"06" вересня 2011 р.Справа № 15/17-1847-2011
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Колоколова С.І.
суддів: Разюк Г.П., Поліщук Л.В.
(Згідно із розпорядженням в.о. голови Одеського апеляційного господарського суду № 449 від 01.08.2011 року, колегію суддів у складі С.І. Колоколова, Г.П. Разюк, Т.Я. Гладишевої замінено на колегію суддів у складі С.І. Колоколова, Г.П. Разюк, О.Л. Воронюка)
(Згідно із розпорядженням голови Одеського апеляційного господарського суду № 509 від 05.09.2011 року, колегію суддів у складі С.І. Колоколова, Г.П. Разюк, О.Л. Воронюка замінено на колегію суддів у складі С.І. Колоколова, Г.П. Разюк, Л.В. Поліщук)
при секретарі судового засідання: Підгурському Д.Л.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_5 (паспорт НОМЕР_2 виданий 14.06.2004 року);
ОСОБА_6 (довіреність № 2244 від 30.06.2011 року)
від відповідача: ОСОБА_7 (довіреність № 452 від 26.01.2011 року)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_5
на рішення господарського суду Одеської області від „22” червня 2011 року
по справі № 15/17-1847-2011
за позовом Фізичної особи -підприємця ОСОБА_5, м. Одеса
до Публічного акціонерного товариства „Банк „Фінанси та Кредит” в особі філії „Одеське регіональне управління ”, м. Одеса
про стягнення 238 914,05 грн.
У травні 2011 року фізична особа -підприємець ОСОБА_5 (далі -ФОП ОСОБА_5.) звернулась до господарського суду Одеської області з позовною заявою до публічного акціонерного товариства „Банк „Фінанси та Кредит” в особі філії „Одеське регіональне управління” (далі - Філія ПАТ „Банк „Фінанси та Кредит”) про стягнення заборгованості в сумі 225 610,12 грн., з яких: 187 425 грн. -заборгованість по орендним платежам за період з листопада 2008 року по травень 2011 року, що утворилась внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо повної оплати за користування орендованим приміщенням без врахування коефіцієнту зміни офіційного курсу гривні до долара США, передбаченого п.п. 2.1, 5.2.1 договору оренди нерухомого майна від 19.11.2007 року, 14 277,29 грн. пені, 18 136,78 грн. інфляційних нарахувань та 5 771,05 грн. 3 % річних.
14.06.2011 року позивач, збільшивши позовні вимоги, просив суд стягнути з відповідача 238 914,05 грн., з яких заборгованість по орендним платежам за період з листопада 2008 року по червень 2011 року -193 515 грн., пеня -15 410,99 грн., інфляційні -23 164,68 грн., 3 % річних -6 823,38 грн., 16 000 грн. витрат на оплату послуг адвоката, а також витрати на оплату держмита та витрати на ІТЗ судового процесу.
Рішенням господарського суду Одеської області від 22.06.2011 року по справі № 15/17-1847-2011 (суддя Петров В.С.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
Судове рішення мотивоване тим, що вимоги позивача про стягнення заборгованості з орендної плати після закінчення строку дії договору за період з жовтня 2009 року по червень 2011 року є необґрунтованими, так як на підставі ч.2 ст.215, ч.1 ст.220 ЦК України недодержання вимог чинного законодавства щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації пролонгованого договору оренди нерухомого майна тягне за собою нікчемність такого договору після його пролонгації, відтак в розумінні ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність доводів позивача про наявність у відповідача заборгованості по орендній платі в період дії договору оренди, яка утворилась за період з листопада 2008 року по вересень 2009 року внаслідок неврахування відповідачем при внесенні орендної плати зміни офіційного курсу національної грошової одиниці України (гривні) відносно до долара США, оскільки, виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо внесення орендної плати позивачем було прийнято. А оскільки будь-яких зауважень позивач не пред'являв відповідачу, то посилання позивача на неналежне виконання відповідачем умов договору після закінчення його строку дії місцевим господарським судом оцінено критично.
До того ж, суд першої інстанції зазначив, що факт відсутності у відповідача заборгованості по орендній платі виключає можливість застосування до відповідача таких санкцій як сплата пені, а також нарахування інфляційних та 3 % річних.
Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням місцевого господарського суду, ФОП ОСОБА_5 звернулась до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким її позов задовольнити у повному обсязі.
Скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог, оскільки договір оренди нерухомого майна від 19.11.2007 року укладений на 22 місяці та 11 днів, тому не суперечить ст.794 ЦК України.
На думку скаржника, суд першої інстанції не вірно визначив правову природу пролонгації договору, оскільки правова природа пролонгації полягає у волевиявленні сторін укласти новий договір на тих самих умовах на той саме термін, що і договір, термін дії якого закінчився.
Також, апелянт звертає увагу суду на те, що місцевий господарський суд не взяв до уваги, що відповідно до частини 3 статті 207 ГК України, у разі, якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє. Фактичне користування майном на підставі договору оренди, унеможливлює, в разі його недійсності, проведення між сторонами реституції, так як використання майна - "річ" безповоротна, і відновити сторони в первісне положення практично неможливо. Тому такий договір повинен визнаватися недійсним (нікчемним) і припинятися лише на майбутнє, а не з моменту укладення.
У відзиві на апеляційну скаргу Філія ПАТ „Банк „Фінанси та Кредит” просить суд залишити оскаржуване рішення без змін, як законне та обґрунтоване, а апеляційну скаргу -без задоволення.
Розглянувши та перевіривши матеріали справи і апеляційну скаргу, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 19.11.2007 року ФОП ОСОБА_5 (орендодавець) та Відкрите акціонерне товариство „Банк „Фінанси та Кредит” в особі Філії „Одеське регіональне управління” Відкритого акціонерного товариства „Банк „Фінанси та Кредит” (орендар) уклали договір оренди нерухомого майна, за умовами п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування нежилі приміщення стоматологічного кабінету, загальною площею 61,9 кв. м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до п.1.2 цього договору, вказані нежилі приміщення належать орендодавцю на підставі Свідоцтва про право власності (НОМЕР_3) від 29.09.2005 року, яке видано Виконавчим комітетом Одеської міської ради згідно розпорядження Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради №693/01-04 від 05.07.2005 року та №799/01-04 від 11.08.2005 року.
Майно передається в оренду з метою використання орендарем для розміщення відділення Філії ПАТ „Банк „Фінанси та Кредит”, що визначено п.1.3 договору.
Згідно п.1.4 вказаного договору, останній укладений строком з дати підписання Акту прийому-передачі до 01.10.2009 року.
Відповідно до п. 9.1 договору цей договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі.
19.11.2007 року сторони підписали акт прийому-передачі, що міститься в матеріалах справи.
На підставі положень ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк.
Відповідно до ч.2 ст.793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
З огляду на вказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що договірні орендні правовідносини між сторонами у справі виникли з 19.11.2007 року (дата укладання договору та підписання акту приймання-передачі) та тривали до 01.10.2009 року (п.1.4 договору), а строк договору оренди чітко визначений договором оренди та не суперечить зазначеним вище нормам ч.2 ст.793 ЦК України і складає 22 місяці та 11 днів, тобто менше трьох років, відтак обов'язкового нотаріального посвідчення такий договір не потребує.
Пунктом 2.1 договору оренди від 19.11.2007 року сторони визначили, що орендар сплачує орендодавцю орендну плату за весь час дії фактичного користування майном.
З моменту підписання акту прийому-передачі та по 30 листопада 2007 року розмір орендної плати за всю площу орендованого майна складає 5 250 грн., що за курсом НБУ на момент підписання цього договору складає 1 039, 60 дол. США, без ПДВ.
Послідуюча оплата проводиться в наступному порядку:
Розмір орендної плати в місяць встановлений за погодженням сторін та складає 169,63 грн. за 1 кв. м., що за курсом НБУ на момент підписання цього договору складає 33,59 дол. США, а за всю площу орендованого майна -10 500 грн., що за курсом НБУ на момент підписання цього договору складає 2 079, 21 дол. США, без ПДВ.
На момент підписання цього договору офіційний курс гривні відносно до долара США встановлений НБУ у розмірі п'ять грн. 05 коп. за 1 долар США.
У разі зміни офіційного курсу національної грошової одиниці України (гривні) відносно до долара США орендар вносить наступний орендний платіж у гривнях у розмірі, визначеному відповідно до цього договору та помноженому на коефіцієнт зміни офіційного курсу гривні до долара США на момент оплати по відношенню до офіційного курсу до долара США, встановленому НБУ на день підписання цього договору.
Згідно п.2.2 договору, орендар сплачує орендну плату щомісячно, не пізніше 10 (десятого) числа поточного місяця.
Відповідно до п.5.2.1 вищезазначеного договору, орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату за користування майном в порядку, строки та на умовах, визначених цим договором.
Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язаний вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
У п.1 ч.2 ст.11 ЦК України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно п.1 ст.283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності, згідно п.3 ст.285 ГК України, орендар зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Як вбачається із заяви про збільшення позовних вимог, ФОП ОСОБА_5 просила суд стягнути з відповідача заборгованість з орендних платежів за період з листопада 2008 року по травень 2011 року (включно) у розмірі, що складає 193 515 грн., а також за вказаний період: 6 823,38 грн. -3 % річних, 15 410,99 грн. -пені та 23 164,68 грн. -інфляційних нарахувань.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що Філія ПАТ „Банк „Фінанси та Кредит” неналежним чином виконувала свої договірні зобов'язання щодо повної оплати за користування приміщенням в період дії договору, а суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу за період з листопада 2008 року по вересень 2009 року.
Судова колегія, перевіривши розрахунки позивача, прийшла до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог про стягнення боргу з листопада 2008 року по вересень 2009 року, розмір якого складає 56 175 грн.
Згідно ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
При цьому відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:
1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
2) зміна умов зобов'язання;
3) сплата неустойки;
4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 4 ст.217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
В силу положень ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Також відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом
Таким чином, судова колегія вважає за необхідне частково задовольнити позовні вимоги щодо стягнення з відповідача за період з листопада 2008 року по вересень 2009 року внаслідок неналежного виконання своїх зобов'язань пені у розмірі 6 200, 67 грн., індексу інфляції у розмірі 12 574,80 грн. та 3 % річних, що складають відповідно 3 608, 29 грн.
Додатково колегія вказує, що пеня розрахована позивачем у відповідності до вимог ч.6 ст.232 ГК України, згідно якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому, згідно ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч.2 ст.258 цього ж Кодексу, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Частиною 1 стаття 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому, ч.ч.3, 4 ст.267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З огляду на відсутність в матеріалах справи будь-яких заяв відповідача про застосування строку позовної давності щодо нарахування пені, колегія не вбачає підстав для відмови в задоволенні позовної вимоги щодо стягнення пені з Філії ПАТ „Банк „Фінанси та Кредит”.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що укладений між сторонами по справі договір припинився в момент закінчення строку (01.10.2009 року), на який він був укладений, відтак обґрунтованою є відмова суду про стягнення заборгованості з орендної плати після закінчення строку дії договору за період з жовтня 2009 року по червень 2011 року з огляду на таке.
Пунктом 9.4 зазначеного договору від 19.11.2007 року сторонами визначено, що договір вважається пролонгованим на такий же термін, якщо на протязі 30 днів до закінчення терміну дії цього договору сторони не виявили бажання у письмовій формі його розірвати.
Отже, виходячи зі змісту вказаного п.9.4 договору оренди, судова колегія відзначає, що умову про пролонгацію терміну оренди, необхідно розглядати як умову про зміну терміну оренди в майбутньому. При цьому, сторони обумовили зміну терміну (тобто зміну своїх прав і обов'язків) скасувальною обставиною, яка може і не настати (ч.1 ст.212 ЦК України). Адже на момент укладання договору, сторонам невідомо, чи буде інша сторона в майбутньому пролонгувати термін оренди шляхом відсутності заперечень відносно продовження договору чи ні.
Згідно ст.763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач користувався орендованим майном після закінчення строку дії договору та ним вносилась орендна плата, яка приймалась орендодавцем. Таким чином, на протязі вересня 2009 року сторони не виявляли бажання припиняти дію даного договору оренди, оскільки листування сторін з цього приводу в матеріалах справи відсутні.
Таким чином, судова колегія виходить з того, що якщо сторони шляхом обопільної відсутності заперечень пролонгували договір оренди на термін, що перевищує три роки, то такий договір підлягає нотаріальному посвідченню саме з моменту його пролонгації, адже саме з цього моменту його термін буде перевищувати три роки.
В матеріалах справи відсутній нотаріально посвідчений договір оренди нерухомого майна від 19.11.2007 року.
Статтею 209 ЦК України передбачено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Пунктом 2 статті 759 ЦК України встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Згідно положень частини 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, встановлених Господарським кодексом. Зазначене застереження міститься і в частині 6 статті 283 ГК України - щодо відносин оренди.
Так, відповідно до п.2 ст.793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Статтею 794 ЦК України визначено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає державній реєстрації.
Реєстрація договорів найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) здійснюється державними та приватними нотаріусами відповідно до Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року N 671. Державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Реєстру одночасно з його нотаріальним посвідченням.
Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) набуває чинності з моменту вчинення його державної реєстрації.
З огляду на зазначене в аспекті спірних правовідносин, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає, що відсутність нотаріального посвідчення тягне нікчемність договору з моменту його пролонгації, оскільки саме з цього моменту (а не з моменту його укладання) він буде правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню.
Отже, доводи апеляційної скарги про невірне визначення місцевим господарським судом правової природи пролонгації договору не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки спростовуються вищевикладеним.
Відтак, суд першої інстанції підставно відмовив у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_5 з жовтня 2009 рок по червень 2011 року, однак прийшов до невірного висновку та безпідставно відмовив у задоволенні позову за період дії договору оренди, а саме: з листопада 2008 року по вересень 2009 року.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Одеської області від 22.06.2011 року по справі № 15/17-1847-2011 частково не відповідає вимогам чинного законодавства та матеріалам справи, а тому підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга ФОП ОСОБА_5 -частковому задоволенню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.
Відповідно до статті 49 ГПК України, витрати по сплаті державного мита за розгляд позовної заяви, витрати по сплаті державного мита за розгляд апеляційної скарги та витрати на ІТЗ судового процесу покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
Крім того, в розумінні ст.ст.22, 49 ГПК України, суд апеляційної інстанції вважає на необхідне часткового (пропорційно задоволеним вимогам) покласти на відповідача витрати позивача на послуги адвоката у розмірі 5 264 грн., які документально підтверджені.
Керуючись статтями 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_5 задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Одеської області від „22” червня 2011 року
по справі № 15/17-1847-2011 скасувати частково.
Позов Фізичної особи -підприємця ОСОБА_5 задовольнити частково:
Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Банк „Фінанси та Кредит” (04050 м. Київ, вул. Артема,60, код банку 300131, код ЄДРПОУ 09807856) в особі Філії „Одеське регіональне управління» відкритого акціонерного товариства „Банк „Фінанси та Кредит” (65063 м. Одеса, вул. Армійська, 18-Б, р/р 35196010001980 в Філії „Одеське РУ” ВАТ „Банк „Фінанси та Кредит”, ОКПО 21017660, МФО 328823) на користь Фізичної особи -підприємця ОСОБА_5 (АДРЕСА_2, ІНН НОМЕР_1, р/р НОМЕР_4) заборгованість по орендним платежам у сумі 56 175 грн., пеню у розмірі 6 200,67 грн., збитки від інфляції у розмірі 12 574,80 грн., 3 % річних у розмірі 3 608,29 грн., 5 264 грн. витрат на оплату послуг адвоката, державне мито у розмірі 786,03 грн. та 77,65 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.
Решту рішення залишити без змін.
3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Банк „Фінанси та Кредит” (04050 м. Київ, вул. Артема, 60, код банку 300131, код ЄДРПОУ 09807856) в особі Філії „Одеське регіональне управління” відкритого акціонерного товариства „Банк „Фінанси та Кредит” (65063 м. Одеса, вул. Армійська, 18-Б, р/р 35196010001980 в Філії „Одеське РУ” ВАТ „Банк „Фінанси та Кредит”, ОКПО 21017660, МФО 328823) на користь Фізичної особи -підприємця ОСОБА_5 (АДРЕСА_2, ІНН НОМЕР_1, р/р НОМЕР_4) 393,01 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.
4. Видачу наказів за постановою доручити господарському суду Одеської області.
Постанова в порядку статті 105 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя С.І. Колоколов
Суддя Г.П. Разюк
Суддя Л.В. Поліщук
Повний текст постанови
складено „07” вересня 2011 року.