13 вересня 2011 року м. Київ К-6014/09
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Карася О.В.
Усенко Є.А.
Федорова М.О.
Шипуліної Т.М.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва
на постанову Господарського суду м. Києва від 26 червня 2007 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2009 року
у справі № 46/84-А
за позовом Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва
до Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_5
про стягнення 2 500,00 грн., -
Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва (далі -позивач) звернулась до суду з позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_5 (далі -відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 2 500,00 грн.
В обґрунтування свої позовних вимог ДПІ у Голосіївському районі м. Києва посилалась на підпункт 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2181-III), відповідно до якої активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду.
Постановою Господарського суду м. Києва від 26 червня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2009 року, в задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Господарського суду м. Києва від 26 червня 2007 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2009 року та прийняти нове рішення -про задоволення позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем проведено документальну перевірку дотримання вимог чинного законодавства з питання оподаткування СПД-ФО ОСОБА_5 за період з 01 липня 2002 року по 30 червня 2006 року, за результатами якої складено акт № 390/1704/НОМЕР_1 від 01 листопада 2005 року.
Перевіркою вставлено порушення відповідачем пункту 1 статті 3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»(далі -Закон № 265/95-ВР) у зв'язку з невідображенням розрахункової операції на загальну суму 500,00 грн. у книзі обліку доходів та витрат, які ведуть громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності протягом календарного року.
На підставі зазначеного акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження позивачем прийнято рішення № 0003621704/3 від 05 травня 2006 року, яким до відповідача застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 2 500,00 грн.
Також, позивачем направлено на адресу відповідача податкові вимоги № 1/751 від 26 серпня 2006 року та № 2/845 від 31 серпня 2006 року.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до статті 1 Закону № 2181-III податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.
Податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.
Відповідно до підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181-III визначення податкового зобов'язання контролюючим органом самостійно передбачено за вичерпним переліком обставин визначених законом.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставами для винесення рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій не були податкові зобов'язання, у зв'язку з чим визначені рішенням штрафні (фінансові) санкції не можуть стягуватись за процедурою, передбаченою Законом № 2181-III.
Крім того, обрана позивачем форма рішення свідчить про нарахування штрафних (фінансових) санкцій, які не підлягають узгодженню як податкові шляхом надіслання податкових повідомлень-рішень, та не можуть вважатись податковим боргом в розумінні Закону № 2181-III.
Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій, в акті № 390/1704/НОМЕР_1 від 01 листопада 2005 року відсутні посилання на всі, охоплені перевіркою, первинні документи, які підтверджують наявність факту порушення вимог Закону № 265/95-ВР, а також відсутні посилання на первинні документи, на підставі яких визначено суму штрафних (фінансових) санкцій.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що, оскільки, доказами наявності заборгованості із сплати штрафних (фінансових) санкцій має бути обґрунтоване рішення про їх застосування, то винесення такого рішення з порушенням норм чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства унеможливлює його прийняття в якості належного доказу у справі.
Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги стосовно порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті судових рішень, а тому вони не можуть бути підставою для їх зміни чи скасування.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському район м. Києва відхилити, а постанову Господарського суду м. Києва від 26 червня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Карась О.В.
Усенко Є.А.
Федоров М.О.
Шипуліна Т.М.
Суддя А.О. Рибченко