Справа: № 2-а-3257/07 Головуючий у 1-й інстанції: Батрин О.В.
Суддя-доповідач: Дурицька О.М
"17" серпня 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого -судді: Дурицької О.М.,
суддів: Бистрик Г.М., Бюрисюк Л.П.,
при секретарі: Леонтовичі М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини А-2656 (правонаступник Військової частини А-1459) на постанову Замостянського районного суду м.Вінниці від 27 червня 2007 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Військової частини А-1459 про стягнення грошової компенсації за продовольчий пайок, -
У квітні 2007 року ОСОБА_2 звернувся до Замостянського районного суду м.Вінниці із адміністративним позовом до Військової частини А-1459, в якому просив стягнути з відповідача на його користь компенсацію за неотриманий ним продовольчий пайок за період з 11 березня 2000 по 31 грудня 2006 року у розмірі 41599,96 грн., з урахуванням індексу інфляції.
В ході розгляду справи в суді першої інстанції позивач уточнив свої вимоги та просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за неотримане ним продовольче забезпечення в розмірі 31 178,50 грн., без урахування індексу інфляції.
Постановою Замостянського районного суду м.Вінниці від 27 червня 2007 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.
Стягнуто з Військової частини А1459 на користь ОСОБА_2 компенсацію за неотриманий ним продовольчий пайок за період з 11.03.2000р по 31.12.2006р в розмірі 31178,50 грн..
Представник Військової частина А-2656, яка являється правонаступником В/Ч А-1459, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову Замостянського районного суду м.Вінниці від 27 червня 2007 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заявлених позивачем вимог.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні -не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції -скасуванню, з наступних підстав.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на момент постановлення судом оскаржуваного рішення позивач проходив військову службу та перебував на грошовому і продовольчому забезпеченні у Військовій частині А-1459.
За час проходження військової служби позивачу стало відомо про включення до його грошового забезпечення компенсації за неотриманий ним продовольчий пайок в період служби в Збройних Силах України з 11.03.2000 року по 01.01.2007 року.
Даючи праву оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.
Частиною 2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»передбачено одержання військовослужбовцями за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки, або за бажанням грошову компенсацію.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.1996 року № 316 «Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України і інших військових формувань»були затверджені норми забезпечення продовольчими пайками відповідних категорій військовослужбовців і в період до 10 березня 2000 року такі продовольчі пайки видавалась військовослужбовцям та були отримані позивачем.
Положенням ст.2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів»була призупинена дія ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців»в частині отримання військовослужбовцями продовольчих пайків і речового майна або, за їх бажанням грошової компенсації, а тому з 11.03.2000 року позивачу не видавались продовольчі пайки і (або) не виплачувалась грошова компенсація замість цих пайків. Крім цього, Законом України «Про деякі заходи економії бюджетних коштів»не було зупинено дію ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців»у відповідності до якої держава гарантує військовослужбовцям матеріальне та інше забезпечення у розмірах, що стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про збройні Сили України», держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців та осіб звільнених у запас або у відставку, військовослужбовцям гарантується одержання за рахунок держави фінансової, речової, продовольчої і інших видів забезпечення (нова редакція цієї статті прийнята 05.10.2000 року відразу після прийняття Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів»від 17.02.2000 року).
Згідно із статтею 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців у правах і свободах, визначених законодавством України.
Із системного аналізу частини 3 статті 22 Конституції України випливає, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Вирішуючи даний спір суд першої інстанції дійшов висновку, що внаслідок бездіяльності відповідача в частині невиконання ним завдань у сфері ведення державної політики направленої на гарантування соціального захисту військовослужбовців, були порушені конституційні права позивача, а відтак заявлені ним вимоги про стягнення компенсації за неотримання продовольчий пайок є такими, що підлягають до задоволення.
Колегія суддів не погоджується з даним висновком суду, оскільки судом першої інстанції не було враховано ту обставину, що дію ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»згідно із Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17.02.2000 року № 1459-ІІІ було призупинено в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них.
Відповідно до ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року N 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".
Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Відтак, виходячи з наведених положень Конституції України та Рішення Конституційного Суду України, пріоритетними в даному випадку є положення Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів", а тому до спірних правовідносин не могла бути застосована норма ч. 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка, власне, і передбачала можливість отримання грошової компенсації замість продовольчого пайка.
Крім цього, дана норма вказаного Закону неконституційною у визначеному законом порядку не визнавалася та діяла у період з 17.02.2000 року по 03.11.2006 року.
В свою чергу, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 91 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України; військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів; порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.
Отже, як вбачаться із змісту ст. ст. 91 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», позивач втратив право на грошову компенсацію за неотримане ним продовольче забезпечення з урахуванням компенсації втрати частини доходів та індексації з 03.11.2006 року, оскільки дана норма Закону неконституційною не визнавалася, тому до спірних правовідносин не могла бути застосована ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки у зазначений період вона не діяла.
При цьому колегія суддів зауважує, що дію пункту 2 статті 91 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» було зупинено на 2007рік згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", а п 2 статті 91 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виключено згідно з підпунктом 3 пункту 67 розділу II Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28.12.2007 р. N 107-VI).
Однак зміни, внесені підпунктом 3 пункту 67 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008).
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України (№ 254к/96-ВР від 28.06.1996р.), закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Рішення Конституційного Суду України не мають зворотної сили, а закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що дії відповідача не порушують прав і законних інтересів позивача та відповідають вимогам ч.2 ст. 19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу Військової частини А-2656 (правонаступник Військової частини А-1459) слід задовольнити, а постанову Замостянського районного суду м.Вінниці від 27 червня 2007 року -скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_2 до Військової частини А1459 про стягнення грошової компенсації за продовольчий пайок слід відмовити.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України,-
Апеляційну скаргу Військової частини А-2656 (правонаступник Військової частини А-1459) на постанову Замостянського районного суду м.Вінниці від 27 червня 2007 року - задовольни.
Постанову Замостянського районного суду м.Вінниці від 27 червня 2007 року - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_2 до Військової частини А1459 про стягнення грошової компенсації за продовольчий пайок - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя
суддя
суддя О.М. Дурицька
Г.М. Бистрик
Л.П. Борисюк
Повний текст постанови складено та підписано -22.08.11 р.