14 вересня 2011 р. № 2-а- 5570/11/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бідонька А.В. суддів: Бабаєва А.І., Котеньова О.Г.
при секретарі судового засідання Загребельному В.І.
- представника позивача - ОСОБА_1
- позивача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Громадянки Киргизстану ОСОБА_2 до Державного комітету України у справах національностей та релігій про скасування рішення, -
Громадянка Киргизстану ОСОБА_2 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державного комітету України у справах національностей та релігій, в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення від 17.02.2011 р. № 137-11 Державного комітету України у справах національностей та релігій про відмову в наданні статусу біженця, зобов"язати Державний комітет України у справах національностей та релігій переглянути рішення про відмову в наданні статусу біженця ОСОБА_2.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона маючи побоювання стати жертвою переслідувань через свою національну приналежність, залишила Киргизстан та прибула 05.08.10 р. до України, де подала до міграційних органів заяву про надання їй статусу біженця. Проте, 28.02.2011 року вона отримала повідомлення управління міграційної служби у Харківській області про відмову в наданні статусу біженця № 17-01-04-34 на підставі рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій №137-11 від 17.02.11 р. Відмову позивач вважає незаконною оскільки перевірка інформації, наданої ОСОБА_2 під час звернення до управління міграційної служби у Харківській області проводилася вкрай поверхово та упереджено, а також, відповідач взагалі не аналізував інформацію про обставини її життя у Киргизстані, а тому рішення відповідача піддає ризику її життя.
В судове засідання позивач та представник позивача прибули, позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.
Відповідач, Державний комітет України у справах національностей та релігій, проти позову заперечував. В обґрунтування заперечень зазначив, що заяву ОСОБА_2 подала до органу міграційної служби 12.10.10 р. в якій просила надати їй статус біженця, оскільки в Киргизстані її життю загрожувала небезпека через червневі події 2010 року у Киргизстані. Свої побоювання позивач пов'язувала з тим, що ситуація у Киргизстані є нестабільною, військові стріляють в неозброєних людей. Її чоловік працював в ресторані готельного комплексу "Навруз", коли почалися безлади то чоловіка та персонал почали переслідувати. До заяви позивач не надала жодного доказу та конкретного факту відповідно до Закону України "Про біженців", які б обґрунтували її побоювання стати жертвою переслідувань через свою національну приналежність.
Відповідно до позиції УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців" від 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Аналіз матеріалів особової справи ОСОБА_2 показав, що посилання позивача на можливість бути жертвою переслідування в країні громадянської належності, реального підґрунтя не мають, отже, підстави для скасування, зазначеного вище, рішення відсутні. На підставі викладеного відповідач просить в задоволенні позову відмовити.
Представник відповідача у судове засідання не прибув, надав клопотання про слухання справи за відсутності представника.
Суд, заслухавши пояснення позивача та представника позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в Киргизькій республікі, Джалал-Абадська обл. м. Джалал-Абад. Позивачка за національністю узбечка, має середньо-спеціальну освіту: за фахом кухар. У позивачки є чоловік, син та донька, які мешкають з нею у АДРЕСА_1 у найманому житлі.
Громадянка Киргистану ОСОБА_2 подала до Управління міграційної служби у Харківській області заяву, в якій просила надати їй статус біженця, оскільки в Киргизстані її життю загрожувала небезпека через червневі події 2010 року у Киргизстані. Свої побоювання позивачка пов'язувала з тим, що ситуація у Киргизстані є нестабільною, військові стріляють в неозброєних людей. Її чоловік працював в ресторані готельного комплексу "Навруз", коли почалися безлади то чоловіка та персонал почали переслідувати.
Наказом управління міграційної служби в Харківській області від 12.10.10 р. №190-о вирішено прийняти до розгляду заяви позивача для вирішення питання про надання статусу біженця.
Згідно висновку Управління міграційної служби у Харківській області від 13.12.10 р. за результатами розгляду справи ОСОБА_2 на підставі ст. ст. 1, 10 Закону України "Про біженців", ст. 1 Женевської Конвенції про статус біженців 1951 р. та її Протоколом 1967 р. позивачці відмовлено у наданні статусу біженця.
Рішенням Державного комітету України у справах національностей та релігії № 137-11 від 17.02.11 р. підтримано висновок Управління міграційної служби у Харківській області від 13.12.10 р. та відмовлено у наданні статусу біженця ОСОБА_2 на підставі абз. 5 ст. 10 Закону України "Про біженців", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абз. 2 ст. 1 цього Закону - відсутні.
Державним комітетом України у справах національностей та релігій з аналізу матеріалів по країні походження позивача встановлено наступне.
За оцінкою антикризового плану, прийнятого в серпні 2010 року, очікувалось зниження ВВП на 5,4%, проти прогнозованого на початок року зростання у 5,5%. Загальне падіння виробництва складе більше 5%, спад у сфері послуг - 10,9%, інфляція очікується на рівні 10,3%, дефіцит бюджету виросте з 269 до 619 мільйонів доларів і складе 13,5% ВВП.
Характеризуючи обстановку в країні, влада республіки відзначила, що після конфлікту в критичному стані перебувають системи життєзабезпечення в потерпілих від безладдя регіонах, включаючи виробничу, транспортну й енергетичну інфраструктури. Населення районів, де відбулися міжетнічні зіткнення, випробовує гостру потребу в продовольстві, медикаментах і інших предметах першої необхідності.
Влада Киргизії констатує, що найбільші побоювання пов'язані з очікуваним різким погіршенням добробуту громадян. Втрата джерел доходів, втрата даху над головою, доступу до базових соціальних інфраструктурних об'єктів, особливо різко погіршить добробут громадян на півдні республіки.
За офіційними даними, Киргизія є найбіднішою країною на пострадянському просторі. За межею бідності живе порядку 30% населення, рівень безробіття перевищує 18%.
В жовтні 2010 року в Киргизстані стала до роботи міжнародна комісія по вивченню фактів і причин міжетнічних зіткнень на півдні країни в червні поточного року. Координатором експертної групи є Парламентська Асамблея ОБСЄ по Центральній Азії.
10.10.10 р. в країні відбулись парламентські вибори, в яких брали участь 29 політичних партій. Міжнародні спостерігачі відзначили, що виборці отримали справжній вибір, а кампанія проходила в атмосфері змагання та миру, не дивлячись на події червня 2010 року. Особлива увага ОБСЄ була спрямована на участь у виборах узбеків. За даними організації, багато партій включили по троє узбеків як кандидатів в депутати від своїх партій, чотири партії (Республіканська народна партія Киргизстану, «Ар-Наміс», Соціал-демократична партія і партія співпраця») орієнтовані на узбецьке населення країни. У відповідності до вимог виборчого законодавства етнічні меншини, включаючи узбецьких лідерів, зайняли сильні позиції в партійних списках.
За даними міжнародних організацій через півроку після етнічного насилля в Ош та Джалал - Абад південна Киргизія залишається порівняно спокійною. Напруження перейшло до залів судових засідань, де обвинувачені перебувають під судом у досить ворожнечому середовищі. Етнічні киргизи та узбеки опинилися на протилежних сторонах в залі суду, кожна сторона вважає себе жертвами насилля в червні.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 ніколи не перебував членом жодної політичної, релігійної, військової або громадської організації, до інцидентів із застосуванням фізичного насилля, пов'язаних з расовою, національною, релігійною належністю чи політичними поглядами причетним не була. Позивачку ніхто, ніколи не переслідував, особисто до неї арештів, затримань, не людського поводження, дискримінації не учинялось.
Відповідно до Позиції УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців" від 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
У відповідності до абзацу 7 статті 11 Закону України "Про біженців" до заяви про надання статусу біженця додаються документи, які посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця.
Документів, які б підтвердили наявність переслідувань або утисків щодо позивача, які б відповідали вимогам абзацу другого статті 1 Закону України “Про біженців” позивачем Державному комітету України у справах національностей та релігій надано не було.
Відповідно до абз. 2 ст. 1 Закону України "Про біженців" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Тобто, посилання на страх стати жертвою переслідування в країні його громадянської належності є не підтвердженими.
Відповідно до п. 45 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.
Позивач не довела, що її особисто будуть переслідувати в Киргизстані за ознаками передбаченими Законом України "Про біженців" та Конвенцією про статус біженця 1951 року.
Відповідно до п. 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Позивач таких свідчень не надала.
Відповідно до ст. 1 ч. б ст. 12 Закону України “Про біженців” рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто у разі встановлення відсутності у заявника обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, який перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань.
Відповідно до ст. 6 та ст. 16 Закону України "Про біженців" Державний комітет України у справах національностей та релігій розглядає скаргу та особову справу особи і лише у випадку, коли рішення органу міграційної служби було прийнято з порушенням законодавства про біженців, скасовує його. Тобто, Держкомнацрелігій України, відхиляючи скаргу позивача, підтверджує законність та правомірність виданого наказу органом міграційної служби.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення відповідача, що є правовою підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 158, ст. 159, ст. 160, ст. 163, ст. 185, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову Громадянки Киргизстану ОСОБА_2 до Державного комітету України у справах національностей та релігій про скасування рішення - відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий Суддя Бідонько А.В.
Суддя Бабаєв А.І.
Суддя Котеньов О.Г.