків припинення нарахування пені, оскільки інший порядок (в частині строків) не передбачений ні Законом, ні в договорі № 10/16-1447 від 25.12.2000 р. не зроблено ніяких застережень, і з змісту договору не випливає, що нарахування пені повинно здійснюватися всупереч положенням чинного на час її стягнення законодавства (яке зазнало змін).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов цілком вірного висновку, що строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені в розмірі 920681,89 грн. сплинув до подання даного позову,
Крім того, слід зазначити, що позовна вимога ДК “Газ України» НАК “Нафтогаз України» про стягнення пені розглядається з урахуванням приписів Закону України “Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово -комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію »від 20.02.2003 р. № 554-1У, статтею якого передбачено, що заборгованість з квартирної плати та плати за комунальні послуги (водо-, тепло-, газопостачання, послуги водовідведення, електроенергію, вивезення побутового сміття та рідких нечистот) наймачів жилих приміщень та власників жилих будинків або квартир, яка склалася на дату набрання чинності цим Законом перед надавачами житлово -комунальних послуг, реструктуризується на термін до 60 місяців залежно від суми боргу та рівня доходів громадян на дату реструктуризації. Статтею 5 цього Закону встановлено, що на суму реструктуризованої заборгованості не нараховується пеня житлово -комунальним підприємствам на їхню заборгованість перед постачальниками енергоносіїв, інших матеріальних цінностей, що використовуються для надання послуг.
Що стосується вимог про стягнення інфляційних та 3% річних, судова колегія зазначає наступне.
Позивач, заявляючи вимоги про стягнення інфляційних втрат за період з лютого 2001р. по червень 2007 р. в розмірі 5252763,01 грн. та трьох відсотків річних за період з 11.02.2001 р. по 06.08.2007 р. в розмірі 1138319,73 грн., в обґрунтування своїх вимог посилався на ст.214 ЦК УРСР 1963 р. та п.2 ст.625 ЦК України.
Відповідно до ст. 214 ЦК УРСР 1963 р. (знаходиться в главі 18 ЦК УРСР “Відповідальність за порушення зобов'язань») в редакції Закону № 1136-14 від 08.10.1999 р. боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
В Прикінцевих положеннях Закону України “Про внесення змін до статті 214 Цивільного Кодексу Української РСР» від 08.10.1999 р. № 1136-14 було зазначено, що цей Закон не поширюється на правовідносини, що виникають з прострочення виконання грошового зобов'язання, пов'язаного з оплатою населенням комунальних послуг, тобто норма щодо обов'язкової сплати боржником на вимогу кредитора суми боргу з застосуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних на правовідносини, що виникають з прострочення виконання грошового зобов'язання, пов'язаного з оплатою населенням комунальних послуг, не діє стосовно суб'єктів господарювання, які надають такі послуги населенню, і перед якими населення заборгувало по оплаті комунальних послуг, а суб'єкт господарювання, який надає комунальні послуги, в свою чергу, заборгував перед підприємствами - енергопостачальниками.
Відповідно до ч. 2 ст.625 ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004 року, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд, задовольняючи частково вимогу кредитора щодо стягнення з боржника інфляційних витрат і трьох відсотків річних, виходив з того, що боржник - ВАТ «Харківгаз»прострочив виконання зобов'язання за Договором № 10/16-1447 від 25.12.2000 р. і не сплатив своєчасно за вимогою кредитора суму боргу, тому вимога кредитора ДК “Газ України» НАК “Нафтогаз України» про стягнення інфляційних витрат за період з лютого 2001 року по червень 2007 року у розмірі 5252763,01 грн. підлягає задоволенню за період з 01.01.2004 року по червень 2007 року, тобто з моменту набрання чинності Цивільного кодексу України. Інфляційні витрати за період з 01.01.2003 року по 01.01.2004 року не можуть бути нараховані, оскільки в цей час діяла статті 214 Цивільного кодексу УРСР (1963 року) з урахуванням Прикінцевих положень Закону України “Про внесення змін до статті 214 Цивільного кодексу УРСР» від 08.10.1999 р. № 136-14. Вимога про стягнення 3 відсотків річних за період з 11.02.2001 року по 06.08.2007 року у розмірі 1138319,73 грн. також підлягає задоволенню тільки з 11.01.2004 року по 06.08.2007 р. з тих же самих підстав, що і стосовно інфляційних витрат.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правовірно і обґрунтовано дійшов висновку про часткове задоволення вимоги позивача в частині стягнення з відповідача за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання три відсотка річних в сумі -565050,33 грн. та збитків від інфляції в сумі - 2522489,92 грн.
Стосовно зустрічного позову про визнання права ВАТ «Харківгаз» на невідшкодування ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»вартості «комерційних втрат»природного газу за Договором № 10/16-1447 від 25.12.2000 року на постачання природного газу, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до укладеного між сторонами договору, сторони щомісячно погоджували обсяги спожитого природного газу. При цьому, погоджуючи шляхом підписання за підсумками відповідних періодів актів про обсяги поставленого та прийнятого природного газу, сторони зазначали, що частина переданого газу втрачено у технологічному процесі і ціни цього газу розраховували за роздрібною ціною на газ для населення за відсутності лічильників газу, затвердженого Національною комісією регулювання електроенергетики України.
Зазначені обсяги втрат відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) не оспорюються і визначені як різниця між обсягами надходження газу до газорозподільної мережі та сумою обсягів реалізації природного газу населенню, а оскільки весь обсяг природного газу придбано у позивача оплатно, то і обсяг цих втрат повинен бути компенсований відповідачем, що відповідало, зокрема приписам пунктів 2.6 -2.10 Тимчасового положення про облік відтоків та притоків природного газу, затвердженого наказом НАК «Нафтогаз України»від 09.08.1999 року № 209, зареєстрованого Міністерством юстиції України від 13.09.1999 року № 617/3910, яке втратило чинність за наказом НАК «Нафтогаз України»від 09.06.2004 року № 326.
Наявність чи відсутність у бухгалтерському обліку ВАТ «Харківгаз»даних про відтоки/притоки природного газу не впливає на права та обов'язки сторін за спірним договором, оскільки ризики щодо придбаного за цим договором загального обсягу газу, несе ВАТ «Харківгаз»як покупець, з моменту приймання загального обсягу, відповідно до статті 130 Цивільного кодексу УРСР. Застосування загальних правил переходу права власності та пов'язаних ризиків на природний газ зазначається в п.3.1 Наказу «Нафтогаз України»від 26.03.2001 року № 79 «Про затвердження Порядку доступу до газотранспортної системи». Відповідно -ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»має законне право на отримання вартості того об'єму природного газу, який був поставлений ВАТ «Харківгаз»та в наступному втрачений ним з тих чи інших причин.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно і обґрунтовано дійшов висновку щодо відмови у зустрічних позовних вимогах ВАТ «Харківгаз».
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення підлягає зміні в частині вирішення спору щодо основного боргу, який було заявлено позивачем до відповідача, оскільки судом першої інстанції не було вирішено питання стосовно погашеної у процесі судового розгляду даної справи суми основного боргу в розмірі 6549177,57 грн., в іншій частині рішення залишається без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Заперечення, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду по даній справі, тому рішення господарського суду Харківської області від 26.05.2008 року підлягає зміні, а апеляційна скарга залишається без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись п.1-1 ст.80, ст. ст. 99,101, п.4) ч.1 ст.103, п. 1 ч.1 ст.104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду; -
постановила:
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Харківгаз»залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 26.05.2008 року по справі № 08/173-06 змінити шляхом доповнення.
Провадження у справі № 08/173-06 в частині стягнення з ВАТ «Харківгаз»суми основного боргу у розмірі 6549177,57 грн. припинити.
В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 26.05.2008 року по справі № 08/173-06 залишити без змін.
Повний текст постанови підписано 24 липня 2008 року.
Головуючий суддя І.С. Карбань
суддя В.Ф. Олійник
суддя О.А. Пуль