12 липня 2011 року Справа № 2а/2370/5287/2011
12.07.11
Черкаський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Чалої А.С.,
при секретарі Журавлі В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області про визнання вимоги незаконною та її скасування,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою до управління Пенсійного фонду України в Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області, в якій просить встановити порушення відповідачем законодавства при складанні вимоги про сплату боргу № Ф 99/01 від 08.02.2011 року без наявності повноважень на її складання, визнати незаконною та скасувати зазначену вимогу.
Позивач в судове засідання не прибув, в заяві від 28.06.2011 року виклав клопотання про здійснення розгляду справи без його участі.
Відповідач свого представника в судове засідання не направив, надав заперечення на позов та заяву про розгляд справи за відсутності представника.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, у разі, якщо клопотання про розгляд справи за їх відсутності заявили всі особи.
Розглянувши матеріали справи, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», (далі -Закон № 1058-IV) є спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам.
Статтею 1 Закону № 1058-IV визначено, що страхувальниками є роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно пункту 3 статті 11 Закону № 1058-IV, загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Пунктом 5 статті 14 Закону № 1058-IV встановлено, що страхувальниками, відповідно до цього Закону, є застраховані особи, зазначені в пунктах 3 і 4 статті 11 та частині першій статті 12 цього Закону.
Відповідно до статті 15 Закону № 1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону.
Судом встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1, згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, зареєстрована Корсунь-Шевченківською районною державною адміністрацією Черкаської області 21 січня 2003 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, перебуває на спрощеній системі оподаткування та сплачує фіксований податок.
Оскільки позивач є зареєстрованою фізичною особою-підприємцем, суд приходить до висновку, що він є страхувальником та платником страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 17 Закону № 1058-IV страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески. Абзацом 9 частини 2 статті 19 зазначеного Закону встановлено, що страхові внески до солідарної системи нараховуються для осіб, зазначених у пункті 5 статті 14 цього Закону, - на суми доходу (прибутку), отриманого від відповідної діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб.
Пунктом 6 статті 20 Закону № 1058-IV передбачено, що страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом для сплати страхових внесків фізичними особами -підприємцями, які сплачують фіксований податок, є квартал. Згідно частини 12 статті 20 вищезазначеного Закону страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Відповідно до підпункту 4 пункту 8 розділу XV Закону № 1058-IV фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом.
Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески.
Зазначений підпункт 4 пункту 8 розділу XV Закону № 1058-IV, в даній редакції, набув чинності з 17 липня 2010 року в зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до законів України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»»від 08.07.2010 року № 2461-VI.
Статтею 1 Закону № 1058-IV передбачено, що мінімальний страховий внесок - сума коштів, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір страхового внеску, встановлених законом на день отримання заробітної плати (доходу).
Мінімальний розмір заробітної плати згідно Законів України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати»від 20.10.2009 року № 1646-VI та «Про Державний бюджет України на 2010 рік»від 27.04.2010 року № 2154-VI з 1 липня по 1 жовтня 2010 року становив 888 грн., з 1 жовтня - 907 гривень, з 1 грудня - 922 гривні, в зв'язку з чим розмір мінімального страхового місячного внеску за період з липня по 1 жовтня становив 294 грн. 82 коп. (888 грн. х 33,2%), з 1 жовтня по 1 грудня -301 грн. 12 коп. (907 грн. х 33,2 %), а з 1 грудня -306 грн. 10 коп.(922 х 33,2 %).
Таким чином, сума страхових внесків, що підлягає сплаті позивачем за ІІІ та IV квартал 2010 року становить 1732 грн. 80 коп. (1792 грн. 80 коп. (сума страхових внесків, що підлягає сплаті згідно Закону) -60 грн. (зарахована частина фіксованого податку за 6 місяців 2010 року).
За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що Законом визначено обов'язок позивача, як фізичної особи-підприємця, що перебуває на спрощеній системі оподаткування, сплачувати страхові внески у розмірі не менше мінімального страхового внеску, що за ІІІ та IV квартал 2010 року становить для позивача, з врахуванням зарахованої частини фіксованого податку, 1732 грн. 80 коп.
Щодо тверджень позивача про відсутність у відповідача права на складання вимоги про сплату боргу, в зв'язку з втратою чинності ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.
У відповідності до п. 12 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у період до перетворення Пенсійного фонду України в неприбуткову самоврядну організацію він функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону (крім норм, зазначених в абзаці шостому пункту 1 цього розділу) та Положення про Пенсійний фонд України, яке затверджує Президент України. Бюджет Пенсійного фонду України в зазначений період затверджує Кабінет Міністрів України.
Згідно зі ст. 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 1 березня 2001 року № 121/2001, з наступними змінами та доповненнями, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України. Діяльність Пенсійного фонду України спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра праці та соціальної політики України.
Згідно ст. 15 Положення, Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі, та управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.
У відповідності до п. 5 ст. 4 вказаного Положення, Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань організовує, координує та контролює роботу органів Пенсійного фонду України щодо, зокрема, забезпечення додержання підприємствами, установами, організаціями та громадянами законодавства про пенсійне забезпечення; забезпечення збирання та акумулювання страхових внесків, інших надходжень до бюджету Пенсійного фонду України відповідно до законодавства.
Правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Виключно цим Законом визначається порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків та стягнення заборгованості по внескам.
Стаття 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»дійсно втратила чинність в частині, в зв'язку з прийняттям Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»з 1 січня 2011 року.
Проте, пункт 8 Інструкції про порядок обчислення та сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України 19.12.2003 року № 21-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 року за № 64/8663, зі змінами та доповненнями, є чинним та визначає порядок стягнення заборгованості зі страхувальників.
Так, згідно з пп. 8.1. п. 8 зазначеної Інструкції, стягнення заборгованості із сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості, або застосування штрафних санкцій. Органи Пенсійного фонду надсилають страхувальникам вимогу про сплату недоїмки в таких випадках: а) якщо дані документальних перевірок результатів діяльності страхувальника свідчать про донарахування сум страхових внесків; б) якщо страхувальник має на кінець звітного базового періоду недоїмку зі сплати страхових внесків; в) якщо страхувальник має на кінець звітного періоду борги зі сплати фінансових санкцій (штрафів) та пені. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Суд також зазначає, що відповідно до статті 18 Закону № 1058-IV (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство. Страхові внески не можуть зараховуватися до Державного бюджету України, бюджетів інших рівнів, не підлягають вилученню з Пенсійного фонду або з Накопичувального фонду і не можуть використовуватися на цілі, не передбачені цим Законом. Законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Отже, суд приходить до висновку про наявність компетенції територіального органу Пенсійного фонду, а саме управління Пенсійного фонду України в Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області, на складання та надіслання вимоги фізичній особі-підприємцю, що має заборгованість зі сплати страхових внесків, в зв'язку з чим позовні вимоги позивача є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 11, 14, 70, 71, 89, 94, 159 -163 Кодексу адміністративного судочинства України,
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя А.С. Чала