"22" вересня 2011 р. м. Київ К-8990/09
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого: судді -доповідача Бим М.Є.
суддів: Гончар Л.Я., Конюшка К.В., Сіроша М.В., Харченка В.В.
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю “Спеціальна дослідно-технологічна лабораторія “Стома-технологія” на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 лютого 2009 року у справі №2а-7213/08 за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю “Спеціальна дослідно-технологічна лабораторія “Стома-технологія” про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -
У липні 2008 року Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з адміністративним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Спеціальна дослідно-технологічна лабораторія “Стома-технологія” в якому просить стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2007 році в сумі 6171,57 грн.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що на підприємстві відповідача у 2007 році норматив для працевлаштування інвалідів складає 1 робоче місце, який відповідачем не виконаний. Оскільки до 15 квітня 2008 року відповідач самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції в сумі 5963,64 грн., нарахована пеня на суму заборгованості, розмір якої складає 203,93 грн.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2008 року в задоволені позовних вимог відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 лютого 2009 року скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нову постанову, якою позов задоволено.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати зазначене судове рішення як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі постанову суду першої інстанції, яку вважає законною та обґрунтованою.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»№ 875-ХІІ від 21 березня 1991 року із змінами та доповненнями підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 19 вказаного Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб -у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округляється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
Статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме, зі звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2007 рік - середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу Товариства складала 11 осіб, кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів, відповідно до 4% нормативу -1 особа. Фактично інваліди на підприємстві не працювали.
Як вбачається з листа №07-336/829 від 16.04.2008 Червонозаводського районного центру зайнятості Товариство у 2007 році належним чином інформувало Центр зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому Центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.
Отже, відповідачем були вжиті всі заходи по створенню нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% і підприємство займалось пошуком інвалідів для працевлаштування.
Згідно ч.1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 ст. 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
В матеріалах справи наявні відомості про виконання відповідачем обов'язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог.
Оскільки апеляційний суд під час розгляду справи неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а суд першої інстанції вирішив спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, то зазначена обставина відповідно до ч.1 ст.226 КАСУ є підставою для скасування постанови апеляційного суду, та залишення в силі постанови суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Спеціальна дослідно-технологічна лабораторія “Стома-технологія” - задовольнити.
Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 лютого 2009 року - скасувати.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2008 року - залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: