"16" березня 2011 р. м. Київ К-24123/09
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Суддів: Гашицького О.В.,
Лиски Т.О. (доповідач),
Малиніна В.В.,
Мойсюка М.І.
Ситникова О.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Севастополя про зобов'язання здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії, як дитині війни, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Севастополя на постанову Ленінського районного суду м. Севастополя від 19 грудня 2008 року та постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2009 року, -
У вересні 2008 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Севастополя про зобов'язання нарахувати недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу дитині війни за 2006-2007 роки.
Постановою Ленінського районного суду м. Севастополя від 19 грудня 2008 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2009 року було змінено резолютивну частину постанови суду першої інстанції. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Севастополя виплатити ОСОБА_1 щомісячну соціальну допомогу , як дитині війни, за період з вересня по грудень 2007 року. В іншій частині постанову Ленінського районного суду м. Севастополя від 19 грудня 2008 року було залишено без змін.
Не погоджуючись з судовими рішеннями у справі, Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Севастополя області звернулось з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»має статус дитини війни, а тому згідно ст. 6 даного Закону має право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Обґрунтовуючи рішення щодо вимог позивача, які стосуються 2006 року, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що відповідно до вимог ст. 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»від 20 грудня 2005 року (із змінами, внесеними 19 січня 2006 року) зазначене підвищення в 2006 році повинно було запроваджуватись поетапно за результатами виконання бюджету у першому півріччі згідно з порядком, який мав бути визначений Кабінетом Міністрів України та погоджений Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Оскільки Кабінет Міністрів України в 2006 році так і не визначив порядку виплати 30% надбавки до пенсії «дітям війни», то суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що вимоги позивача, які стосуються 2006 року, задоволенню не підлягають.
Відповідно до п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007рік», дію ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», було зупинено. Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007р. за №6-рп/2007, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень окремих статей Закону України «Про Державний бюджет України на 2007рік»(справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007рік», яким зупинено дію ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів, є обов'язковим до виконання на всій території України.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Щодо доводів відповідача про те, що поняття «мінімальна пенсія за віком», про яке йдеться в ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», застосовується виключно для визначення пенсій, що призначаються лише за цим Законом і не стосується «дітей війни»відповідно до ст. 6 Закону, то вони є безпідставними. Положення ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою статті, мінімального розміру пенсії за віком.
Враховуючи наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом апеляційної інстанцій повно встановлені фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін і вірно застосовані до них норми матеріального права, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що постанова суду першої інстанції скасована апеляційним судом, а в справі ухвалено нове рішення, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вона прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтею 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ,
ухвалила:
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Севастополя відхилити, а постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.
Судді: