"13" вересня 2011 р. м. Київ К-9139/09
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Карася О.В.
Усенко Є.А.
Федорова М.О.
Шипуліної Т.М.
при секретарі судового засідання: Шкляр А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва
на постанову Господарського суду Миколаївської області від 31 жовтня 2007 року
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2009 року
у справі № 6/600/07
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївська агенція повітряних сполучень»
до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва
про скасування рішень, -
Постановою Господарського суду Миколаївської області від 31 жовтня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2009 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївська агенція повітряних сполучень» (далі -позивач) до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва (далі -відповідач) задоволено. Скасовано рішення № 0008432320/0 від 24 квітня 2007 року, № 0008872320/0 від 04 травня 2007 року, № 0019232350 від 25 липня 2007 року, № 0023742350 від 11 вересня 2007 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та прийняти нове -про відмову в задоволенні позову.
В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постанову Господарського суду Миколаївської області від 31 жовтня 2007 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2009 року -без змін.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено перевірку ТОВ «Миколаївська агенція повітряних сполучень»щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу суб'єктами підприємницької діяльності, за результатами якої складено акт № 14000324/23-50 від 04 квітня 2007 року.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято рішення № 0008432320/0 від 24 квітня 2007 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 155 597,00 грн.
Також, відповідачем проведено перевірку ТОВ «Миколаївська агенція повітряних сполучень»щодо контролю за дотриманням вимог чинного законодавства у сфері торгівлі, громадського харчування, послуг суб'єктами підприємницької діяльності, за результатами якої складено акт № 21220283/0235 від 12 квітня 2007 року.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято рішення № 0008872320/0 від 04 травня 2007 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 28 788,50 грн.
Крім того, відповідачем проведено виїзну планову перевірку ТОВ «Миколаївська агенція повітряних сполучень»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2004 року по 31 березня 2007 року, за результатами якої складено акт № 811/23-600/31096782 від 12 липня 2007 року.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято рішення № 0019232350 від 25 липня 2007 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 53 199 577,55 грн.
За результатами адміністративного оскарження скаргу позивача залишено без задоволення, а зазначене рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій -без змін.
Також, додатково прийнято рішення № 0023742350 від 11 вересня 2007 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1 086 226,40 грн.
Перевірками встановлено порушення позивачем пункту 1 статті 3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»(далі -Закон № 265/95-ВР) у зв'язку з непроведенням розрахункових операцій через РРО при продажу проїзних квитків (авіаційних квитків) на бланках проїзних документів, що виготовлені поза межами України та технічний опис яких не узгоджено з Міністерством фінансів України, відповідно до підпункту 2.4.1 пункту 2 наказу Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства фінансів України від 09 січня 2001 року № 1/3 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виготовлення бланків цінних паперів, документів суворої звітності»(чинного на час виникнення спірних правовідносин; далі -Ліцензійні умови), та які не є бланками документів суворої звітності.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до пункту 1 статті 3 Закону № 265/95-ВР суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач здійснював посередницьку діяльність з отриманням за це відповідної винагороди, на підставі укладених з різними авіакомпаніями агентських договорів, у формі заповнення та видачі документів на перевезення (квитків) між цими компаніями та споживачами.
Згідно з пунктом 1 статті 9 Закону № 265/95-ВР реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва та наданні послуг підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, крім підприємств торгівлі та громадського харчування, у разі проведення розрахунків у касах цих підприємств, установ і організацій з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядку.
Відповідно до пункту 4 статті 9 Закону № 265/95-ВР реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при продажу проїзних і перевізних документів із застосуванням бланків суворого обліку на залізничному (крім приміського) та авіаційному транспорті з оформленням розрахункових і звітних документів та на автомобільному транспорті з видачею талонів, квитанцій, квитків з нанесеними друкарським способом серією, номером, номінальною вартістю, а також при продажу білетів державних лотерей через електронну систему прийняття ставок, що контролюється у режимі реального часу Державним казначейством України, та квитків на відвідування культурно-спортивних і видовищних закладів.
Згідно з пунктом 1.2 Ліцензійних умов вони поширюються на всіх суб'єктів господарювання, зареєстрованих в Україні, які здійснюють діяльність у галузі виготовлення бланків цінних паперів, документів суворої звітності (далі - бланки).
Підпунктом 2.4.1 пункту 2.4 Ліцензійних умов встановлено, що при виготовленні бланків за межами України суб'єкт господарювання, зареєстрований в Україні, повинен узгодити з Міністерством фінансів України їх технічний опис, який є невід'ємною частиною договору (контракту) на виготовлення бланків.
Як встановлено судами, позивач не здійснював діяльності з виготовлення будь-яких бланків цінних паперів та документів суворої звітності.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що, оскільки, позивачем надавались послуги у відповідності до вимог пункту 1 статті 9 Закону № 265/95-ВР, тобто з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядку, то застосування реєстратора розрахункових операцій для ТОВ «Миколаївська агенція повітряних сполучень» не є необхідним.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 1 статті 238 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -ГК України) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Статтею 250 ГК України визначено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
А тому, колегія суддів погоджується з доводами судів попередніх інстанцій, що відповідачем неправомірно застосовано до позивача фінансові санкції у вигляді штрафу за останні три роки (2004-2007 роки), оскільки, це суперечить вимогам чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства.
Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги стосовно порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень.
Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Миколаївської області від 31 жовтня 2007 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2009 року -без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Карась О.В.
Усенко Є.А.
Федоров М.О.
Шипуліна Т.М.
Суддя А.О. Рибченко