"06" вересня 2011 р.Справа № 35/17-1806-2011
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
Головуючого судді: Мирошниченко М. А.,
Суддів: Бєляновського В. В. та Шевченко В. В.,
при секретарі судового засідання - Риковій О.М.
за участю представників:
Державного підприємства „Науково- дослідницький інститут -полігон мобільної техніки -Мельник О.Т. ( директор)
ТОВ „Південна торгова компанія” -ОСОБА_1. ( за дорученням),
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одеса апеляційну скаргу Державного підприємства „Науково - дослідницький інститут -полігон мобільної техніки на рішення господарського суду Одеської області від 21.07.2011 р. у справі №35/17-1806-2011 за позовом Державного підприємства „Науково - дослідницький інститут -полігон мобільної техніки до ТОВ „Південна торгова компанія” про стягнення 40000 грн.
11.05.2011р. (вх. № 2551/2011) Державне підприємство „Науково- дослідницький інститут -полігон мобільної техніки” (далі -Позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до ТОВ „Південна торгова компанія” (далі - Відповідач) про стягнення 40 000грн. з посиланням на те, що він (позивач) маючи свідоцтво про уповноваження органу з сертифікації в системі УкрСЕПРО у відповідності до норм Декрету КМ України „Про стандартизацію та сертифікацію” та письмових заявок відповідача здійснив сертифікацію отриманої відповідачем імпортної продукції, а саме мопедів, вартість якої (послуг з сертифікації) складає 50 880 грн., однак, відповідач оплатив ці послуги лише частково, а саме у розмірі 10880 грн. і відмовився від подальшої оплаті.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.05.2011 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі.
Відповідач у письмовому відзиві на позов не визнав вимоги позивача, пославшись на те, що згідно до приписів ст.19 Закону України „Про підтвердження відповідності” та Постанови КМ України від 11.04.2002р. №485 „Про затвердження правил визначення вартості робіт з підтвердження відповідності у законодавчо врегульованій сфері” вартість робіт з підтвердження відповідності розраховується по спеціальній методиці і ця вартість не повинна перевищувати встановлених граничних розмірів, а позивач встановив розмір робіт на власний розсуд без урахування вказаної методики та надання всіх передбачених нею документів, а відтак, підстави для стягнення відсутні.
Позивач у письмовому клопотанні-3, в якому фактично виклав заперечення на відзив, зазначив, що приписи Постанови КМ України від 11.04.2002р. №485 „Про затвердження правил визначення вартості робіт з підтвердження відповідності у законодавчо врегульованій сфері” розповсюджуються на процедуру „підтвердження відповідності”, а не на „сертифікацію продукції в Системі УкрСЕПРО”, а саме таку сертифікацію він здійснював для відповідача, оскільки згідно Постанови КМ України від 24.01.2007р. №59 „Про затвердження Порядку здійснення процедури призначення органів з оцінки відповідності продукції, процесів і послуг вимогам технічних регламентів” мінімально необхідною умовою для існування „призначених органі з оцінки відповідності” у сфері мототранспортної техніки є наявність технічних регламентів, вимоги яких розповсюджуються на цю продукції, а станом на 2008 рік (як станом на 2011 рік) таких нормативних актів законодавство України не вміщувало, а відтак, відповідач повинен оплатити вартість послуг з урахуванням п.3 його заявки, у розмірі який розраховано позивачем виходячи із звичаїв ділового обороту (ст.526 ЦК України)
Рішенням господарського суду Одеської області від 21.07.2011 р. ( повний текст якого складено суддею Гут С.Ф.- 22.07.2011р.) в задоволенні позову відмовлено повністю, з посиланням на те, що оплата наданих позивачем послуг по сертифікації продукції повинна здійснюватись у відповідності до вимог Постанови КМ України від 11.04.2002р. №485 „Про затвердження правил визначення вартості робіт з підтвердження відповідності у законодавчо врегульованій сфері”, тобто за встановленою формою (з граничними розмірами), а вказана позивачем сума визначена без урахування вказаної форми та без надання як то передбачає ст.33 ГПК України будь-яких доказів які б підтверджували її обґрунтованість.
Не погоджуючись з цим рішенням Позивач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати та прийняти нове, яким задовольнити його позов повністю, з посиланням на те, що суд не дотримався вимог ст.43 ГПК України, а саме не дав оцінки його позиції, рішення суду ґрунтується лише на аргументах відповідача без їх дослідження.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 10.08. 2011р. вказану скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 06.09.2011 р. об 11:30, про що сторони, згідно приписів ст.98 ГПК України, були повідомлені належним чином.
Фіксація судового процесу здійснювалась за допомогою технічних засобів.
Представник скаржника (позивача) в усних пояснення наданих суду в підтримав скаргу на викладених у ній підставах і просив задовольнити її в повному обсягу.
Представник відповідача в усних пояснення наданих суду в судовому засіданні просив суд залишити скаргу без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.
Згідно ст. 85 ГПК України, оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши доводи викладені в апеляційній скарзі, наявні у матеріалах справи докази та обставини справи, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, і ці обставини встановив місцевий суд, відповідач направив позивачу у період з 21.04.2008р. по 06.06.2008р. письмові заявки у кількості 13 штук на проведення сертифікації продукції у системі сертифікації УкрСЕПРО, а саме мопедів імпортного виробництва торгової марки „ FADA” , „FD50QT-7” , „FD50QT-11”, „FD50QT-12”, FD50QT-14”, „FD50QT-17” та „MYSSTANG „ (а.с.10-22).
У пунктах три вказаних заявок відповідачем було зазначено , що він бере на себе зобов'язання сплатити позивачу всі витрати за проведення робіт з процедури сертифікації.
З викладено вбачається, що позивач зобов'язувався оплатити всі витрати по сертифікації, однак, конкретний розмір цієї оплати визначено в заявках не було.
З пояснень сторін та матеріалів справи вбачається, що письмовий договір на виконання цих заявок сторонами не укладався, тобто сторони не узгодили між собою у письмовій формі конкретний розмір оплати вище визначених послуг (робіт) як по кожній заявці окремо так і загалом по всім вищевказаним заявкам.
Як вбачається з матеріалів справи (а.с.25-27) і не оспорюється Відповідачем Позивач, який на час надходження до нього заявок відповідача і до 31.07.2008р. маючи свідоцтво про уповноваження органу з сертифікації в системі УкрСЕПРО видав відповідачу відповідні сертифікати на вищевказані товари.
Позивач з посиланням на приписи ст.19 Декрету КМ України № 46-93 „Про стандартизацію та сертифікацію”, в редакції що діяла на момент виконання заявок і яка передбачала що вартість робіт пов'язаних з обов'язковою сертифікацією продукції визначається в договорі між замовником і виконавцем, вважає , що відповідач повинен сплатити йому за здійснені послуги (роботи) грошову суму 50 880 грн., яка була розрахована ним виходячи із „звичаїв ділового обороту” в обґрунтування чого він надав суду договори в якому визнався розмір цих послуг, в т.ч. по сертифікації такого ж товару для відповідача (а.с.48-59).
Дійсно ст.19 Декрету КМ України № 46-93 „Про стандартизацію та сертифікацію”, в редакції що діяла на момент виконання позивачем заявок відповідача, передбачала що вартість робіт пов'язаних з обов'язковою сертифікацією продукції визначається в договорі між замовником і виконавцем.
Проте, системний аналіз змісту зазначеної правової норми надає можливість зробити висновок, що ця норма лише встановлює необхідність визначення (фіксації) вартості вказаних робіт в договорі і не визначає та не надає права, як то вважає позивач, встановлювати виконавцю вартість робіт по обов'язковому сертифікованою на власний розсуд без погодження з замовником та без будь-якого обґрунтування цієї вартості.
Враховуючи викладене, а також положення Закону України „Про підтвердження відповідності” колегія суддів дійшла висновку, що якщо оплата робіт по добровільній сертифікації може здійснюватись на договірній основі (тобто у вільному узгодженому сторонами розмірі), то проведення обов'язкової сертифікації ( а в даному випадку вищевказана продукція згідно Переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, затвердженого Наказ Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 30 серпня 2002 року N 498 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2002 р. за N 782/7070, підлягає обов'язковій сертифікації) повинно оплачуватись по правилам розрахунку вартості встановленої Кабінетом Міністрів України.
Таким нормативним документом на час виконання позивачем заявок відповідача була Постанова КМ України від 11.04.2002р. №485 „Про затвердження правил визначення вартості робіт з підтвердження відповідності у законодавчо врегульованій сфері”, якою встановлено що оплата за видачу сертифікату відповідності встановлюється в розмірі : 0,1 х Дmin х М ( де Дmin - неоподаткований мінімум доходів громадян, М- число копій сертифіката відповідності ). Крім того, окремо оплачується вартість бланків.
За таких обставин доводи позивача, що вартість робіт повинна розраховуватись виходячи зі звичаїв ділового обороту і що суд необґрунтовано не прийняв їх до уваги є хибними оскільки суперечать вищевказаним нормам права, а відтак, визначений позивачем розмір вартості робіт не може прийматись до уваги.
Крім того, згідно ст.7 ЦК України для застосування звичаю ділового обороту необхідні дві умови, а саме неврегульованість питання, що є предметом судового спору, в чинному законодавстві або договорі та відсутність суперечності з договором або актами цивільного законодавства, а такі умови, враховуючи законодавче встановлений порядок визначення вартості послуг по обов'язковій сертифікації, відсутні.
Водночас позивач не надав будь-якого розрахунку вартості робіт в тому числі з урахуванням приписів вищевказаної Постанови КМ України, тобто у порушення приписів ст. 33 ГПК України взагалі не довів наявність будь-якого боргу у відповідача, тобто не довів обґрунтованість своїх позовних вимог, а відтак висновок місцевого суду про відмову в задоволенні позову обґрунтований
Відповідно до статті 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Наведені позивачем у апеляційній скарзі доводи які фактично повторюють його доводи викладені у відзиві на позов не спростовують висновків місцевого суду і не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення.
Будь-яких інших доводів, щодо незаконності рішення місцевого суду та допущення ним порушень норм матеріального та процесуального права, крім вищезазначених та визнаних апеляційною інстанцією необґрунтованими та безпідставними, скаржник не навів.
З огляду на викладене судова колегія не вбачає будь-яких передбачених ст.104 ГПК України правових підстав для скасування рішення місцевого суду
Керуючись ст.ст., 99,101-105 ГПК України, колегія суддів -
Рішення господарського суду Одеської області від 21.07.2011 р. у справі №35/17-1806-2011 - залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства „Науково - дослідницький інститут -полігон мобільної техніки” - без задоволення.
Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий: Мирошниченко М. А.
Судді: Бєляновський В. В.
Шевченко В. В.
Повний текст постанови підписано 06.09.2011 р.