Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
Харків
"07" вересня 2011 р. № 2а- 9472/11/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Шляхова О.М.,
за участі секретаря - Беззубко А.О.,
за участі представника позивача -ОСОБА_1 (довіреність № 83 від 20.07.2011р.);
за участі представника відповідача -ОСОБА_2 (довіреність № 17215/10/10-020 від 25.08.2011р.);
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальності "Діара" до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним,-
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд :
- скасувати податкове повідомлення-рішення від 15 липня 2011 року за № 0002762302,що видане Державною податковою інспекцією у Київському районі міста Харкова.
- стягнути з Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова суму сплаченого державного мита за подачу цієї позовної заяви.
В обґрунтування позовної заяви зазначає, що викладені в акті перевірки від 01.07.2011 № 2543/23-5/34955085 судження суб'єкта владних повноважень є неправомірними. При обчисленні податку на додану вартість ТОВ не вчиняло порушень п.п.7.4.1, 7.4.4, 7.4.5. п.7.4 . п.п. 7.5.1., 7.5.2. п 7.5. ст 7 Закону України «Про податок на додану вартість», Висновки відповідача про нікчемність правочинів, укладених позивачем з ТОВ “Дом і К” не відповідають вимогам цивільного законодавства та не входять до компетенції податкового органу, по-друге, позивач, як платник податку, не несе відповідальність за неподання, несвоєчасне подання та за показники податкової звітності своїх контрагентів згідно діючого законодавства. Підстав для покладання обов'язку по здійсненню додаткових платежів по переліченим податковим зобов'язанням не має. Угода укладена позивачем з ТОВ «Дом і К», згідно якої позивачем були отримані результати будівельних робіт і були виписані, акти виконаних робіт та податкові накладні повністю відповідає вимогам законодавства. За отримані послуги позивач розрахувався.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на відповідність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень вимогам діючого законодавства та фактичним обставинам справи з огляду на обставини, викладені в письмовому запереченні, а саме: ДПІ у Київському районі міста Харкова проведена позапланова невиїзна перевірка TOB «Діара»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 01.01.10р. по 31.05.11р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010р. по 31.05.11р., про що складений акт перевірки від 01.07.2011 року № 2543/23-5/34955085. З висновків акту перевірки ДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 15.07.11р. за № 0002762302 яким зменшено суму від'ємного значення по податку на додану вартість у розмірі 11715,00 грн. За результатами перевірки встановлено порушення підприємством п.п.7.4.1, п.п. 7.4.5 п.7.4, п.п. 7.5.1, п.п.7.5.2 п. 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (із змінами та доповненнями), в результаті чого завищено податковий кредит по податку на додану вартість всього у сумі 11715,30 грн. а саме у листопаді 2010р. у сумі 11715,30 грн. та зменшено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (ряд. 26 Декларації) в сумі 11715,30 грн; ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України №435-JV від 16.01.2003р. (зі змінами та доповненнями) в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених TOB «Дом і К", як наслідок не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними по ланцюгу до „вигодонабувача".
В ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів, встановлено що в силу ст. 216 ЦК дана операція не створює юридичних наслідків, так як у ТОВ «Дом і К»відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за юридичною адресою згідно до частини 1,5 ст. 203, п. 1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, зазначена угода має ознаки нікчемності..
В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи і вимоги заперечень проти позову, просив суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову.
Посилаючись на перелічені вище обставини, відповідач просив суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову.
Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.
Повноваження податкових органів визначені Податковим Кодексом України . Статтею 20 Податкового Кодексу визначено функції державних податкових інспекцій у тому числі щодо забезпечення обліку платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів.
Таким чином, відповідач у справі -орган владних повноважень, якому чинним законодавством надані владні управлінські функції у сфері оподаткування.
Оскільки спірні правовідносини виникли у періоді березень 2010 року, враховуючи, що з 01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, суд відповідно до статті 58 Конституції України застосовує нормативно -правові акти України, які діяли в той період.
Правові відносини з приводу формування податкового кредиту з податку на додану вартість упорядковані Законом України «Про податок на додану вартість».
Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені Законом України «Про податок на додану вартість».
Поняття платників податку на додану вартість, умови реєстрації платника податку на додану варітьсь визначені статтею 2 Закону України «Про податок на додану вартість». Підтвердженням набуття суб'єктом господарювання статусу платника податку на додану вартість є свідоцтво платника податку на додану вартість. Відповідно до наявних в матеріалах справи документів, позивач - є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом платника податку на додану вартість, копія якого наявна в матеріалах справи.
Порядок обчислення та сплати податку на додану вартість визначений статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Згідно пункту 1 цієї статті поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.
Згідно з підпунктами 7.7.1 та 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»сума податку, який підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Порядок формування податкового кредиту платника податків встановлений підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно приписів цього підпункту податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін. у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
З аналізу пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", яки-визначені правила формування податкового кредиту вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.
Підпунктом 7.4.5 цієї статті встановлено, що не підлягають включенню до склад податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Таким чином, визначальною умовою для формування суми податкового кредиту є використання придбаних товарів (робіт, послуг), підприємством у власній господарській діяльності.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість відображених в акті від 01.07.2011 року № 2543/23-5/34955085 висновків податкового органу на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд зазначає наступне:
Предметом доказування в цій справі є доведення обставин укладення нікчемного правочину та наявності наданих послуг за договором на виконання робіт з встановлення приладів обліку води та водовідведення від 22.07.2010 року. Від цих обставин залежить право позивача на формування податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 11715,30 в листопаді 2010 року.
Спір виник через висновки податкового органу про нікчемність договору встановлення приладів обліку води та водовідведення від 22.07.2010 року, оскільки на думку податкового органу сторони договору не мали наміру на фактичне надання послуг, а позивач мав мету на збільшення податкового кредиту з податку на додану вартість при відсутності фактичного надання послуг.
Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.
Судом встановлено що встановлено, що між TOB «Діара»(замовник) та TOB «Дом і К»(виконавець) був укладений договір підряду № 0722 від 22.07.2010 на загальну суму 140583,60 грн.
TOB «Дом і К»на виконання зазначеного договору було оформлено наступні документи: довідка про виконана будівельних робіт (форма КБ-3); Акт приймання виконаних робіт (форма КБ-2в). Позивачем за умовами договору було перераховано авансовий платіж у сумі 70291,80 грн. (у т.ч. ПДВ 11715,30 грн). ТОВ «Дом і К»видано податкову накладну №591 від 03.08.10р. Згідно договору другу частину платежу буде перераховано після приймання виконаних робіт.
Роботи були завершені ТОВ «Дом і К»та підтверджені актом виконаних робіт, про що складено та отримано податкову накладну від 26.11.2010р. №1483 на загальну суму 70 291,80 грн., у тому числі ПДВ 11 715,30 грн.
Отже контрагентами умови договору виконані, що підтверджено наданими до матеріалів справи документами бухгалтерського та податкового обліку.
Су не приймає до уваги посилання заявника апеляційної скарги на нікчемність угод, укладених ТОВ «Діара» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Дом і К», з наступних підстав.
Частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України, статтями 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті. що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Частиною 8 статті 181 Господарського кодексу України передбачено, що у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Виходячи зі змісту укладеного між позивачем та його контрагентом підряду № 0722 від 22.07.2010 вбачається, що зазначеним договором сторони узгодили всі умови, що є істотними для даного виду договорів.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені наступні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства: особа, яка вчиняє правочин. повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами). не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідач в обґрунтування висновків про нікчемність правочинів посилається на недотримання позивачем при укладанні та виконанні договорів вимог частин 1 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України.
Згідно зазначеної норми зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недотримання вимог цих норм відповідач вважає ознакою нікчемності правочину з посиланням на частини 1. 2 статті 215 Цивільного кодексу України.
Проте, вказані частини 1 та 2 статті 215 Цивільного кодексу України розмежовують підстави для визнання правочину недійсним (частина 1) та нікчемним (частина 2). Недотримання в момент вчинення правочину вимог частин 1 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України є підставою для визнання правочину недійсним у судовому порядку.
Правові підстави для визнання правочину нікчемним регулюються статтями 219, 220, 225, 226, 228 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи. держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Кваліфікація правочину як нікчемного за статтею 228 Цивільного кодексу України передбачає встановлення протиправної поведінки обох або однієї з сторін договору, наявність спеціальної мети при укладенні договору, а також наявність умислу на заволодіння чужим майном (у даному випадку - на ухилення від сплати податків).
Наряду з викладеним як підтверджено матеріалами справи, відповідачем не надано доказів встановлення порушення вимог податкового законодавства контрагентом позивача - ТОВ «Дом і К»при здійсненні спірних операцій, зокрема, не встановлено, що спірні операції не відображені в податковому обліку цього підприємства, що відповідні об'єкти оподаткування, які виникають внаслідок реалізації продукції позивачу, не включені до податкових декларацій, що з них не сплачено у встановленому порядку податки та інші обов'язкові платежі. Крім цього, відповідачем також не було надано належних та допустимих доказів наявності вини (умислу) в позивача чи в його контрагента на предмет спору.
Оскільки факт невиконання чи неналежного виконання обов'язку по сплаті податків, зборів та інших обов'язкових платежів, приховування чи заниження об'єктів оподаткування, що виникли внаслідок здійснення господарських операцій за договором № 1/226 від 05 серпня 2009 року, не доведений, у відповідача відсутні підстави стверджувати, що цей договір порушує публічний порядок та в силу статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.
Таким чином, податковий орган дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог чинного законодавства України при здійсненні податкового обліку з податку на додану вартість щодо завищення суми від'ємного значення податку, що підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного періоду у листопаді 2010 року на 11715,30 грн
Надані ТОВ «Дом і К»податкові накладні відповідають вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженому наказом ДПА України №165 від 30 травня 1997 року, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037.
Оскільки матеріалами справи підтверджена правильність формування позивачем податкового кредиту листопада 2010 року на підставі належним чином оформлених податкових накладних, відповідач дійшов неправомірного висновку про порушення позивачем вимог підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо включення сум, підтверджених такими податковими накладними, до складу податкового кредит відповідного звітного періоду.
Суд не приймає до уваги довід відповідача щодо відсутності ознак господарської діяльності при здійснені умов таких договорів, з наступних підстав.
Під господарською діяльністю в розумінні статті 3 Господарського кодексу України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру що мають цінову визначеність.
Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»під господарською діяльністю розуміють будь-яку діяльність особи, спрямовану на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Фактично відповідачем не оспорюється здійснення контрагентом позивача зазначених робіт та виникнення спорів між податковою інспекцією та позивачем, що обумовили необхідність здійснення захисту інтересів позивача, при здійсненні останнім господарської діяльності, єдиним наведеним доводом відповідача в обґрунтування зменшення суми податкового кредиту став лист від ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова №4913/7/23-109 від 24.03.2011 р., яким надіслано акт № 117/23-104/33901 року про результати документальної позапланової невиїзної перевірки TOB „Дом і К".
Відповідно до ст. 69 КАС України докази в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
При цьому докази повинні бути належними та обґрунтованими. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ст. 70 КАС України).
Статтею 71 КАС України встановлений обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 КАС України.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
У зв'язку з наведеними нормами Кодексу, враховуючи те що відповідач під час кваліфікації спірного правочину як нікчемного обґрунтував свою позицію виключно з посиланням на акт ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова від 10.03.2011 № № 117/23-104/33901 „Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Дом і К»з питань визначення податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 05.11.2010 по 31.12.10». відповідно до якого податкова декларація ТОВ «Дом і К»не визнана як податкова звітність, та відповідно до аналізу даних податкової звітності ТОВ «Дом і К»виявлено відсутність на підприємстві управлінського персоналу оборотних коштів виробничих активів складських приміщень, транспортних засобів. Первинні документи під час складання акту ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова не досліджувалися, висновки базуються виключно на даних податкової звітності. У зв'язку з чим, суд не приймає до уваги посилання відповідача на факти викладені в акті перевірки контрагента позивача та вирішує справу з урахуванням існуючих в матеріалах справи доказами в розумінні КАС України.
Наряду з викладеним, згідно частини 2 статті 3 Господарського кодексу України, господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Приписами Господарського кодексу України визначено, що підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
Тобто, чинним законодавством визначено, що суб'єкт господарювання самостійно обирає порядок ведення ним господарської діяльності, визначає перелік господарських операцій, які він має вчинити та перелік контрагентів. Вирішення зазначених питань на власний розсуд господарюючим суб'єктом має на меті отримання доходів та відповідно прибутку за підсумками здійснення господарської діяльності відповідного періоду.
При цьому, чинним законодавством не надано податковому органу право на втручання в господарську діяльність суб'єкта господарювання шляхом визначення доцільності чи недоцільності здійснення останнім господарських операцій з певним контрагентом в залежності від кількості штатних працівників та їх професійних обов'язків.
Враховуючи наведене та підтвердження наявними в матеріалах справи документами фактичне виконання сторонами умов укладеного договору суд вважає неправомірним висновок відповідача про завищення суми від'ємного значення податку, що підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного періоду у листопаді 2010 року на суму 11715,30 грн.
Таким чином, позивачем виконані всі умови для формування податкового кредиту, при цьому, за загальнодоступною інформацією на момент складання податкових накладних зазначений вище контрагент був офіційно зареєстрованим платником ПДВ, який мав право складання податкових накладних. Зауваження щодо форми та змісту наданих податкових та видаткових накладних з боку ДПІ у Київському районі м. Харкова в акті перевірки відсутні.
Витребувані судом та приєднані до справи документи засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості товарів шляхом перерахування грошових коштів.
У чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття “добросовісний платник податків”. Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.
У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 9 вересня 2008 року.
На думку суду, не знаходження контрагента за місцем державної реєстрації, порушення під час реєстрації такого контрагента, чи порушення таким контрагентом вимог законодавства про оподаткування не може призводити до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.
Слід також зазначити, що перевіркою не встановлено, що вказані вище роботи придбавалися позивачем для використання в цілях інших, ніж з метою використання в господарській діяльності.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Всупереч ч. 3 ст. 2 КАС України відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого ним рішення щодо рішення про зменшення позивачу залишку від'ємного значення по податку на додану вартість у розмірі 11715,30 грн., а також висновків акта перевірки щодо порушення позивачем вимог п.п.7.4.1, п.п. 7.4.5 п.7.4, п.п. 7.5.1, п.п.7.5.2 п. 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України . Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 159, 160-164, 167, 186 КАС України, суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальності "Діара" до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним -задовольнити у повному обсязі.
Скасувати податкове повідомлення-рішення від 15 липня 2011 року за № 0002762302,що видане Державною податковою інспекцією у Київському районі міста Харкова.
Стягнути з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальності "Діара" (м. Харків, вул. Артема,46, код 34955085) витрати зі сплати судового збору у розмірі
3,40 грн. (три гривні сорок копійок).
Постанова може бути оскаржена.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови виготовлено 12 вересня 2011 року.
Суддя Шляхова О.М.