Україна
Харківський апеляційний господарський суд
"09" липня 2008 р. Справа № 07/47-07
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Погребняк В. Я., судді Афанасьєв В.В. , Шевель О. В.
при секретарі Кокоревій Л.В.
за участю представників сторін:
позивача - Люберець С.С. (довіреність б/н від 03.01.08)
відповідача - Контаренко О.М. - директор ТОВ "Зміївський агрошляхбуд"
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача вх. № 1403 на рішення господарського суду Харківської області від 09.10.07 по справі № 07/47-07
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ ПРОФІТ", м. Нікополь
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зміївський агрошляхбуд", м.Зміїв
про стягнення 5826,33 грн.
встановила:
Рішенням від 09.10.07 господарського суду Харківської області (суддя Інте Т.В.) ТОВ "ВКФ ПРОФІТ" відмовлено у позові про стягнення з відповідача 5826,33 грн., з яких 5694,26 грн. - основний борг по оплаті щебеню з урахуванням індексу інфляції, 132,07 грн. - 3% річних та відшкодування судових витрат по справі.
Позивач з рішенням не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. У судовому засіданні 09.07.08 позивачем надано доповнення до апеляційної скарги, до яких -на виконання вимог ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 13.06.08 - додано оригінал платіжного доручення №671 від 23.10.07 про сплату державного мита за подання апеляційної скарги.
Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на недоведеність тверджень апелянта, а також на те, що суд першої інстанції в повному обсязі дослідив усі докази в їх сукупності та прийняв законне і обґрунтоване рішення, просить залишити вказане рішення без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.
Заслухавши представників сторін у судовому засіданні, перевіривши матеріали справи на предмет правильності їх юридичної оцінки місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів встановила наступне.
Як зазначає позивач, на підставі замовлення відповідача б\н від 30.08.06 р. (а.с.10), ТОВ «ВКФ Профіт», на його адресу було здійснено поставку щебеня фракції 20-40 мм в кількості 4 вагонів на станцію Зміїв Південної Залізниці, код станції 444303. Вартість поставленого щебеню складає 6186,00 грн. Оплата відповідачем здійснена частково, в сумі 1000,00 грн., що підтверджується банківською випискою від 20.10.06 (а.с.16).
На підтвердження факту постачання щебеню та отримання його відповідачем позивачем надано копії дорожніх відомостей № 48707452, № 48707398, № 48707397, № 48707369 ( а.с.44-47) та видаткових накладних № РН-00697 від 07.09.06 р. і № РН-00698 від 08.09.06 р. (а.с. 11, 14).
До матеріалів справи позивачем було додано копію замовлення ТОВ «Зміївський автошляхбуд» від 30.08.06 р. до ТОВ «ВКФ Профіт» на постачання з 05.09.06 р. по 10.09.06 р. щебеня фракції 20-40 ТУ У В.2.7-14.2-00186520-121:2006 в кількості 4-х з/д піввагонів.
Як встановлено місцевим господарським судом, доказів виконання належним чином замовлення відповідача позивачем не надано. Так, згідно дорожніх відомостей № 48707452, № 48707398, № 48707397, № 48707369, відповідачем отримано 11.09.06 р. та 12.09.06 р. від ВАТ металургійного комбінату «Азовсталь» шлаки доменні фракції 0-40 мм ГОСТ -3344-83, загальною вагою 278000 кг.
Доказів узгодження між відповідачем та позивачем про зарахування останнім зазначених поставок шлаків доменних ВАТ металургійним комбінатом «Азовсталь» в рахунок виконання замовлення відповідача про поставку щебеня фракції 20-40 мм, суду першої та апеляційної інстанції не надано.
В апеляційній скарзі позивач стверджує, що зазначене у дорожніх відомостях найменування продукції «шлак доменний»є тотожним найменуванню «щебінь», вказаному у видаткових накладних. Проте як зазначено у п.2 апеляційної скарги, шлак доменний -це вид шлаку, а щебінь -це найменування продукції, яка виробляється з шлаку доменного та поділяється на фракції. Отже, як вбачається з наведених самим позивачем визначень, вищевказані поняття «шлак доменний»та «щебінь»тотожними не є. А відтак, отримання відповідачем від ВАТ металургійного комбінату «Азовсталь»шлаку доменного (згідно з дорожніми відомостями № 48707452, №48707398, №48707397, №48707369, на які посилається позивач) не свідчить про виконання позивачем замовлення відповідача на поставку щебеню і про виникнення у відповідача обов'язку щодо сплати коштів позивачеві.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Позивачем не підтверджено належними доказами будь-які дії відповідача, які б свідчили про його намір укладання певного правочину з позивачем.
Надані позивачем видаткові накладні № РН-00697 від 07.09.06 р. та № РН-00698 від 08.09.06 р., в зв'язку з відсутністю в них підпису одержувача продукції, також не є належним доказом виконання позивачем замовлення відповідача -на вказану обставину обґрунтовано вказано місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні. Крім того, у даних накладних у рядку «замовлення»зазначено «Договір № основний від 15.08.06». Разом з тим, позивачем не надано суду першої та апеляційної інстанції доказів укладення між позивачем та відповідачем вищезазначеного договору.
В апеляційній скарзі позивач вказує на те, що були укладені наступні договори про постачання щебеню: договір №8778 від 01.03.06 між ВАТ металургійним комбінатом «Азовсталь»та приватним підприємством ТД «Агат», останнє в свою чергу уклало договір №5/49 від 04.01.06 з ТОВ «ВКФ Профіт», яке, отримавши від ПП ТД «Агат»вищевказану продукцію та оплативши її вартість, здійснило поставку даної продукції відповідачеві на підставі його заявки. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, заявку до ПП ТД «Агат»на відвантаження щебеню відповідачу позивачем було направлено 17.08.06, тобто раніше, ніж отримано відповідну заявку від ТОВ «Зміївський агрошляхбуд», яка датована 30.08.06. Посилання позивача на існування усних домовленостей між сторонами суд не може визнати належними доказами, що підтверджували б волю відповідача до вчинення вищевказаного правочину.
Таким чином, місцевим господарським судом, правомірно, із посиланням на статтю 205 Цивільного кодексу України, зроблено висновок про недоведеність факту волевиявлення відповідача щодо вчинення спірного правочину та настання відповідних правових наслідків.
Посилання позивача на, нібито, часткову оплату відповідачем вартості щебеню 20.10.06 р. (а.с.16) в сумі 1000 грн., в підтвердження укладання з ним певного правочину, обґрунтовано відхилено місцевим господарським судом, оскільки, згідно з частиною 2 статті 206 Цивільного кодексу України, юридичній особі, що сплатила за товари на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Вимоги даної норми, як свідчать матеріали справи, позивачем не додержані.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи та пояснень представників сторін у судовому засіданні, сторонами не було погоджено строк оплати поставленого щебеню.
Отже, відповідно до приписів частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Проте, як встановлено місцевим господарським судом, відповідна вимога не направлялась позивачем на адресу відповідача.
Позивач в апеляційній скарзі заперечує вищевказаний висновок суду першої інстанції, посилаючись на лист-вимогу від 15.11.06 №33/ю, копію якого додано до апеляційної скарги (а.с.112) із зазначенням, що цей лист направлено відповідачу з повторним проханням погасити заборгованість у сумі 5186,00 грн.
Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Позивач у п.4 апеляційної скарги зазначає, що йому не було надано можливості подати господарському суду вищевказані докази направлення відповідачеві вимог в порядку частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, розгляд справи, призначений ухвалою місцевого господарського суду від 05.07.07 на 06.08.07, було відкладено на 25.09.07 (при цьому задоволено клопотання сторін про продовження строку розгляду справи до 31.12.07), а у судовому засіданні 25.09.07 оголошено перерву до 09.10.07 для надання позивачем необхідних доказів. Тобто місцевим господарським судом, у відповідності до вимог частини 3 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. А тому твердження позивача - щодо неможливості надати вищезазначені докази суду першої інстанції -колегія суддів не визнає обґрунтованими.
Лист-вимогу від 15.11.06 №33/ю не може бути прийнято в якості належного доказу також і з тих підстав, що позивачем не доведено факт отримання його відповідачем. Крім того, і у даному листі, і в апеляційній скарзі вказано, що дана вимога є повторною, але доказів направлення як першої, так і повторної вимоги позивачем не надано.
У судовому засіданні представник позивача пояснив, що у нього відсутні будь-які докази направлення відповідачеві вказаних вимог.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом досліджено залучені до матеріалів справи докази, надано їм належну оцінку та правомірно зроблено висновок про те, що позивачем не доведено наявність грошового зобов'язання ТОВ "Зміївський агрошляхбуд", перед ТОВ «ВКФ Профіт»у сумі 5186,00 грн. А відтак, судом першої інстанції обґрунтовано, із посиланням на відповідні норми матеріального права, відмовлено у стягненні даної заборгованості та нарахованих на неї сум інфляційних і річних.
Колегія суддів вважає, що викладені в апеляційній скарзі твердження зроблені при довільному трактуванні норм чинного законодавства і дійсних обставин справи, на їх підтвердження не надано відповідно до статей 33, 36 Господарського процесуального кодексу України доказів з посиланням на конкретні норми матеріального та процесуального права, які б спростовували висновки місцевого господарського суду і могли б бути підставою для скасування оскарженого судового рішення.
Позивачем додано до апеляційної скарги документи, серед яких переважна більшість є копіями документів, що вже є в матеріалах справи і яким місцевим господарським судом надано відповідну оцінку. Щодо тих документів, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції (зокрема -листування позивача з ПП ТД «Агат»), колегія суддів відзначає, що вони стосуються виключно договірних відносин позивача і ПП ТД «Агат», отже не можуть бути доказами у даній справі і підставою для скасування оскаржуваного рішення. Разом з тим суд апеляційної інстанції враховує, що позивач недобросовісно користується своїми правами, намагаючись перекласти свій обов'язок доказування на суд. В апеляційній скарзі позивач стверджує, що суд не дав йому можливості надати необхідні докази, разом з тим, як уже зазначалося вище, це твердження не відповідає дійсності, оскільки суд першої інстанції, неодноразово відкладаючи розгляд справи, створював усі необхідні умови для надання доказів.
Колегія суддів відзначає, що позивачем не належним чином виконувалися його процесуальні обов'язки щодо надання доказів в обґрунтування своїх вимог. А саме -звертаючись до господарського суду із клопотанням про витребування доказів (а.с.50), позивач посилається на статтю 38 Господарського процесуального кодексу України. Разом з тим, зазначене посилання суперечить приписам статті 33 даного кодексу, відповідно до якої обов'язок доведення обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, покладено саме на сторони.
Крім того, звернувшись до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на ухвалу від 13.11.07 Харківського апеляційного господарського суду про повернення апеляційної скарги на рішення господарського суду Харківської області від 09.10.07, позивач зазначив, що докази сплати державного мита за подання апеляційної скарги у нього відсутні (лист від 21.04.08, а.с.87), оскільки при поштовому пересиланні справи апеляційна скарга з доданими до неї документами була загублена і відновити їх немає можливості. При цьому у вищенаведеному листі позивач зазначає, що сума держмита за подання апеляційної скарги була сплачена платіжним дорученням №671 від 23.10.07 (як вбачається з тексту ухвали від 13.11.07 Харківського апеляційного господарського суду, до апеляційної скарги позивача, повернутої даною ухвалою, було додано саме це платіжне доручення №671 від 23.10.07, що не було оформлене належним чином).
Разом з тим, на виконання вимог ухвали від 13.06.08 Харківського апеляційного господарського суду - щодо надання доказів сплати державного мита за подання апеляційної скарги -позивачем разом із доповненнями до апеляційної скарги (вх.№4047 від 09.07.08) надано оригінал платіжного доручення №671 від 23.10.07 із відміткою про зарахування коштів до державного бюджету. Тобто твердження ТОВ «ВКФ Профіт»у вищезгаданому листі від 21.04.08 про те, що даний доказ втрачено і відновити його немає можливості, не відповідають дійсності і вочевидь мають на меті введення в оману судових інстанцій.
Тобто позивачем в ході судового розгляду справи не виконано як приписів норм матеріального права (зокрема -частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України щодо направлення ТОВ «Зміївський агрошляхбуд»відповідних вимог про погашення боргу), так і вимог норм процесуального права, зокрема -частини 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлено обов'язок сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
За таких обставин колегія суддів дійшла переконливого висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення має бути залишене без змін.
З огляду на викладене, керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України,
постановила:
Рішення господарського суду Харківської області від 09 жовтня 2007 року у справі №07/47-07 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Головуючий суддя Погребняк В. Я.
Судді Афанасьєв В.В.
Шевель О. В.