20 вересня 2011 року м. Київ К-10890/09
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Голубєвої Г.К.
Карася О.В.
Федорова М.О.
Шипуліної Т.М.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим
на постанову Нижньогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 11 вересня 2008 року
та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2009 року
у справі № 2а-218/08
за позовом ОСОБА_5
до Державної податкової інспекції у Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим
про оскарження податкового повідомлення, -
Постановою Нижньогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 11 вересня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2009 року, позов ОСОБА_5 (далі -позивач) до Державної податкової інспекції у Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим (далі -відповідач) задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення № 0000341700/0 від 21 травня 2007 року.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2009 року та відмовити позивачу в задоволенні позову.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_5 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом отримала у спадок після смерті свого батька ОСОБА_6 земельну частку (пай) розміром 2,98 в умовних кадастрових гектарах, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), яка перебуває у колективній власності Колгоспу «Гвардієць», та грошові внески з відсотками та усіма компенсаційними виплатами в Відкритому акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України».
Оцінка спадкового майна склала 32 191,07 грн.
Зазначену суму вказано ОСОБА_5 в декларації про доходи, отримані нею в 2006 році.
На підставі даних декларації відповідачем винесено податкове повідомлення № 0000341700/0 від 21 травня 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 4 288,16 грн.
Визначаючи позивачу вказану суму податкового зобов'язання, податковий орган розглядав отримане позивачем спадкове майно як корпоративне право згідно з підпунктом «в»підпункту 13.2.1 пункту 13.2 статті 13 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 889-IV), оскільки, право власності на земельну частку оформлено на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай), а не на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до підпункту 13.2.1 пункту 13.2 статті 13 Закону № 889-IV в редакції 2007 року, об'єкти спадщини при отриманні спадщини спадкоємцями, що є членами сім'ї спадкодавця першого ступеня споріднення оподатковуються за нульовою ставкою податку до будь-якого об'єкта спадщини.
Колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги, що в даному випадку застосування зазначеної редакції Закону № 889-IV є неправомірним, оскільки, спірні правовідносин виникли в 2006 році.
Проте, не зважаючи на зазначений факт, колегія суддів не знаходить підстав для скасування постановлених у справі судових рішень, з огляду на таке.
Відповідно до підпункту «в»підпункту 13.2.1 пункту 13.2 статті 13 Закону № 889-IV оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 7.1 статті 7 цього Закону, підлягає вартість об'єктів комерційної власності, а саме - цінний папір (крім депозитного (ощадного), іпотечного сертифіката), корпоративне право, власність на об'єкт бізнесу як такий, тобто власність на цілісний майновий комплекс, інтелектуальна (промислова) власність або право на отримання доходу за нею, яка успадковується членом сім'ї спадкодавця першого ступеня споріднення.
Згідно з пунктом 17 Розділу X Земельного кодексу України, сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3480-IV «Про цінні папери та фондовий ринок»(далі -Закон № 3480-IV) цінні папери - документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.
Отже, в розумінні Закону № 3480-IV сертифікат на право на земельну частку (пай) не є цінним папером.
Відповідно до статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Таким чином, корпоративне право включає в себе відносини, які виникають між акціонером, учасником господарської організації і самою корпорацією, а також між самими учасниками чи акціонерами з приводу реалізації їх прав власності на акції чи права власності на частку в статутному фонді корпорації.
Оскільки, право власності на земельну частку (пай) не визначає прав власника цих паїв у статутному фонді господарської організації та не встановлює його прав на участь в управлінні підприємством та отриманні частки прибутку, то таке право не може бути віднесено до корпоративних прав.
Крім того, підпунктом «д»пункту 13.1 статті 13 Закону № 889-IV до об'єктів спадщини платника податку віднесено кошти, а саме готівкові кошти або кошти, що зберігаються на рахунках спадкодавця, відкритих у банках та небанківських фінансових установах, у тому числі депозитні (ощадні), іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій з нерухомістю..
Відповідно до підпункту 4.3.23 пункту 4.3 ст. 4 Закону № 889-IV основна сума депозиту (вкладу), внесеного платником податку до банку чи небанківської фінансової установи, яка повертається такому платнику податку, основна сума кредиту, що отримується платником податку, а також сума виплат громадянам України (їх спадкоємцям) грошових заощаджень і грошових внесків, вкладених до 02 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР чи в установи державного страхування СРСР або у папери цільової державної позики, емітованої на території колишнього СРСР, погашення яких не відбулося є доходом, який не включається до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Нижньогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 11 вересня 2008 року та ухвали Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2009 року.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим відхилити, а постанову Нижньогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 11 вересня 2008 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Голубєва Г.К.
Карась О.В.
Федоров М.О.
Шипуліна Т.М.
Суддя А.О. Рибченко