79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
23 вересня 2011 р.р. 2а-10380/11/1370
суддя Львівського окружного адміністративного суду Потабенко В.А., перевіривши виконання вимог ст. ст. 105, 106 КАС України за позовною заявою ОСОБА_1 до управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Львівській області, начальника управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Львівській області генерал-майора внутрішньої служби Дзюдзя М.С., заступника начальника управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Львівській області Слопак І.Б., Миколаївської виправної колонії № 50 про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов'язання до вчинення дій,
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Львівській області (надалі - УДДУПВП у Львівській області), начальника управління генерал-майора внутрішньої служби Дзюдзя М.С., заступника начальника управління Слопака І.Б., Миколаївської виправної колонії № 50 про визнання протиправними дій та бездіяльності начальника УДДУПВП у Львівській області Дзюдзя М.С. та його заступника Слопака І.Б. відносно її звернень щодо сприяння достроковому звільненню засудженого ОСОБА_4 з місця позбавлення волі, заміни йому невідбутої частини покарання та щодо застосування до засудженого та відбуваючого покарання ОСОБА_4 у Миколаївській виправній колонії № 50 Львівської області Закону України "Про амністію".
Суддею встановлено, що позивачка зверталася неодноразово до УДДУПВП у Львівській області про сприяння у достроковому звільненні з місць позбавлення волі та заміні невідбутої частини покарання більш м'яким її сину -засудженому ОСОБА_4, застосування до її сина норм ЗУ "Про амністію". Позивачка не погоджується із наданими на її звернення відповідями начальника УДДУПВП у Львівській області № 10/у від 17.12.2010 року; заступника начальника Управління № 10/1392 від 16.08.2011 року, вважає їх необ'єктивними та такими, що не відповідають дійсності. Позивачка також наголошує на тому, що УДДУПВП у Львівській області не застосовує до ОСОБА_4 Закон України "Про амністію" з причин його власного тлумачення. Зазначає, що її звернення від 03.08.2011 року не розглянуто по суті, а на звернення від 15.08.2011 року вона взагалі не отримала відповіді, що, на думку позивачки, є підтвердженням необ'єктивності відповіді Управління від 17.12.2010 року. Додатково повідомляє, що її звернення на ім'я начальника Управління від 02.09.2011 року залишено без реагування, що порушує норми законодавства про звернення громадян. Вважає такі дії та бездіяльність відповідачів протиправними. Просить позов задовольнити.
Згідно ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України судоустрій, судочинство, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства визначаються виключно законами.
Згідно до ч. 1 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. При здійсненні правосуддя судді незалежні і підкоряються лише закону (ч. 1 ст. 129 Конституції України). Виключно законами України визначаються судоустрій і судочинство. Порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України.
Згідно ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дії чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи:
1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;
2) що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства;
3) про накладення адміністративних стягнень;
4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.
Згідно зі ст. 1 Кримінально-процесуального кодексу України, порядок провадження у кримінальних справах визначається Кримінально-процесуальним кодексом України.
Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.
Згідно ч. 3 ст. 1 Кримінально-виконавчого кодексу України, завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.
Відповідно до ст. 4 КК України, підставою виконання і відбування покарання є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також закон України про амністію та акт помилування.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 КК України, особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, невідбута частина покарання може бути замінена судом більш м'яким покаранням. У цих випадках більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.
Крім того, згідно ч. 1 ст. 407 КПК України, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням відповідно до статей 81 і 82 Кримінального кодексу України застосовуються суддею районного (міського) суду за місцем відбуття покарання засудженим за спільним поданням органу, що відає відбуванням покарання, і спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх.
Крім того, питання дострокового звільнення особи від відбування покарання врегульовано ст. 154 КВК України. Так, зокрема, в ч. 3 ст. 154 КВК України зазначено, що стосовно засудженого, щодо якого відповідно до статей 81, 82 Кримінального кодексу України може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміна невідбутої частини покарання більш м'яким, орган або установа виконання покарань надсилає подання до суду у порядку, встановленому кримінально-процесуальним законодавством. Адміністрація органу або установи виконання покарань після відбуття засудженим установленої Кримінальним кодексом України частини строку покарання зобов'язана в місячний термін розглянути питання щодо можливості представлення його до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 КВК України, прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань в органах і установах виконання покарань здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами відповідно до Закону України "Про прокуратуру".
Захист прав і свобод людини при зверненні в порядку вимог Закону України "Про звернення громадян" не може бути надійним без надання їй можливості оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність Департаменту виконання покарань та виправних колоній. Але таке оскарження окремих процесуальних актів, дій чи бездіяльності Департаменту виконання покарань та виправних колоній до суду повинно здійснюватися у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України та Кримінально-виконавчим кодексом України, оскільки їх діяльність, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської діяльності і не може бути предметом оскарження в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.
Розв'язання питання відбування покарання ув'язненим стосується виконання вироку суду та є однією із стадій кримінального процесу, у зв'язку з чим його належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.
Крім того, захист прав заявників, з урахуванням обов'язковості дотримання вимог частини третьої статті 2 КАС України, вимагав би від адміністративного суду, до якого надійшла заява, перевірити, чи відповідають дії відповідачів нормам, передбаченим Кримінально-процесуальним кодексом України та Кримінально-виконавчим кодексом України.
Отже, суд приходить до висновку, що фактично спір виник з правовідносин, які регулюються Кримінально-процесуальним кодексом України та Кримінально-виконавчим кодексом України, стосуються умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, призначеного відповідно до Кримінального кодексу України, в зв'язку з чим визнання протиправними дій Департаменту виконання покарань та виправної колонії щодо несприяння в представленні ОСОБА_4 до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким до компетенції адміністративних судів не відноситься. Питання про визнання протиправними вказаних дій відповідачів - посадових осіб УДДУПВП у Львівській області та Миколаївської виправної колонії № 50 - є предметом оскарження в загальному суді, оскільки беззаперечно відноситься до сфери кримінально-правових відносин.
За таких обставин вимоги заявниці про оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів виконання покарань та ув'язнення щодо сприяння умовно-достроковому звільненню від відбування покарання засудженого ОСОБА_4 повинні розглядатися у межах кримінального, а не адміністративного судочинства.
Суд також зазначає, що згідно статті 22 Кримінально-виконавчого кодексу України Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори відповідно до Закону України «Про прокуратуру»здійснюють прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань в органах і установах виконання покарань. Органи і установи виконання покарань зобов'язані виконувати постанови і вказівки прокурора щодо додержання порядку виконання покарання, встановленого кримінально-виконавчим законодавством.
Відповідно до статті 44 Закону України «Про прокуратуру»предметом нагляду є додержання законності під час перебування осіб у місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, в установах виконання покарань, інших установах, що виконують покарання або заходи примусового характеру, які призначаються судом, додержання встановленого кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов тримання або відбування покарання особами у цих установах, їх прав і виконання ними своїх обов'язків. Прокурор, який здійснює нагляд, має право, зокрема, перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації цих установ, зупиняти виконання таких актів, опротестовувати або скасовувати їх у разі невідповідності законодавству, вимагати від посадових осіб пояснень з приводу допущених порушень.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 109 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Отже, оскільки порядок оскарження дій посадових осіб УДДУПВП у Львівській області та Миколаївської виправної колонії № 50, по своїй суті відноситься до регулювання законодавством в сфері кримінального судочинства, суд вважає, що подану позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а у відкритті провадження слід відмовити на підставі п.1 ч.1, ч.2 ст. 109 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі з підстав непідвідомчості, суд зазначає, що є інший передбачений законом порядок оскарження дій прокурора, позивач міг здійснити процедуру оскарження в порядку, передбаченому Кримінально-процесуальним кодексом України.
Керуючись п.1 ч.1, ч.2 ст. 109 КАС України, суддя, -
відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Львівській області, Начальника Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Львівській області генерал-майора внутрішньої служби Дзюдзі М.С., Заступника начальника Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Львівській області Слопак І.Б., Миколаївської виправної колонії № 50 про визнання протиправними дій, бездіяльність та зобов'язання до вчинення дій.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом 5 днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Потабенко В.А.
З оригіналом згідно
Суддя Потабенко В.А.