Справа № 2а/1570/5549/2011
05 вересня 2011 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Стефанова С.О.,
за участю секретаря судового засідання Мірзи О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства «Одесміськелектротранс» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2010 році у розмірі 81 708, 45 грн. та пеню у розмірі 2 206, 13 грн., -
Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі по тексту -Позивач) звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства «Одесміськелектротранс»(надалі по тексту -Відповідач або КП «Одесміськелектротранс») про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2010 році у розмірі 81 708, 45 грн. та пеню у розмірі 2 206, 13 грн. Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідачем у 2010 році не був дотриманий норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів, а саме відповідач повинен був створити 82 робочих місця для працевлаштування інвалідів, проте створив лише 79 робочих місць. Сума адміністративно-господарських санкцій за 3 нестворених робочих місця становить 81708,45 грн. Відповідач у добровільному порядку не сплатив зазначену суму у встановлені законодавством строки, у зв'язку з чим Одеським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів була нарахована пеня виходячи з 120 % річних облікової ставки Національного банку України, заборгованість відповідача по якій становить 2206,13 грн.
Представник позивача у судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив суд в задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в письмових запереченнях проти адміністративного позову, зокрема зазначивши, що стаття 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»зобов'язує роботодавця лише створити робочі місця для інвалідів та у випадку самостійного звернення інваліда чи за направленням з центру зайнятості працевлаштувати його. На роботодавця не покладено обов'язок відшукувати осіб із встановленою групою інвалідності та зобов'язувати їх працевлаштовуватись на підприємстві.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, суд вважає, що в задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 9 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 21 березня 1991р. №875-XI, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
Судом встановлено, що 24 лютого 2011 року відповідачем до Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів було надано звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2010 рік за формою № 10-ПІ (а.с. 6), в якому було зазначено, що середньооблікова чисельність штатних працівників комунального підприємства «Одесміськелектротранс»у 2010 році склала 2047 осіб.
Згідно з вимогами статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, -у кількості одного робочого місця.
Кількість інвалідів-штатних працівників, які відповідно до ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»мали бути працевлаштовані на підприємстві відповідача у 2010 році дорівнює 2047х4% = 81,88 = 82 особи.
З вищевказаного звіту вбачається, що у 2010 році на підприємстві відповідача працювали 79 інвалідів.
Суд встановив, що на підставі отриманого від відповідача звіту Одеським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів було складено розрахунок заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2010 рік (а.с. 18) відносно відповідача, у якому встановлено, що відповідно до фактичної кількості робочих місць у 2010 році норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 82 особи. З цих підстав у пункті 3 розрахунку позивач прийшов до висновку, що кількість робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами становить -3 місця.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Відповідно до вимог ч. ч. 2, 3 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Згідно з п. 2 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70, роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за місцем їх державної реєстрації як юридичних осіб або фізичних осіб-підприємців на балансовий рахунок 3510 в установах Національного банку, відкритий в органах Державного казначейства, або на балансовий рахунок 2510 в установах комерційних банків до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування.
Таким чином, на підприємства покладається обов'язок щодо створення за власні кошти, у межах доведеного нормативу, робочих місць для працевлаштування інвалідів, надання щорічно до відділень Фонду соціального захисту інвалідів відомостей про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів та інформування державної служби зайнятості та місцевих органів соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів. Відповідно до ч.4 ст.20 Закону України «Про зайнятість населення»від 01.03.1991р. підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.
Як вбачається з ч. 3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 21 березня 1991р. №875-XI (зі змінами та доповненнями) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, виконанню відповідними органами обов'язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належать, зокрема, створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформування названих органів про наявність таких вакантних посад для інвалідів.
Судом встановлено, що відповідачем створено 82 робочих місця для інвалідів, 3 з яких є вакантним. Також судом встановлено, що відповідач у 2010 році щомісячно інформував державну службу зайнятості про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів та про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів, що підтверджується листом Одеського міського центру зайнятості № 2609/17/03 від 03.08.2011 року (а.с. 32-33) та копіями звітів про наявність вакансій (а.с. 42-50).
Також судом встановлено, що Одеським міським центром зайнятості інваліди за вакантними посадами для працевлаштування на комунальне підприємство «Одесміськелектротранс»особам з обмеженими фізичними можливостями, які перебували на обліку в Одеському міському центрі зайнятості на протязі 2010 року направлення на працевлаштування не видавалися, у зв'язку з тим, що ці вакансії не були підходящою роботою для зазначених осіб та за відсутністю бажання інвалідів отримати направлення на працевлаштування на зазначене підприємство.
Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативі робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Суд приходить до висновку, що у 2010 році відповідачем було вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення у вигляді недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, отже, відповідачем виконані обов'язки, покладені на нього ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», і відповідно відсутні правові підстави для нарахування адміністративно-господарської санкції.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Згідно з ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд дослідивши наявні в матеріалах справи докази приходить до висновку, що з урахуванням наведених приписів чинного законодавства повідомлення відповідачем органів працевлаштування, про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів надала можливість направлення відповідними органами до підприємства інвалідів для працевлаштування у звітному періоді на виконання завдань Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»зазначених у його вступній частині -гарантування інвалідам рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідами вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами та дозволило реалізувати їх право згідно з ст. 17 вказаного Закону працювати на підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів.
Таким чином,суд вважає, що відповідач виконав свої обов'язки щодо вжиття всіх можливих заходів для дотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, тобто він вжив заходи для недопущення вказаного правопорушення. З огляду на зазначене суд вважає, що в незайнятості 3 робочих місць інвалідами на підприємстві відповідача у 2010 році, вини відповідача не має, у зв'язку з чим до відповідача не може бути застосована відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
На підставі викладеного суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.
З вищевикладених підстав, відповідно до ст.ст. 216,218 ГК України, ст.ст. 17,18,19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», ч.4 ст.20 Закону України «Про зайнятість населення», Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70 та керуючись ст.ст. 2,4,71, 86, 158-163, 254 КАС України суд, -
Адміністративний позов Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства «Одесміськелектротранс» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2010 році у розмірі 81 708, 45 грн. та пеню у розмірі 2 206, 13 грн. - залишити без задоволення.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. Якщо апеляційну скаргу не буде подано в строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови складений та підписаний суддею 09 вересня 2011 року.
Суддя С.О. Cтефанов