Підлягає публікації в ЄДРСР
"29" серпня 2011 р.Справа № 5/17-2966-2011
За позовом: Приватного підприємства "БІЗНЕСІНДУСТРІЯ"
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "МІРС"
про розірвання договору поставки та стягнення 426 380,71 грн.
та за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "МІРС"
до відповідача: Приватного підприємства "БІЗНЕСІНДУСТРІЯ"
про визнання договору нікчемним
Суддя Погребна К.Ф.
Представники:
від позивача ( відповідача за зустрічним позовом ): ОСОБА_1.-довіреність від 22.07.2011 року;
від відповідача ( позивача за зустрічним позовом ): ОСОБА_2. -довіреність від 10.06.2010 року.
Суть спору: Приватне підприємство «БІЗНЕСІНДУСТРІЯ»звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мірс»про стягнення боргу за генеральним договором поставки 426 380,71 грн. та розірвання генерального договору поставки.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 01.08.2011 року було порушено провадження по справі № 5/17-2966-2011 за вказаними позовними вимогами з призначенням справи до розгляду в засіданні суду.
12.08.2011р. господарським судом отримано зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Мірс»про визнання договору нікчемним. Ухвалою суду від 15.08.2011р. зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Мірс» про визнання договору нікчемним прийнято для спільного розгляду з первісним позовом в межах справи № 5/17-2966-2011.
Приватне підприємство «БІЗНЕСІНДУСТРІЯ»надало до господарського суду пояснення по справі, відповідно до яких просить суд відмовити у задоволені зустрічного позову, з наступних підстав. Договір поставки №920/1/1 та усі подальші господарські операції між сторонами мають справжній характер - були поставлені товари, були частково сплачені гроші та правочин жодним чином не був спрямований на порушення публічного порядку.
За результатами розгляду справи, суд на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 29.08.2011 р., в присутності представників сторін, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:
Між Приватним підприємством «БІЗНЕСІНДУСТРІЯ»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мірс» 10.01.2011 року був укладений генеральний договір поставки №920/1/1. Відповідно до умов п.1.1 договору, постачальник зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти та сплатити в порядку та на умовах викладених у договорі, непродовольчі товари.
На підставі п.6.1 договору, покупець сплачує кожну окрему партію товару протягом 60 робочих днів з дня її поставку покупцю.
Приватним підприємством «БІЗНЕСІНДУСТРІЯ» були виконані умови укладеного генерального договору поставки №920/1/1 від 10.01.2011 року, що підтверджується, складеними та підписаними сторонами за договором, накладними №123 на суму 494228 грн. та №124 на суму 415684 грн.. Також між сторонами були підписані акти приймання товару від 10.03.2011 року, в яких відображені фактично товари, які були поставлені.
Однак Товариство з обмеженою відповідальністю «Мірс»не повністю розрахувалась за поставлений товар, а лише частково сплатило 483531,29 грн.
Таким чином у відповідача за первісним позовом склалась заборгованість у розмірі 426380,71 грн., що підтверджується, підписаним між сторонами та скріпленим печатками, актом взаємних розрахунків від 22.07.2011 року, в якому зазначено, що при перевірці досягнута угода, що сума боргу відповідача перед позивачем складає 909912 грн. (накладна №123 від 10.03.2011 року на суму 494228 грн. та накладна №124 від 10.03.2011 року на суму 415684 грн.) та у зв'язку з частковою оплатою 483531,29 грн. (п/д №762 від 28.04.2011 року на суму 460000 грн. та п/д №231 від 11.05.2011 року на суму 23531,29 грн.) остаточна сума боргу складає 426380,71 грн.
Як зазначає відповідач за первісним позовом у зустрічній позовній заяві, Товариством з обмеженою відповідальністю «Мірс»було частково сплачено за поставлений товар 483531,29 грн., з наступних підстав.
06.07.2011 року Державною податковою інспекцією у Приморському районі м.Одеси була проведена невиїзна позапланова документальна перевірка відповідача з питань взаємодії з Товариством з обмеженою відповідальністю «Мірс»за податковий період лютий 2011 року. В ході перевірки Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси було встановлено, що Приватне підприємство «БІЗНЕСІНДУСТРІЯ»не має складських приміщень, виробничих потужностей та кількість працюючих на підприємстві складає всього дві особи, а для здійснення будь якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках коли, операцій здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру, на підприємстві працюють дві особи, що при значних обсягах товарообігу сумнівно, угоди між позивачем та відповідачем, мають ознаки нікчемності.
Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку, виходячи з наступного:
Постановою Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” № 9 від 06.11.2009 року визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України:
- правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
- правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
У ч.1 ст.228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК України).
Згідно ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб.
Враховуючи вищенаведене, а також положення статей 203, 215, 228 ЦК України (в редакції, що була чинна на момент укладення та виконання спірних правочинів) суд дійшов висновку про відсутність в договорах, укладених між сторонами, ознак нікчемності: порушення публічного порядку, моральних засад суспільства, відсутність спрямованості на реальне настання правових наслідків, що обумовлені правочинами, противність інтересам держави та суспільства, а також ознак порушення ст.203 ЦК України.
Судом враховано, що визначальною умовою встановлення нікчемності правочину є його укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи, що підписувала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.
Щодо відсутності необхідних умов для здійснення господарської діяльності, суд зазначає наступне. Чинним законодавством чітко не регламентована обов'язкова кількість необхідних ресурсів для здійснення тої чи іншої діяльності. В залежності від специфіки виду діяльності підприємство у разі виникнення такої потреби може залучити до виконання роботи інших осіб з наявними ресурсами визначеного обсягу і структури.
Позивачем по зустрічному позову не доведено порушення відповідачем при укладенні спірних угод принципу правових наслідків недійсності угоди, ознак фіктивності і удаваності вчинених сторонами правочинів, при наявності яких правочини можуть бути визнані недійсними, тому доводи позивача про те, що спірні договори суперечать вимогам цивільного законодавства та укладені із суттєвим їх порушенням, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, оскільки не доведені належними та допустимими доказами, а тому господарський суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні зустрічних позовних вимог.
Суд констатує, що оскаржуваний позивачем за зустрічним позовом договір належним чином підписан обома сторонами, мають двосторонній зобов'язувальний характер, його умови не суперечать вимогам чинного законодавства та цілям господарської діяльності позивача та відповідача, сторони виконали свої зобов'язання за вказаним договором, тому зважаючи на вищевикладене, зміст цього договору становлять умови, які визначені на розсуд сторін і погоджені сторонами належним чином, їх зміст не суперечить вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, тому у суду відсутні правові підстави щодо визнання цього договору нікчемним.
На підтвердження виконання генерального договору поставки від 10 січня 2011 року, укладеного між сторонами позивач за первісним позовом надав наступні документи:
- накладна №123 від 10.01.2011 року
- накладна №124 від 10.01.2011 року;
- акт прийому товару від 10.03.2011 року;
- акт прийому товару від 10.03.2011 року
- акт взаємо розрахунків від 22.07.2011 року
Таким чином вбачається, що сторонами додержані загальні вимоги, необхідні для чинності правочину та відсутні ознаки порушення публічного порядку. Також суд зазначає, що акт Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси не є підставою для визнання договору нікчемним.
Стосовно вимог викладених у позовній заяві Приватного підприємства «БІЗНЕСІНДУСТРІЯ» судом було встановлено наступне.
Відповідно до п. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У ч. 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що дія особи спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків є правочином.
Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
У відповідності до положень ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному чи кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Згідно ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони.
Правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 Цивільного кодексу України).
Згідно ст.ст. 627, 628 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до п. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
У відповідності зі ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Таким чином з відповідача по первісному позову підлягає стягненню заборгованість за генеральним договором поставки №920/1/1 від 10.01.2011 року сума заборгованості у розмірі 426380,71 грн.
Приватним підприємством «БІЗНЕСІНДУСТРІЯ»не було доведено до суду та не надано доказів, підтверджуючих підстав для розірвання генерального договору поставки №920/1/1 від 10.01.2011 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
На підставі вищевикладеного суд вважає, що позовні вимоги Приватного підприємства "БІЗНЕСІНДУСТРІЯ" підлягають частковому задоволенню, а зустрічний позов відмові.
Витрати по сплаті державного мита та ІТЗ судового процесу слід покласти на відповідача по первісному позову, відповідно до вимог ст.ст. 44, 49 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
1. Позовну заяву Приватного підприємства "БІЗНЕСІНДУСТРІЯ" задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МІРС" (65012, Одеська область, м. Одеса, вул. Осипова, буд. 37, оф. 1, код ЄДРПОУ 19217374) на користь Приватного підприємства "БІЗНЕСІНДУСТРІЯ" (65125, м.Одеса, вул. Розкидайлівська, буд. 16, кв. 22, код ЄДРПОУ 37350549) 426380 (чотириста двадцять шість тисяч триста вісімдесят) грн. 71 коп. заборгованість за договором, 4263 (чотири тисячі шістдесят три) грн. 80 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. за ІТЗ судового процесу.
3. В решті первісних позовних вимог відмовити.
4. У задоволені зустрічної позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "МІРС" відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили, згідно ст. 116 ГПК України.
Рішення суду може бути оскаржено протягом 10-денного строку з моменту складання повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Одеським апеляційним господарським судом.
Суддя Погребна К.Ф.
Повний текст рішення складено 05 вересня 2011 року.