Іменем України
15 вересня 2011 року м. Чернівці Справа № 2а/2470/2107/11
15 год. 13 хв.
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Скакун О.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за адміністративним позовом
ОСОБА_1
до Відділу державної виконавчої служби Хотинського районного управління юстиції про визнання протиправними дій державного виконавця та скасування постанови
за участю
секретаря судового засідання Юзька Я.В.
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача Маланчука М.А.
ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Хотинського районного управління юстиції про визнання протиправними дій державного виконавця та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження серії ВП №25950205 від 18.04.2011р.
Крім того, однією з позовних вимог є вимога про закриття провадження провадження по адміністравній справі у зв'язку з пропущенням строків звернення постанови до виконання.
Позивач просить стягнути з відповідача судовий збір та витрати на надання правової допомоги, які згідно розрахунку становлять 1302 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження»та ст. 303 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у відповідності до яких не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. Позивач вважає, що державному виконавцю слід було відмовити у відкритті виконавчого провадження, так як минув тримісячний термін з дня винесення постанови про накладення адміністративного стягнення. На думку позивача, дії державного виконавця є неправомірними, оскаржувана постанова винесена з порушенням норм чинного законодавства та підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 15.09.11р. закрито провадження у справі в частині позовних вимог про закриття провадження провадження по адміністравній справі у зв'язку з пропущенням строків звернення постанови до виконання, у зв'язку з відмовою позивача від позову в цій частині.
В судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях. Відповідач зазначив, що постанова про відкриття виконавчого провадження відповідно до чинного законодавства була направлена позивачу простою поштовою кореспонденцією. Державним виконавцем неодноразово вживалися заходи щодо виклику ОСОБА_1 для дачі пояснень, проте останнім виклики було проігноровано. Відповідач стверджує, що позивачу було відомо про відкриття виконавчого провадження, що підтверджується його розпискою про отримання виклику державного виконавця 13.05.2011р. На думку відповідача, позивачем було пропущено строк звернення до суду, у зв'язку з чим адміністративний позов підлягає залишенню без розгляду.
09 січня 2011 року посадовою особою органу ДАІ винесено постанову в справі про адміністративне правопорушення серії ВМ1 №046314, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 255 грн. за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Постановою державного виконавця ВДВС Хотинського РУЮ від 18.04.2011р. відкрито виконавче провадження щодо боржника ОСОБА_1 серії ВП №25950205 з виконання постанови ВДАІ серії ВМ1 №046314 від 09 січня 2011 року.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, встановивши фактичні обставини у справі, дослідивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Суд вважає безпідставними твердження відповідача про пропущення позивачем строку звернення до суду.
У відповідності до ч.1 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно ч.2 та ч.3 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби врегульовано ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України. Учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Відповідачем надано суду докази направлення позивачу постанови про відкриття виконавчого провадження, а саме супровідний лист та копію з журналу реєстрації вихідної кореспонденції. Однак, суду не надано відповідачем доказів про отримання цієї постанови. Також, не надано доказів того, що позивачу було відомо про факт відкриття виконавчого провадження.
Суд вважає, що розписка позивача від 13.05.2011р. на виклику державного виконавця не є належним доказом того, що позивачу було відомо про відкриття виконавчого провадження. Оскільки, зазначений виклик не містить жодних посилань на документи, в ньому не зазначено номер виконавчого провадження та інших даних, які б ідентифікували саме цю постанову про відкриття виконавчого провадження.
Таким чином, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що початок перебігу строку звернення до суду розпочинається з моменту, коли позивач ознайомився з матеріалами виконавчого провадження, тобто з 23.08.2011р. До суду позивач звернувся в межах строку звернення - 02.09.2011р.
За таких обставин суд доходить висновку про відсутність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
Суд погоджується з твердженням позивача про відсутність підстав у державного виконавця для відкриття виконавчого провадження з таких міркувань.
Згідно ч.3 ст.299 Кодексу України про адміністративні правопорушення постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, встановленого частиною першою статті 307 цього Кодексу.
Давність виконання постанов про накладення адміністративних стягнень врегульовано ст.303 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Відповідно до якої не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення.
Згідно ст. 307 Кодексу України про адміністративні правопорушення штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження або опротестування такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги або протесту без задоволення.
З матеріалів справи вбачається, що постанову в справі про адміністративне правопорушення серії ВМ1 №046314 винесено 09 січня 2011 року, а виконавче провадження відкрито постановою серії ВП №25950205 18.04.2011р., тобто після спливу трьохмісячного терміну з дня винесення.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України «Про виконавче провадження». Виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ст.22 Закону України «Про виконавче провадження»постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення повинні бути пред'явлені до виконання протягом трьох місяців.
Статтею 26 Закону України «Про виконавче провадження»передбачено, що державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання.
Таким чином, дії державного виконавця при відкритті виконавчого провадження є неправомірними, а постанова про відкриття виконавчого провадження серії ВП №25950205 від 18.04.2011р. є незаконною та підлягає скасуванню.
У відповідності до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відділом державної виконавчої служби Хотинського районного управління юстиції не доведено правомірність своїх дій та оскаржуваної постанови.
Розподіляючи судові витрати суд виходить з такого.
У відповідності до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
На підставі аналізу зазначеної норми законодавства, суд вважає безпідставним вимогу позивача про стягнення судових витрат з відповідача, оскільки такі витрати повинні бути присуджені з Державного бюджету України.
Відповідно до ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать: витрати на правову допомогу; витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.
Згідно акту приймання -передачі наданих послуг -правової допомоги, наданого позивачем на вимогу суду, та підтверджуючих документів, судові витрати позивача складаються з судового збору 3,40 грн., витрат на надання правової допомоги у сумі 1302 грн.
Доказів на підтвердження здійснення витрат позивача, що пов'язані із прибуттям до суду, позивачем не надано.
Витрати на правову допомогу судом визначаються виходячи з наступного.
У відповідності до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Згідно п.2 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, положення цього Кодексу щодо звільнення особи від оплати правової допомоги та забезпечення надання правової допомоги, а також частина третя статті 90 цього Кодексу набирають чинності з моменту набрання чинності відповідним законом. До цього часу граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ затверджено Постановою Кабінету Міністрів України «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави»від 27.04.2006р. № 590. Відповідно до цієї постанови якщо компенсація відповідно до закону сплачується за рахунок держави граничний розмір не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день.
Розмір мінімальної заробітної плати судом визначається на підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», відповідно до статті 22 цього закону мінімальна заробітна плата з 01 квітня 2011 року становила 960 грн.
Позивачем в акті приймання -передачі наданих послуг - правової допомоги надано розрахунок кількості днів, протягом яких надавалися послуги -11 днів (23.08.11р. -31.08.11р., 01.09.11р., 13.09.11р.).
Загальна сума граничного розміру компенсації витрат на правову допомогу становить 528 грн. (960 грн.* 5%* 11 днів).
Таким чином, визначення позивачем витрат на надання правової допомоги в сумі 774 грн. суд вважає необґрунтованим.
За таких обставин суд дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Хотинського районного управління юстиції про визнання протиправними дій державного виконавця та скасування постанови підлягає частковому задоволенню, оскільки є непідтвердженими частина витрат на надання правової допомоги.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Керуючись ст.ст.2,3,6-12,17,18,160-163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії державного виконавця Маланчука М.А.
3. Скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження серії ВП №25950205 від 18.04.2011р.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України судові витарти в сумі 531,4 грн., в тому числі судовий збір в сумі 3 грн. 40 коп. та витрати на надання правової допомоги в сумі 528 грн.
5. У стягненні витрат на надання правової допомоги в сумі 774 грн. відмовити.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У судовому засіданні 15 вересня 2011р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Постанову виготовлено в повному обсязі 20 вересня 2011 року. Копію постанови сторони можуть отримати безпосередньо в суді 21 вересня 2011 року.
Суддя О.П. Скакун