Копія< >
Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
Харків
"23" серпня 2011 р. Справа № 2а-4250/11/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді - Мельникова Р.В.
за участю: секретаря судового засідання - Вороніної І.О.,
представника позивача - Коновалової І.Є.,
представника відповідача - Кізілова О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом дочірнього підприємства "САВ-ХАР" до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м.Харкова про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Позивач, дочірнє підприємство «САВ-ХАР», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог від 26.05.2011 р., просить суд скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ від 17.02.2011 року № 0000070700, яким визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість, у т.ч. за основним платежем - 232 295,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 58073,75 грн., усього на загальну суму 290368,75 грн.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд позов задовольнити, в обгрунтування позовних вимог зазначив, що приводом для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є акти перевірок, зокрема акт камеральної перевірки податкової декларації з податку на додану вартість № 314/07-008/35700960 від 31.01.2011 року, висновки якого слугували підставою для прийняття ДПІ податкового повідомлення-рішення від 17.02.11р. за №0000070700, в якому визначено заниження податкових зобов'язань у сумі за основним платежем 232295,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 58073,75 грн., усього на 290368,75 грн. Позивач не погоджується з вищевказаним податковим повідомленням- рішенням, вважає його прийнятим податковим органом з обмеженням його прав, встановлених законами України, оскільки доводи Відповідача, викладені в акті перевірки, на підставі якого приймалось оскаржуване рішення, не відповідають дійсності, побудовані виключно на безпідставних припущеннях посадових осіб Відповідача та неприпустимого трактування ними чинного законодавства України.
Представники відповідача у запереченні на адміністративний позов та у судовому засіданні із заявленими позовними вимогами не погодились, просили суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції Відповідач зазначив, що в результаті проведеної камеральної перевірки на підставі п.п. 75.1.1 п.75.1 Податкового Кодексу від 02.12.2010р. № 2755-УІ встановлено, що з урахуванням того, що позаплановою виїзною перевіркою декларації з ПДВ за квітень 2010 року було зменшено суму податкового кредиту у сумі 1527224,46 грн. та від'ємне значення на суму 1521562,0 грн., ДП "САВ-ХАР" на порушення ст.36, ст. 200 Податкового Кодексу занижено податок на додану вартість по деклараціям за квітень-грудень 2010р. на суму 232295,00 грн. Таким чином, Відповідач вважає що камеральну перевірку декларації з ПДВ за грудень 2010 року ДП „САВ-ХАР" було проведено у відповідності нормам чинного законодавства, а податкове повідомлення-рішення № 0000070700 від 17.02.2011р. є правомірним та скасуванню не підлягає.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, фахівцем ДПІ у Червонозаводському районі м.Харкова проведена камеральна перевірка податкової декларації з податку на додану вартість ДП «САВ-ХАР», за результатами якої складено акт від 31.01.2011 року № 314/07-008/35700960. Перевіркою встановлено, що у грудні 2010 року підприємство ДП «САВ-ХАР» задекларувало рядок 26 декларації в сумі 1 294 930,00 грн., який з урахуванням попередніх перевірок (акти від 07.07.2010 р. № 5552/07-008/35700960; від 09.09.10р. за № 6489/07-008/35700960; від 04.10.10р. за №6986/07-008/35700960), відсутній. Підприємство не відобразило зменшення суми в рядку 23.4 податкових декларацій наступних податкових періодів, в зв'язку з чим занижено податок на додану вартість по деклараціям за квітень-грудень 2010 року на суму 232295,00грн. За результатами розгляду акту перевірки відповідач податковим повідомленням -рішенням від 17.02.2011р. № 0000070700 збільшив ДП «САВ-ХАР» суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 290368,75 грн. у т.ч. за основним платежем - 232 295,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 58073,75 грн.
Позивач, не погодившись із висновками ДПІ, викладеними у акті перевірки від 31.01.2011 року № 314/07-008/35700960, та винесеним на підставі зазначеного акту податковим повідомленням-рішенням, керуючись п. 17.1.7 ст. 17, статтею 56 Податкового Кодексу України, звернувся із скаргою на прийняте рішення від 17.02.2011р. № 0000070700 до ДПА у Харківській області.
Рішенням за результатами розгляду скарги від 07.04.2011 р. № 1440/10/25-203 рішення ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова від 17.02.2011р. № 0000070700 залишено без змін, скаргу директора ДП «САВ-ХАР» Тюріна Б.А. - без задоволення.
Судом встановлено, що ДП «САВ-ХАР» взято на податковий облік в ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова з 28.01.2008р.; позивач має Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість від 05.02.2008р. № 100095467, видане ДПІ у Червонозаводському районі м.Харкова.
Відповідно до п.1.3 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. №168/97-ВР, платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.
Як вбачається з матеріалів справи, позаплановою виїзною перевіркою з питань достовірності виникнення від'ємного значення з податку на додану вартість за квітень 2010 р. у сумі 1521562 грн., що декларувалось в рядку 18.2 декларації за квітень, фахівцями ДПІ складено акт перевірки від 07.07.2010 р. № 5552/07-008/35700960. Висновки ДПІ ґрунтувались на порушення підприємством позивача вимог пп. 7.4.5, 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», який діяв до 01.01.2011р., в частині включення до складу податкового кредиту сум податку, не підтверджених документами, визначеними згідно пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР, із змінами та доповненнями, що призвело до завищення суми від'ємного значення по декларації за квітень у сумі 47509,09 грн., та порушення пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 зазначеного Закону щодо зайвого віднесення до складу податкового кредиту квітня 2010 року податкових накладних на загальну суму ПДВ - 49566,33 грн.
Відповідно до діючого на момент виникнення спірних правовідносин норм Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 р., а саме: пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7, податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг) та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІУ визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІУ первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
З матеріалів справи вбачається, що основним постачальником Позивача за перевіряємий період було ТОВ «Кравік».
Отримані ДП «САВ-ХАР» податкові накладні, виписані ТОВ «Кравік», були оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства, що діяло на момент взаємовідношень між суб'єктами господарювання, а саме: пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 закону України «Про податок на додану вартість», наказу ДПА України від 30.09.1997р. № 165 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за № 233/2037, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», тобто податкові накладні, на підставі яких підприємство Позивача формувало податковий кредит, містять підпис особи, уповноваженої платником податків здійснювати поставку товарів (робіт, послуг) та були скріплені печаткою продавця товарів.
Відповідно до положень п.п.7.2.1. п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на момент проведення перевірки), платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, юридичної особи …, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. Згідно п.п.7.2.6. зазначеного вище Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари …, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Підпунктом 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається, зокрема, дата відвантаження товарів.
П.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 вищезазначеного Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Згідно з п.п. 7.4.5. Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). В силу п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону, датою виникнення права платника на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів…., або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Отже, отримання податкової накладної, оформленої відповідно до вимог чинного законодавства, є необхідною умовою правомірного формування податкового кредиту покупця товарів, робіт, послуг.
При перевірці правильності формування податкового кредиту за квітень 2010 року одним із основних постачальників ДП «САВ-ХАР» було ТОВ «Кравік», яке знаходиться на податковому обліку в ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова. Так, ДП «САВ-ХАР» придбало у ТОВ «Кравік» на підставі договору № 04/03/09-1 від 04.03.2009р. побутову техніку на суму 1266933,39 грн.
Відповідачем направлявся запит від 16.06.2010р. № 10085/10/07-015 з вимогою надати письмові пояснення та документальні підтвердження зустрічної перевірки взаємовідносин з ДП «САВ-ХАР» за березень 2008р. - квітень 2010 року. Відповідачем отримана відповідь, в якій зазначається, що на виконання умов угод № 03/03/08/1 від 03.03.08р., № 04/03/09-01 від 04.03.2009р.на адресу ДП «САВ-ХАР» відвантажені товари, виписані податкові накладні та видані покупцеві в момент відвантаження товару. Крім того, за період березень 2008р. - квітень 2010р. ТОВ «Кравік» було посередником, його постачальниками були : ТОВ «Пулінг», ТОВ «Діксіон», ТОВ «Кемпус», ТОВ «Віпсервіс-Цент», ТОВ «Атіс Буд», ТОВ «Аламос». На підприємства відповідачем направлено запити щодо проведення зустрічних перевірок по ланцюгу виробника. Так, в результаті співставлення виявлені розбіжності між даними задекларованого податкового кредиту ТОВ «Кравік» та даними податкових зобов'язань ТОВ «Діксіон» на загальну суму 1133573,89 грн.
Отже, відповідачем зроблено висновок про встановлення відхилення на загальну суму 1133573,89 грн. між даними задекларованого податкового кредиту ТОВ «Кравік» та даними податкових зобов'язань ТОВ «Діксіон», з яких розбіжність придбаних ТМЦ ТОВ «Кравік» на суму 26139,17 грн., які в подальшому відвантажені на адресу ДП «САВ-ХАР».
Також Відповідач зазначає, що оскільки на ТОВ «Діксіон» та ТОВ «Кемпус» відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання та не мають реального товарного характеру.
За таких обставин ДПІ у Червонозаводському районі м.Харкова робить висновок про порушення Позивачем - ДП «САВ-ХАР» вимог пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» про безпідставність віднесення до складу податкового кредиту податкових накладних на загальну суму 122582,00 грн., отримані від ТОВ «Кемпус» у квітні 2010 року. Всього завищено податкового кредиту на підставі вищевказаних порушень ДП «САВ-ХАР» на суму 469563,34 грн.
За результатами отриманих відповідей по зустрічним перевіркам ДПІ у Червонозаводському районі м.Харкова проводить документальну невиїзну перевірку підприємства Позивача, про що складається акт від 09.09.10р. за №6489/07-008/35700960.
Так, Відповідач в акті перевірки від 09.09.10р. за №6489/07-008/35700960 (т.1 а.с. 185 б) зазначає, що підприємство ТОВ «Кравік» є посередником, одним з постачальників по 2-й ланці ланцюга є ТОВ «Кемпус», яке, згідно акту ДПІ у Шевченківському районі № 1236/23-11/34299423 від 30.08.2010р. не знаходиться за юридичною адресою. Сума ПДВ, на яку здійснена поставка продукції складала 169612,25 грн. Також ТОВ «Кемпус» являлось безпосереднім постачальником підприємства Позивача. Актом Шевченківської ДПІ від 30.08.2010р. № 1232/23-11/34299423 повідомлено Відповідача про неможливість проведення перевірки контрагента у зв'язку з тим, що ТОВ «Кемпус» не знаходиться за юридичною адресою. Сума ПДВ, на яку здійснена поставка продукції складає 122582,00 грн.
Але відповідачем залишено поза увагою той факт, що ні зазначеним Законом «Про податок на додану вартість», ані будь - яким іншим нормативним актом не передбачена будь-яка відповідальність третіх осіб, в даному випадку ДП «САВ-ХАР», щодо правомірності надання суб'єктом господарювання своїм контрагентам податкових накладних .
Так, недотримання контрагентами ДП «САВ-ХАР» порядку, встановленого п.п. 7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених витрат до податкового кредиту, бо згідно з абз.2 п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону, підставою для відповідальності платника податку є непідтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. При цьому, відповідальність за правильність виписування податкової накладної покладається не на покупця, а на продавця товарів. Висновки Відповідача не роблять накладні недійсними та не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів, та не спростовують фактичної дійсності проведених господарських операцій.
Помилковою є думка відповідача про не підтвердження позивачем права на податковий кредит з огляду на надання позивачем відповідних документів: податкових накладних (т.1 а.с., 78а-165) реєстрів отриманих та виданих податкових накладних, уточнюючих розрахунків (т. 1 а.с. 35-а.с. 78) копій договорів суборенди складських приміщень (т. 2 а.с.144 -а.с. 157), копій накладних на поставку ТМЦ (постачальник ТОВ «Кравік», одержувач - ДП «САВ-ХАР»; постачальник ТОВ «Кемпус», одержувач - ДП «САВ-ХАР») (т. 2 а.с. 7-11, а.с. 158 - 231), копій накладних на поставку ТМЦ ДП «САВ-ХАР» від інших суб'єктів господарювання, актів здачі-приймання виконаних робіт, одержувачем яких є ДП «САВ-ХАР», банківських виписок (т. 2 а.с. 12-а.с.39), тощо.
Тобто надані позивачем податкові накладні є такими документами, які містять відомості про продавця товару, а тому є такими, що не порушують порядку, встановленого п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 2 Закону «Про податок на додану вартість».
Так, все вищезазначене дає всі підстави стверджувати, що податкові накладні, отримані від контрагентів, видані ними по реальним господарським операціям, що відбулися між ними та позивачем.
Суд зазначає, що згідно зі ст. 42 Господарського Кодексу, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Необхідність здійснення тих або інших витрат, а так само їх зв'язок з власною господарською діяльністю визначає сам платник податку, оскільки суб'єкт підприємництва має право без обмеження здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.
Згідно зі статтями 627, 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Відповідачем не враховано припис акту цивільного законодавства України, який викладений в ч. 1 ст. 204 ЦК України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Суд зазначає, що підставою недійсності правочину, згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, згідно із якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Судом встановлено, що правові наслідки, обумовлені правочином, реально наставали для обох сторін.
Пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до ч.1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Судом також було перевірено реальність проведених операцій з придбання товарів позивачем, та встановлено їх дійсність на підставі наданих до матеріалів справи доказів.
Суд зазначає, що відповідачем не надано достатніх доказів, які б вказували на невідповідність договорів позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідачем не було доведено наявність будь-яких умисних дій з боку позивача та його посадових осіб стосовно ухилення від сплати податків шляхом укладення нікчемного правочину, а тому позивач мав достатні і передбачені Законом України "Про податок на додану вартість" підстави для віднесення суми сплаченого на користь постачальника ПДВ до складу податкового кредиту.
Отже, відсутні факти, які б свідчили, що зміст укладених договорів не відповідає дійсним намірам сторін, та що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів.
Таким чином, завищення ДП «САВ-ХАР» податкового кредиту не мало місця, оскільки до складу податкового кредиту вищезазначені суми ПДВ віднесені на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних постачальниками товарів. Підприємство позивача не погодилось із висновками актів перевірок Відповідача, про що надавались відповідні заперечення. (т. 1 а.с. 176-182, а.с.189-193 а.с. 202 - 204, а.с. 213-217).
Відповідно до п. 86.7. статті 86 Податкового Кодексу України, у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами та даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються органом державної податкової служби протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень.
Отримані Позивачем податкові накладні, виписані ТОВ «Кравік», були оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства, що діяло на момент взаємовідношень між підприємствами, а саме: пп. 7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», наказу ДПА України від 30.09.1997 року за № 165 «Про затвердження форм податкової накладної та порядку її заповнення», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за № 233/2037, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», тобто податкові накладні, на підставі яких Підприємство формувало податковий кредит, містили підпис особи, уповноваженої платником податків здійснювати поставку товарів (послуг) та були скріплені печаткою продавця товарів.
Судом встановлено, що в податковий кредит за квітень 2010 року було включено не лише податкові накладні постачальників ТОВ «Кравік» та ТОВ «Кемпус» (саме ці постачальники були зазначені у актах перевірки Відповідачем і згідно цих актів сума податкового кредиту на його думку повинна бути відображена по р.23.4), а також й інші постачальники товару і послуг, по яким зі сторони Відповідача не виникало спірних питань. Саме цей податковий кредит і був використаний в рахунок погашення позитивного значення за податковий період квітень-грудень 2010 року підприємством Позивача (рядок 26 податкової декларації).
За таких обставин суд дійшов висновку, що Відповідачем під час складання актів перевірок (від 07.07.2010 р. № 5552/07-008/35700960; від 09.09.10р. за № 6489/07-008/35700960; від 04.10.10р. за №6986/07-008/35700960) порушено вимоги п.п.2.3.4. пункту 2 Наказу ДПА України «Про затвердження Порядку оформлення результатiв невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевiрок з питань дотримання податкового, валютного та iншого законодавства» від 10.08.2005 № 327, відповідно до якого не допускається вiдображення в актi перевiрки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевiряючими, якi не мають пiдтверджених доказiв, та рiзного роду висновкiв щодо дiй посадових осiб суб'єкта господарювання.
Відповідно до п. 21.1. - п. 21. 4 ст. 21 Податкового Кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій
Крім того, згідно зі ст.18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.
Виходячи з вище викладеного суд приходить до висновку, що якщо на момент здійснення господарських операцій, продавець знаходився в Єдиному державному реєстрі, а також мав свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість, віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість за такими операціями є обґрунтованим. Угоди можуть бути укладені з моменту державної реєстрації такого суб'єкта господарювання і до моменту виключення його з державного реєстру, що не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.
Крім того, суд аналізуючи положення вище зазначених нормативно правових актів приходить до висновку, що покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.
Також суд вважає безпідставним посилання відповідача на той факт, що позивач не має право на внесення відповідних сум до податкового кредиту, оскільки контрагент позивача ПП "Росдонконсалтгруп" не надає звітності.
Судом не встановлено завищення ДП «САВ-ХАР» податкового кредиту, оскільки зазначені суми ПДВ віднесені на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних постачальниками товарів.
Законодавство України не передбачає відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства іншими юридичними особами. На господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач правомірність винесеного податкового повідомлення - рішення належним чином не довів.
З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає, що вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 71, 159, 160-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов дочірнього підприємства "САВ-ХАР" до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м.Харкова про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення прийняте Державною податковою інспекцією у Червонозаводському районі м.Харкова 17.02.2011р. за №0000070700.
Стягнути з Державного бюджету України на користь дочірнього підприємства "САВ-ХАР" (61010, м.Харків, вул.Вернадського, буд.2, код ЄДРПОУ 35700960) витрати зі сплати судового збору в сумі 03,40грн. (три гривні сорок копійок).
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
У повному обсязі постанову складено 31 серпня 2011 року.
Суддя (підпис)< > Р.В. Мельников
З оригіналом згідно. Оригінал постанови знаходиться в матеріалах справи.< >
Суддя< > Р.В. Мельников< >