"06" вересня 2011 р.Справа № 10-26/166-10-4300
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
Головуючого судді: Мирошниченко М. А.,
Суддів: Бєляновського В. В. та Шевченко В. В.,
при секретарі судового засідання - Риковій О.М.
за участю представників:
Публічного акціонерного товариства „Концерн Стирол”- ОСОБА_1. (за дорученням),
Державного підприємства „Одеська залізниця”- ОСОБА_2.( за дорученням),
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одеса апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Концерн Стирол” на рішення господарського суду Одеської області від 25.07.2011 р. у справі №10-26/166-10 4300 за позовом Відкритого акціонерного товариства „Концерн Стирол” до Державного підприємства „Одеська залізниця” про стягнення 18409грн.56коп.
11.10.2010р. (вх.№8933) ВАТ „Концерн Стирол” (далі - позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Одеської залізниці ( далі відповідач ) збитків - вартості недостачі вантажу в сумі 18409,56 грн., з посиланням на те, що під час перевезення вантажу частина його була втрачена, що підтверджено комерційними актами та актами загальної форми.
Рішенням господарського суду Одеської області від 08.12.2010р. залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.01.2011р. у задоволенні вказаного позову відмовлено, з посиланням на пропуск позивачем строку позовної давності, встановленого вимогами ст. 136 Статуту залізниць України.
Постановою Вищого господарського суду України від 12.04.2011р вищезазначені судові рішення скасовані, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Одеської області, оскільки касаційна інстанція дійшла висновку, що суди попередніх інстанції припустились неповноти оцінки доводів сторін , а саме не зазначили доводи, за якими відхилені доводи позивача про застосування до спірних правовідносин приписів статті 315 Господарського кодексу України.
При повторному розгляді справи судом першої інстанції позивач надав письмові пояснення в яких вважає, що до спірних правовідносин сторін підлягають застосовуванню норми ГК України, зокрема ч.4 ст.315 ГК України, оскільки норми Статуту залізниць України, які регламентують порядок обчислення строку позовної давності для подачі позову до перевізника -залізниці, суперечать нормам ГК України, що регулюють ті ж самі відносини, тобто має місце колізія норм, а виходячи з того, що норми закону мають вищу юридичну силу, ніж положення нормативно-правових актів, яким є Статут залізниць України, то у випадку колізій підлягають застосуванню норми закону.
В свою чергу відповідач також надав місцевому суду письмові пояснення в яких зазначив, що до спірних правовідносин сторін підлягають застосовуванню норми Статуту залізниць України, оскільки вимогами ч.5 ст.307 ГК України, яка кореспондується із ч.4 ст.909, ч.1 ст.920 ЦК України, встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів за цими перевезеннями визначається транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції найменування позивача - Відкритого акціонерного товариства „Концерн Стирол” було змінено на Публічне акціонерне товариство „Концерн Стирол”.
Рішенням господарського суду Одеської області від 23.07.2011р. в задоволенні позову відмовлено з посиланням на те, що позивач пропустив встановлений ст.136 Статуту залізниць України строк позовної давності. При цьому суд виклав свою позицію чому він застосовує до спірних відносин саме цю правову норму, а не ст.315 ГК України.
Не погоджуючись з цим рішенням Позивач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати та прийняти нове, яким задовольнити його позов повністю, з посиланням на те, що рішення суду не відповідає положенням ЦК та ГК України, а сам суд невірно застосував до спірних приписи ст.136 Статуту залізниць України , тоді як, враховуючи колізію цієї норми з статтею315 ГК України, необхідно застосовувати норму закону (вищої сили). Скаржник також зазначив .що місцевий суд не прийняв до уваги позицію Вищого господарського суду, який скасував попередні судові рішення по цій справі.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 15.08.2011р. вказану скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 06.09.2011 р. о 15:30, про що сторони, згідно приписів ст.98 ГПК України, були повідомлені належним чином.
У письмовому відзиві на скаргу відповідач просив суд залишити рішення місцевого суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Фіксація судового процесу здійснювалась за допомогою технічних засобів.
Представник скаржника (позивача) в усних пояснення наданих суду в судовому засіданні підтримав скаргу на викладених у ній підставах і просив задовольнити її в повному обсягу.
Представник відповідача в усних пояснення наданих суду в судовому засіданні просив суд залишити скаргу без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.
Згідно ст. 85 ГПК України, оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши доводи викладені в апеляційній скарзі, запереченні на неї, наявні у матеріалах справи докази та обставини справи, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.
Як свідчать матеріали справи, і ці обставини дослідив суд першої інстанції, 15.03.2010р., ВАТ «Концерн Стирол»(вантажовідправник) зі станції відправлення Горлівка Донецької залізниці на адресу Одеського припортового заводу (вантажоодержувач) відправлений карбамід (мочевина штучна) у кількості 3368260 кг, в т.ч.: у вагоні №59257378 у кількості 54530 кг, у вагоні №58885500 у кількості 60450 кг, що підтверджується залізничною накладною на маршрут або групу вагонів №52136886, згідно з якою вантаж завантажений у вагони засобами відправника та вагони запломбовані ЗПП відправника.
В процесі перевезення вантажу 16.03.2010р. на станції Тимково Одеської залізниці при контрольному зважуванні потягу на тензовагах встановлено у вагоні №59257378 -нетто 54530 кг, тара з документу 22920 кг, брутто по протоколу зважування 44100 кг.
При огляді в парку станції ліворуч за ходом потягу виявлений злам тяги першого вивантажувального люка, наявні сліди свіжого зварювання. Наявний зазор в люку з боку поламаної тяги 15 мм х 1000 мм, зазор запресований вантажем у вологому стані. При прийманні потягу теча вантажу відсутня. Люк закручений проволокою 6 мм в одну нитку. Зазори перекриті паклею. ЗПП відправника не порушений, відповідає перевізному документу. Вагон простоює на електрифікованому шляху в очікуванні маневрового локомотиву для подачі на знеструмлений шлях та зважування на статичних вагах.
Про встановлені обставини станцією Тимково Одеської залізниці складений акт загальної форми №561 від 16.03.2010р. Тією ж датою станцією Тимково Одеської залізниці складений також акт загальної форми №567, згідно з яким при огляду вагону №59257378 на знеструмленій колії виявлено, що верхні завантажувальні люки закриті, прилягають щільно. Течі вантажу немає. Вагон відчеплений по станції Тимково, зданий під охорону.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі вищевказаних актів загальної форми станцією Тимково Одеської залізниці був складений комерційний акт БО №644194/25/65 від 16.03.2010р., згідно з яким здійснене комерційне перевантаження вагону №59257378 на справних статистичних 150-тонних залізничних вагах та виявлено: брутто 73900 кг, тара з документу 22920 кг, нетто 50980 кг, за документом значиться: нетто 54530 кг, тара 22920 кг, що менше перевантажувального документу на 3550 кг карбаміду. Вагон прибув за справним ЗПП відправника, на фіксуючій штанзі запірного механізму, що відповідає номеру ЗПП, вказаному у перевізному документі. Верхні завантажувальні люки закриті, прилягають щільно. Ліворуч за ходом потягу в нижньому першому вивантажувальному люку злам тяги по свіжому, на місці зламу наявні сліди зварювання свіжого походження. Наявний зазор в люку з боку поламаної тяги довжиною 1000 мм, шириною 15 мм, зазор запресований вантажем у вологому стані. При прийманні потягу та огляді вагону в парку станції теча вантажу відсутня, інші люки закриті щільно. По станції Тимково Одеської залізниці зазор перекритий паклею, люк закручений проволокою 6 мм в одну нитку. З моменту прибуття вагону на станцію і до відправлення зі станції вагон знаходився під безперервним наглядом охорони залізниці. Перевантаження здійснювалось двічі, недостача вантажу у розмірі 3550кг карбаміду підтвердилась.
Окрім того, матеріали справи свідчать, і ці обставини також дослідив місцевий суд, що 16.03.2010р. по прибуттю потягу на станцію Чорноморська Одеської залізниці у вагоні №58885500 виявлено перебитий ЗПП. ЗПП відповідає документу, проте, не виконує своїх функцій. Про встановлені обставини станцією Чорноморська Одеської залізниці складений акт загальної форми №4118 від 16.03.2010р., а 17.03.2010р. станцією Чорноморська Одеської залізниці складений також акт загальної форми №4121, згідно з яким при комісійній видачі вантажу у вагоні №58885500 виявлено: по документу нетто 60450 кг, тара 23800 кг, фактично після перевантаження брутто 79250 кг, перевірена тара 23300 кг, нетто 55950 кг. Маса вантажу менше документа на 4500 кг.
На підставі вищевказаних актів загальної форми станцією Чорноморська Одеської залізниці складений комерційний акт БО №638225/64 від 17.03.2010р., згідно з яким були проведені комісійне зважування та видача вантажу у вагоні №58885500 по відправці вказаної на обороті вказаного акту на вагонних вагах вантажоодержувача (дата повірки 03.11.2009р.). Вага нетто по документу 60450 кг, тара 23800 кг, фактично виявлено брутто 79250 кг, нетто 55950 кг, перевірена тара 23300 кг. Маса вантажу менше документа на 4500кг. ЗПП не виконує свої функції, відповідає перевізному документу. В технічному відношенні вагон справний.
З матеріалів справи також вбачається, що після надходження вагонів №59257378, №58885500 на станцію призначення Чорноморська-експорт Одеської залізниці 17.03.2010р. вантаж виданий одержувачу, який, в свою чергу передав право на пред'явлення претензії та позову до залізниці вантажовідправнику, що підтверджується відповідним переуступним написом на залізничній накладній №52136886.
Встановивши вказані обставини та дослідивши наявні у справі докази місцевий суд не дав оцінки щодо обґрунтованості позовних вимог позивача, а відразу перейшов до аналізу питання про застосування строків позовної давності, що є помилковим з огляду на таке.
Згідно ст.256 ЦК України позовна давність -це строк у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист цивільного права або інтересу.
Тобто для вирішення питання про застосування позовної давності необхідно спочатку встановити чи мають місце порушення прав або інтересів і лише при наявності такого порушення вже вирішувати питання про застосування позовної давності.
Проте, як зазначалось вище, місцевий суд дослідивши матеріали справи лише констатував наявність вищевказаних доказів, однак, не зробив будь-яких висновків щодо порушення відповідачем прав позивача.
Проаналізувавши всі вищевказані обставини справи і наявні у ній докази, а також зміст та суть позову (доповнень до нього) колегія суддів дійшла до наступних висновків:
а) факт нестачі вантажу у зазначеній позивачем кількості та його вартість підтверджена належними та достатніми доказами;
б) згідно чинного законодавства за вказану нестачу вантажу в даному випадку несе відповідність відповідач і саме він зобов'язаний відшкодовувати збитки від цієї нестачі;
в) позивач, враховуючи наявність в нього переуступного напису мав повноваження звертатись до відповідача з претензію, а до суду з позовом про стягнення цих збитків;
г) позивач правильно визначив у позові норми матеріального права які є правовою підставою для задоволення його вимог.
Слід зазначити, що відповідач не спростував будь-якими доказами факт необґрунтованості позовних вимог позивача ( в т.ч. факт нестачі вантажу при обставинах, при яких він несе за це відповідальність та розмір збитків) хоча згідно ст.33 ГПК України у разі незгоди з вимогами позивача такий обов'язок (по доказуванню, спростуванню) покладено на нього.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані і що згідно чинного законодавства, на норми якого послався позивач у позові, саме відповідач повинен відшкодувати позивачу понесені збитки від нестачі вантажу.
Аналізуючи питання правильності застосування місцевим судом позовної давності колегія суддів встановила наступне.
Згідно частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до прийняття ним рішення і сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Викладене свідчить , що суд не може з власності ініціативи застосовувати позовну давність і вона застосовується лише за заявою сторони.
В рішенні місцевого суду не відображено факту наявності заяви відповідача про застосування позовної давності, тобто не дано обґрунтування самої можливості її застосування.
Проте, як вбачається з наявного у справі відзиву відповідача на позов така заява їм робилась, а відтак, місцевий суд мав право вирішувати це питання.
Відмовляючи в задоволенні позову місцевий суд виходив з того, що в даному випадку необхідно застосувати спеціальні норми, які регулюють порядок відліку початкового моменту строку позовної давності для пред'явлення позову, а саме - норми, які містяться в Статуті залізниць України , а не загальну норму (як вважає місцевий суд) -ст.315 ГПК України.
Дійсно, статтею 136 Статуту залізниць України встановлено, що позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог пункту 134 цього Статуту.
Пунктом „а” ст. 134 Статуту залізниць України передбачено, що претензії можуть бути заявлені з дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу -для претензій про відшкодування за псування, пошкодження або недостачу вантажу, багажу та вантажобагажу.
З урахуванням положення ст.ст. 134, 136 Статуту залізниць України строк пред'явлення до суду позову про стягнення з перевізника вартості недостачі вантажу починається з дня видачі вантажу і становить шість місяців.
Як вбачається з залізничної накладної №52136886 від 15.03.2010р. вагони №59257378, №58885500 прибули на станцію призначення (станція Чорноморська-експорт Одеської залізниці) 17.03.2010р. і в цей же день вантаж був виданий, що підтверджується календарним штемпелем на зворотній стороні накладної.
Враховуючи вищезазначені норми Статуту залізниць України право позивача на звернення до господарського суду з позовом виникло 17.03.2010р. і відповідно до вимог ст.136 Статуту залізниць України, строк позовної давності для стягнення з відповідача вартості недостачі вантажу сплинув 17.09.2010р.
З поштового штемпелю на конверті 05.10.2010р. вбачається, що з позовом до суду позивач звернувся 05.10.2010р.
Отже, якщо до спірних відносин застосовувати лише норми Статуту залізниць України, то позивач пропустив встановлений цим Статутом строк позовної давності.
Проте, частиною четвертою ст.315 ГК України встановлено, що якщо заявлену перевізнику претензію, що випливає з договору перевезення вантажу , відхилено або відповідь на неї не одержано в строк зазначений у частині третій цієї статті ( в даному випадку три місяця),заявник має право звернутись до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.
З викладеного вбачається, що вказаною правовою нормою по іншому ніж Статутом залізниць України розраховується (з урахування різних подій/дій) початок перебігу позовної давності.
Аналіз наявних у матеріалах справи доказів, в т.ч. претензій позивача, відповіді відповідача на неї, позовної заяви позивача, а також дат складання /направлення /отримання вищевказаних документів, з урахуванням приписів ч.4 ст.315 ГК України, дозволяє колегії суддів зробити висновок, що позивачем не пропущено строк позовної давності по заявленій ним по цій справі вимозі.
Колегія судів не погоджується з висновками місцевого суду щодо необхідності застосування до порядку розрахунку перебігу позовної давності у відповідності з приписами Статуту залізниць України, а вважає, що до цього прядку слід застосовувати норми ст.315 ГК України з огляду на таке.
Так, місцевий суд послався на те, що нормами ЦК і ГК України передбачено що цивільні/господарські відносини можуть регулюватись іншими нормативними документами /актами , в т.ч. транспортними статутами, а тому саме ці статути, які по відношенню до норм вказаних кодексів є спеціальними нормами, повинні враховуватись при вирішенні спорів.
Дійсно, виходячи з постулатів теорії права при наявності загальних і спеціальних норм, які регулюють такі ж самі відносини слід керуватись спеціальними нормами.
Проте ч.5 ст.307 ГК України, яка кореспондується із ч.4 ст.909, ч.1 ст.920 ЦК України, і на які послався суд у рішенні, застосовуючи норми Статуту залізниць України, встановлюють, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів за цими перевезеннями визначається транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами, тобто вказані норми роблять посилання на можливість застосування транспортних статутів лише стосовно умов перевезення вантажів та відповідальності суб'єктів за цими перевезеннями і не встановлюють можливість застосування транспортних статутів при вирішення питання щодо порядку розрахунку позовної давності, в т.ч. початку їх перебігу, а відтак, посилання на них є безпідставним і ці норми при вирішенні питання про позовну давність не можуть прийматись до уваги.
Господарський кодекс України по відношенню до Цивільного кодексу України є збірником спеціальних норм які регулюють особливості господарських відносин, водночас, Господарський Кодекс України весь в цілому є загальною нормою по відношенню до Статуту залізниць України, який регулює відносини, що стосуються перевезення залізничним транспортом.
Проте, Господарський кодекс України не є єдиною (цілою) нормою, а є збірником окремих норм і на переконання колегії суддів стаття 315 цього Кодексу за своїм змістом та суттю також є спеціальною нормою, яка регулює методику розрахунку позовної давності, в т.ч. початок та умови настання її перебігу по вимогам, що витікають з договорів перевезення вантажу, в тому числі залізничним транспортом.
Тобто і ст.315 ГК України і ст.ст.134, 136, 137 Статуту залізниць України є спеціальними нормами регулюючими питання позовної давності по позовам про відшкодування збитків (вартості нестачі вантажу).
Статут залізниць України був затверджений Постановою КМ України від 6 квітня 1998 р. N 457 і останні зміни в нього вносились Постановою КМ України від 25 грудня 2002 року N 1973.
Господарський кодекс України, який за своєю правовою природою є законом України, був прийнятий Верховною радою України 16.01.2003 р. №436-1У і набув чинності з 01.01.2004року.
З викладеного вбачається, що вказаний Кодекс -закон (і відповідно вказані в ньому норми) прийнятий вищім законодавчим органом держави, по-перше, має вищу юридичну силу ніж норми Статуту залізниць України, затверджені постановою КМ України, а по-друге, прийнятий пізніше ніж вказаний Статут, а відтак, при наявності колізії спеціальних норм повинні застосовуватись спеціальні норми, які містяться у „більш сильному - головнішому” і „більш пізньому ” нормативного акті , тобто в даному випадку норми ст.315 ГК України.
Крім того, у прикінцевих положеннях ГК України законодавець зобов'язав КМ України забезпечити перегляд приведення у відповідність із цим Кодексом або визнання такими, що втратили чинність нормативно правових актів Кабінету Міністрів, тобто встановив необхідність приведення нормативних актів КМ України (в т.ч. і Статуту залізниць оскільки він суперечить ГК України) у відповідність до норм ГК України, а тоді вже застосовувати ці норми поряд з нормами ГК України, що КМ України зроблено не було.
Водночас стаття 4 ЦК України імперативно встановлює, що якщо постанова КМ України ( і відповідно затверджені нею норми - положення) суперечить положенням цього кодексу або іншому закону застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
Враховуючи, що положення Статуту залізниць України, затвердженого постановою КМ України, які регулюють порядок початку перебігу позовної давності для відшкодування збитків, що виникли у зв'язку з нестачею вантажу при перевезенні залізничним транспортом суперечать спеціальній нормі - закону, а саме ст. 315 ГК України, необхідно застосовувати положення вказаного закону.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не було пропущено строк позовної давності по заявленій ним позовній вимоги і враховуючи, що зазначена ним вимога обґрунтована і доведена, то рішення місцевого суду про відмову в задоволенні позову у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Приймаючи до уваги що, апеляційна скарга і позов позивача задовольняється, то з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені останнім судові витрати, в т.ч. при поданні апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів -
1) Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Концерн Стирол” - задовольнити.
2) Рішення господарського суду Одеської області від 25.07.2011 р. у справі №10-26/166-10 4300 -скасувати.
3) Позов Публічного акціонерного товариства „Концерн Стирол” до Державного підприємства „Одеська залізниця” - задовольнити в повному обсягу.
Стягнути з Державного підприємства „Одеська залізниця” на користь Публічного акціонерного товариства „Концерн Стирол” :
18409 (вісімнадцять тисяч чотириста дев'ять) грн.56.коп. -збитків;
184 грн.10 коп. - витрат по сплаті державного мита при поданні позову;
236,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
4) Стягнути з Державного підприємства „Одеська залізниця” на користь Публічного акціонерного товариства „Концерн Стирол” - 92 грн.05 коп. витрат по сплаті державного мита при поданні апеляційної скарги.
5) Доручити господарському суду Одеської області видати накази відповідно до цієї постанови з зазначенням у них усіх необхідних реквізитів сторін.
Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий: Мирошниченко М. А.
Судді: Бєляновський В. В.
Шевченко В. В.
Повний текст постанови підписано 06.09.2011 р.