20 вересня 2011 року м. Київ К-11847/09
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Голубєвої Г.К.
Карася О.В.
Федорова М.О.
Шипуліної Т.М.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Пологівської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області
на постанову Пологівського районного суду Запорізької області від 14 травня 2008 року
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2009 року
у справі № 2«а»-36/2008р.
за позовом Пологівської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області
до ОСОБА_5
про стягнення заборгованості по податку з доходів фізичних осіб, -
Пологівська міжрайонна державна податкова інспекція Запорізької області (далі -позивач) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 (далі -відповідач) про стягнення заборгованості з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 3 081,31 грн.
Постановою Пологівського районного суду Запорізької області від 14 травня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2009 року, в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, Пологівська МДПІ Запорізької області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Пологівського районного суду Запорізької області від 14 травня 2008 року, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2009 року та прийняти нове рішення - про задоволення позову в повному обсязі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_5 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом отримав у спадок після смерті своєї матері ОСОБА_6 земельну частку (пай) розміром 3,00 в умовних кадастрових гектарах, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), вартістю 23 702,39 грн., яка перебуває у власності Колективного сільськогосподарського підприємства ім. Ілліча Байтальської сільської ради, Ананьївського району, Одеської області.
Зазначену суму вказано відповідачем в декларації про доходи, отримані ним в 2006 році.
На підставі даних декларації, позивачем винесено податкове повідомлення № 0002971700/0 від 11 квітня 2007 року, яким відповідачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 3 081,31 грн.
Визначаючи відповідачу вказану суму податкового зобов'язання, Пологівська МДПІ Запорізької області розглядала отримане відповідачем спадкове майно як корпоративне право згідно з підпунктом «в»підпункту 13.2.1 пункту 13.2 статті 13 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 889-IV).
Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до підпункту «в»підпункту 13.2.1 пункту 13.2 статті 13 Закону № 889-IV оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 7.1 статті 7 цього Закону, підлягає вартість об'єктів комерційної власності, а саме - цінний папір (крім депозитного (ощадного), іпотечного сертифіката), корпоративне право, власність на об'єкт бізнесу як такий, тобто власність на цілісний майновий комплекс, інтелектуальна (промислова) власність або право на отримання доходу за нею, яка успадковується членом сім'ї спадкодавця першого ступеня споріднення.
Згідно з пунктом 17 Розділу X Земельного кодексу України, сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3480-IV «Про цінні папери та фондовий ринок»(далі -Закон № 3480-IV) цінні папери - документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.
Отже, в розумінні Закону № 3480-IV сертифікат на право на земельну частку (пай) не є цінним папером
Відповідно до статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Таким чином, корпоративне право включає в себе відносини, які виникають між акціонером, учасником господарської організації і самою корпорацією, а також між самими учасниками чи акціонерами з приводу реалізації їх прав власності на акції чи права власності на частку в статутному фонді корпорації.
Оскільки, право власності на земельну частку (пай) не визначає прав власника цих паїв у статутному фонді господарської організації та не встановлює його прав на участь в управлінні підприємством та отриманні частки прибутку, то таке право не може бути віднесено до корпоративних прав.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Пологівського районного суду Запорізької області від 14 травня 2008 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2009 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Пологівської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області відхилити, а постанову Пологівського районного суду Запорізької області від 14 травня 2008 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Голубєва Г.К.
Карась О.В.
Федоров М.О.
Шипуліна Т.М.
Суддя А.О. Рибченко