Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
Харків
08 вересня 2011 р. № 2-а- 10335/11/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Чалого І,С.,
при секретарі судового засідання Елоян Ж.Г.,
за участю представників сторін:
позивача - Даншина Г.О.,
відповідача - Тімонов А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю торгової компанії "Глотекс" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова про визнання дій незаконними
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить суд визнати незаконними дії відповідача щодо проведення документальної невиїзної перевірки позивача на підставі якої було складено акт № 2370/23-05/30496066 від 08.06.2011 р. та визнати незаконними дії відповідача щодо коригування податкового зобов'язання без прийняття податкового повідомлення-рішення.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ ТК «Глотекс»з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ щодо відображення правових відносин з платниками податків-контрагентами за період грудень 2010 року -січень 2011 року та підставі якої було складено акт № 2370/23-05/30496066 від 08.06.2011 року. Згідно висновків акту перевірки податковим органом встановлено порушення п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення податку на додану вартість на загальну суму 408866,00 грн., п.п.7.2.3, п.7.2, п.п.7.3.1, п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до коригування (зменшення) податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 412670,00 грн. За результатами перевірки податкові повідомлення-рішення не виносились. З висновками Акту № 2370/23-05/30496066 від 08.06.2011 року та з діями щодо проведення перевірки ТОВ ТК «Глотекс»не погоджується.
В судовому засіданні представник позивача повністю підтримала позовні вимоги, надала аналогічні обставинам справи пояснення та просила позов задовольнити в повному обсязі.
В судовому засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечував у повному обсязі, посилаючись на те, що під час проведення перевірки позивача та складання акта перевірки вимоги діючого законодавства були дотримані, посадові особи ДПІ діяли в межах своїх повноважень та у спосіб, визначений Податковим кодексом, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Вислухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.
Товариство з обмеженою відповідальністю торгова компанія "Глотекс" зареєстровано, як юридична особа, що не заперечується сторонами по справі.
Підприємство взято на податковий облік 17.07.2000 р. за № 12107 у Державній податковій інспекції у Дзержинському районі міста Харкова та є платником податків.
Товариство з обмеженою відповідальністю торгова компанія "Глотекс" є платником податку на додану вартість та має Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 28291157 від 02.08.2000 року.
Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариство з обмеженою відповідальністю торгова компанія "Глотекс" (далі -ТОВ ТК «Глотекс») з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ щодо відображення правових відносин з платниками податків-контрагентами за період грудень 2010 року -січень 2011 року. На підставі проведеної перевірки було складено акт від 08.06.2011 року № 2370/23-05/30496066 .
Згідно висновків, які викладені у акті, перевіркою встановлено: зокрема, неможливість реального здійснення фінансово - господарських операцій та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді; порушення ч. 1, 5 ст. 203, 215 , п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених з зазначеними у розділах 3.2.1, 3.2.2 акту перевірки постачальниками та покупцями; відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. 3, ст. 4, ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року за «Про податок на додану вартість»із змінами та доповненнями; відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. 3, 4, 5 Закону України від 28.12.1994 року за № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»із змінами та доповненнями.
Суд зазначає, що у відповідності до ст. 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з Податковим кодексом та іншими законами і нормативними актами.
Згідно із п 20.1.4. Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків в порядку, встановленому цим Кодексом.
Порядок проведення документальних позапланових перевірок визначений ст. 78 Податкового кодексу України, у відповідності до якої такі перевірки можуть проводитися лише за наявності визначених в цій статті обставин.
Згідно статті 78.4. Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівником органу державної податкової служби приймається рішення, яке оформлюється наказом.
Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.
В акті перевірки вказано, що підприємство проінформовано про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки повідомленням керівнику від 06.06.2011 р. № 117871/10/23-510 та наказом від 06.06.2011 року №1227, яке вручено нарочно 06.06.2011 р. та листом керівнику від 26.05.2011 р. № 10744/10/23-510, яке направлено поштою 30.05.2011 р.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 року затверджено «Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, тобто при оформленні результатів перевірок посадові особи зобов'язані дотримуватися вимог цього Порядку.
Згідно пп. 4, 5, 6 розділу І Порядку, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства, факти виявлених порушень викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
За кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків та зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення (пункт 5.2. розділу ІІ Порядку).
В ході розгляду справи відповідачем не було надано суду будь-яких доказів на підтвердження його висновків про відсутність економічної вигоди від здійснення підприємством діяльності та проведення «безтоварних»операцій, що не узгоджується с вимогами вищенаведених нормативних актів.
Таким чином, судом встановлено, що висновки відповідача щодо неможливості фактичного здійснення платником господарських операцій, а також відсутності об'єкту оподаткування, які підпадають під визначення ст. 3, ст. 4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та ст. 3, 4, 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»зроблені без вивчення первинних документів та проведення відповідних перевірок контрагентів позивача, а тому висновки відповідача про неможливість реального здійснення фінансово - господарських операцій та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіреному періоді ; встановлення відсутності об'єктів, які підпадають під визначення ст. 3, ст. 4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97- ВР від 03.04.1997р. із змінами та доповненнями та встановлення відсутності об'єктів, які підпадають під визначення ст. ст. 3, 4, 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994р. за №334/94-ВР зі змінами та доповненнями є необґрунтованими.
Суд вважає за необхідним зазначити, що державна податкова інспекція є органом державної влади і, відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам ч.2 ст.19 Конституції України та аналогічним вимогам ст.11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні".
Право податкової інспекції на проведення перевірки підлягає законодавчим обмеженням та реалізується з дотриманням порядку, встановленого законом. Суд може захистити право платника податку в разі проведення перевірки за відсутності для цього належних юридичних підстав та з порушенням правил, процедури, встановлених законом. Наявність негативних наслідків такої перевірки для можливості судового захисту законом не вимагається. Право на судовий захист пов'язане із самою протиправністю дій. Відповідно до КАС України адміністративний позов може містити вимоги про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень (п. 6 ч. 3 ст. 105); а відтак, звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин із зазначенням способу, який, на думку суду, не приводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто захисті права, що порушуються.
Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, коли ці порушення ще не припинені (статті 7, 8, 11, ч. 4 ст. 112, ст. 162); спосіб захисту порушеного права може залежати від того, припинене порушення чи ні - при встановленні факту продовження протиправної поведінки суб'єкта владних повноважень на момент вирішення спору належним способом захисту права може бути зобов'язання відповідача припинити протиправні дії, а при припиненні порушення суд може задовольнити вимогу про встановлення відсутності компетенції (повноважень) у суб'єкта владних повноважень, зокрема на вчинені дії, чи про визнання дій протиправними.
Також суд зазначає, що статтею 42 Конституції України визначено, що кожен має право на підприємницьку діяльність не заборонену законом.
Згідно з визначенням частини 1 статті 19 Господарського кодексу України - суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.
Суд зауважує, що підприємством при веденні господарської діяльності було дотримано всіх вимог чинного законодавства України, що підтверджується первинними документами, які були в повному обсязі дослідженні податковим органом при проведенні перевірки, про що зазначено в акті перевірки та не заперечувалось в судовому засіданні представником відповідача.
Згідно з відомостями із ЄДРПОУ ТОВ «Промтехноопт»міститься в державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, адреса: м. Харків, вул. Архангельська, 6. Згідно інформації розміщеної на офіційному сайті ДПА України є дійсним платником ПДВ та має Свідоцтво №100296388. Інші відомості про свого контрагента ТОВ ТК «Глотекс»дізнатись не може так як не являється контролюючим органом та згідно з приписами чинного законодавства України і не повинно відстежувати.
Крім того, суд зазначає, що не можна погодитись із законністю висновків відповідача про нікчемність угод, укладених позивачем, виходячи з наступного.
Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Таким чином до правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, відносяться правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу, землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.
Разом з тим спірний акт перевірки позивача не тільки не містить посилань на вищезазначені обставини, а й не доводить умислу посадових осіб підприємства на порушення публічного порядку, не пояснює в чому саме таке порушення полягає.
Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.
Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені підприємством правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі позовної заяви зацікавленої особи після повного та всебічного судового розгляду. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.
Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки про нікчемність правочинів, міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.
Також суд зазначає, що з правового аналізу положень ст. 20 Податкового кодексу України, які регламентують права органів державної податкової служби, вбачається, що податковим органам, відповідно до покладених на них функцій та повноважень, не надано прав щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність, або недійсність правочинів, укладених суб'єктами господарювання.
Зі змісту акту витікає, що спірна перевірка була проведена виключно на підставі даних, зазначених у інформаційних базах та в документах обов'язкової податкової звітності.
При цьому, відомості первинних документів, які відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а також дані розрахункових документів, котрі згідно з Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»опосередковують рух коштів у безготівковій формі, податковим органом в ході проведення спірної документальної невиїзної перевірки не досліджувались.
З цього приводу суд зазначає, що за правилами п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
З положень наведених норм закону слідує, що зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), які підлягають поставці, є обставиною, з наявністю якої законодавець до набрання чинності нормами Податкового кодексу України (тобто до 01.01.2011р.) пов'язував виникнення у платника податку обов'язку визначити податкове зобов'язання по ПДВ
Відтак, у разі, коли в діяльності платника податків наявний факт отримання у власність коштів у безготівковій формі на банківський рахунок, іншого способу дій такого платника податків ніж збільшення податкового зобов'язання з ПДВ та валового доходу, закон не передбачав.
Натомість, як вбачається з акту, у спірних правовідносинах податкова без дослідження жодних первинних документів, в тому числі і про рух коштів у безготівковій формі, зробила висновок про відсутність в діяльності платника податків об'єктів оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість, що суперечить закону.
Відповідно до п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.
Разом з тим суд зазначає, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень не ґрунтуються на жодному з визначених ст.83 Податкового кодексу України джерел.
Спосіб дій органу державної податкової служби в разі виявлення факту неправильного обрахування платником податків податкового зобов'язання визначений п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України, де вказано, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках (п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54).
За правилами п. 58.1 ст.58 Податкового кодексу України у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення (абз.1 п.58.1 ст.58).
В силу абз.2 п. 58.1 ст.58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.
Аналізуючи положення наведених норм закону суд дійшов висновку, що у випадку виявлення факту заниження платником податків податкового зобов'язання, рівно як і у випадку виявлення факту завищення платником податків податкового зобов'язання, в тому числі і внаслідок декларування неіснуючого об'єкта оподаткування, податковий орган обтяжений законодавцем обов'язком прийняти відповідне податкове повідомлення -рішення. Іншого порядку дій податкового органу як суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах закон не передбачає.
За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача про визнання незаконними дії відповідача щодо проведення документальної невиїзної перевірки позивача на підставі якої було складено акт № 2370/23-05/30496066 від 08.06.2011 р. та визнання незаконними дії відповідача щодо коригування податкового зобов'язання без прийняття податкового повідомлення-рішення є законними, документально та нормативно обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 6-14, 71, 159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю торгової компанії "Глотекс" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова про визнання дій незаконними - задовольнити в повному обсязі.
Визнати незаконними дії Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова щодо проведення документальної невиїзної перевірки позивача на підставі якої було складено акт № 2370/23-05/30496066 від 08.06.2011 р.
Визнати незаконними дії Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова щодо коригування податкового зобов'язання без прийняття податкового повідомлення-рішення.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Глотекс" торгової компанії (61103, м. Харків, вул. 23 Серпня, 43, код30496066) державне мито в розмірі 3,40 грн. (три гривні 40 коп.) .
Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови виготовлено 13 вересня 2011 року.
Суддя І.С.Чалий